2/0182/889/13 Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП - 22.07.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2, Української страхової компанії "Гарант-Авто" та ВАТ "Національна страхова компанія "Оранта", третя особа на боці відповідача - ОСОБА_3, про стягнення матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року, -

рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на загальну суму 9 719 грн. 19 коп., а також моральну шкоду в сумі 2000 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено в повному обсязі (том 2, а.с.15-20).

Ухвалою цього ж суду від 27 червня 2013 року усунута описка у рішенні суду від 18 квітня 2013 року та встановлено, що матеріальна шкода підлягає стягненню із приватного підприємця ОСОБА_2, і що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог приватного підприємця ОСОБА_2 том 2, а.с.50).

Додатковим рішенням цього ж суду від 27 червня 2013 року рішення суду від 18 квітня 2013 року доповнено вказівкою про стягнення із приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на повернення судових витрат 340гр. 31коп., та витрат, пов'язаних з опублікуванням оголошення в газетах "Урядовий кур'єр" та "Вісті Придніпров'я" у сумі 547гр. 43коп. (том 2, а.с.52).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права і неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення його позовних вимог у повному обсязі (том 2, а.с.25-28).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що 08 липня 2008 року, приблизно о 19 годині 30 хвилин, позивач ОСОБА_1 керував автомобілем Шевроле - Авео 2007 року випуску, д/н НОМЕР_1, та рухався по вул. Станіславського в м. Нікополі. Вказана вулиця обладнана знаком 2.3 "Головна дорога". В цей же час третя особа ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись по другорядній дорозі, не виконавши вимоги знаку 2.1. "Дати дорогу", допустив зіткнення з автомобілем під керування позивача ОСОБА_1, тим самим порушив вимоги п. І6.11.ПДР. В результаті зіткнення був пошкоджений автомобіль Шевроле - Авео. Постановою Нікопольського міськрайонного суду від 02 вересня 2008 року ОСОБА_3 був визнаний винним і притягнути до адміністративної відповідальності за порушення п.16.11.ПДР (1306-2001-п) за ст. 1214 КУпАП. Постанова набула чинності і до цього часу не скасована та не змінена.

Володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля НОМЕР_3 є приватний підприємець ОСОБА_2, з яким ОСОБА_3 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах, оскільки автомобіль використовувався як таксі що підтверджується дорожнім листом (том 1, а.с.74).

Відповідно до висновку спеціаліста авто товарознавця № ZА080908 від 8 вересня 2008 року сума матеріальної шкоди у зв'язку з пошкодженням автомобіля Шевроле - Авео, реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 52 757 грн. 33 коп. (том 1, а.с.15-30).

Між позивачем ОСОБА_1 та страховою компанією ВАТ "Українська страхова компанія "Дженерал Гарант" 24 грудня 2007 року був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу водія та пасажирів від нещасних випадків. На виконання вказаного договору позивачу ОСОБА_1 було сплачено 45 207.14 грн. страхового відшкодування, тобто залишилась невідшкодованою шкода в розмірі 8 176 грн. 69 коп. (52 757 грн. 33 коп. - 45 207 грн. 14 коп. + 626 грн. 50 коп. франшизи).

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з відповідача ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 8 176 грн. 69 коп. за пошкодження автомобіля та вартість знищеної сигналізації на суму 1 542грн. 50 коп. суд першої інстанції посилався на ч.1 ст. 1172 ЦК України та виходив із того, що позивачу спричинена матеріальна шкода з вини водія ОСОБА_3, який під час виконання своїх трудових обов'язків скоїв дорожньо-транспортну пригоду, тому відповідальність повинен нести приватний підприємець ОСОБА_2, який є володільцем транспортного засобу.

Висновки суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відповідають нормам матеріального права. Так, відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а частиною 1 ст. 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником при виконанні трудових обов'язків.

Відповідно до ч.З п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року (v0004740-13) "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керуючи транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно - правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склались, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 також порушив Правила дорожнього руху України, оскільки, маючи технічну можливість уникнути ДТП, не зробив цього, - спростовуються постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2008 року, із якої вбачається, що ОСОБА_3 порушив п.16.11.ПДР (1306-2001-п) , що і призвело до ДТП. Вказана постанова набула чинності і до цього часу не скасована та не змінена, а згідно із ч.4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої вона ухвалена, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно стягнув із відповідача вартість сигналізації у сумі 1 542грн. 50 коп. спростовуються актом виконаних робіт (том 1, а.с.10).

Висновки суду у частині стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у сумі 2000гр., є правильними, відповідають вимогам ст. 23, 1167 ЦК України і підтверджені матеріалами справи, оскільки суд визначив суму нематеріальних втрат, зазнаних позивачем, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, пошкодження автомобіля та неможливості ним користуватись, виходячи із засад розумності та справедливості.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно із ч.1, 2 ст. 23 ЦК України (435-15) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров*я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сум*ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, приниження честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що моральна шкода не підлягає відшкодуванню, оскільки у постанові суду від 2 вересня 2008 року сказано, що травмованих немає, - не являється підставою для скасування чи зміни рішення суду, оскільки судом безспірно встановлено, що через неправомірні дії ОСОБА_3, відповідальність за які несе приватний підприємець ОСОБА_2, позивач зазнав душевних страждань у зв'язку із пошкодженням його майна, порушенням звичного способу життя, душевного та фізичного болю.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції правильно посилався на те, що водій ОСОБА_3 порушив вимоги ПДР та скоїв ДТП, а висновком судової авто технічної експертизи від 30 травня 2012 року встановлена вина ОСОБА_3 в порушені п. 16.3, 16.11 та знаку пріоритету 2.1 "Дати дорогу". Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 також винен у ДТП - спростовується матеріалами адміністративної справи № 3-12882/08.

Доводи апеляційної скарги щодо не вирішення судом питання про передачу запасних частин, які підлягають заміні, відповідачу, - не являються підставою для скасування чи зміни рішення, оскільки відповідно до абзацу 2 п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року (v0004740-13) "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Із матеріалів справі вбачається, що відповідач заяву про передачу пошкоджених деталей у суді 1 інстанції не робив, тому така заява не може бути прийнята до уваги в суді апеляційної інстанції.

У той же час рішення суду та додаткове рішення від 27 червня 2013 року у частині стягнення із приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 547гр. 43коп. за опублікування оголошення про виклик у судове засідання третьої особи ОСОБА_3 в газетах "Урядовий кур'єр" та "Вісті Придніпров'я" підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням ст. 88, 79 ЦПК України, слід винести нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст. 307, 308, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року та додаткове рішення від 27 червня 2013 року у частині стягнення із приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 547гр. 43коп. за опублікування оголошення про виклик у судове засідання третьої особи ОСОБА_3 в газетах "Урядовий кур'єр" та "Вісті Придніпров'я" - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.