К. звернувся до Одеського обласного суду з позовом до прокурора Любашівського району та Любашівського районного народного суду про захист честі та гідності. У позовній заяві він зазначив, що прокурор вніс в управління державного страхування Одеської області подання про вчинення ним злочину, а народний суд постановив обвинувальний вирок, який був скасований і кримінальна справа щодо нього закрита за п. 2 ст. 6 КПК (1001-05) за відсутністю складу злочину. Оскільки як поданням, так і вироком суду принижено його честь і гідність, позивач просив задовольнити його вимоги.

Ухвалою члена Одеського обласного суду у прийнятті позовної заяви відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК (1502-06) за непідвідомчістю спору суду.

У скарзі К. просив скасувати ухвалу члена обласного суду і направити позовну заяву для розгляду по суті, посилаючись на те, що висновок про непідвідомчість спору суду є помилковим.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР скаргу залишила без задоволення і в ухвалі вказала на таке. У позовній заяві К. посилався на те, що викладені у поданні прокурора та вироку суду дані про вчинення ним злочину принижують його честь і гідність та стали причиною звільнення з роботи. Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, член обласного суду правильно виходив з того, що такі дії прокурора і суду оскаржуються в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством, а не шляхом пред'явлення позову на підставі ст. 7 Цивільного кодексу (1540-06) .