№ провадження 22-ц/781/1886/13 

Головуючий у суді І-ї інстанції Мягкий О.В.

Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, 

банківського вкладу Доповідач Авраменко Т. М.

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді : Авраменко Т.М.

суддів : Суровицької Л.В., Чельник О.І.

при секретарі : Крисановій Ю.О.

за участю представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 01 квітня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В жовтні 2006 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра" (далі - банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 27 грудня 2002 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кошти в сумі 20000 грн. для придбання меблів і проведення ремонту в будинку на строк до 27 грудня 2004 року зі сплатою 26 % річних Додатковою угодою №1 від 31 січня 2003 року до даного договору кредитну лінію збільшено до 86500 грн., а додатковою угодою №2 від 01.11.2003 року процентну ставку понижено до 22 % річних.

В зв'язку з невиконанням боржником належним чином зобов'язань по кредитному договору виникла заборгованість, яку банк просив стягнути з відповідача та судові витрати.

В ході розгляду справи банк неодноразово збільшував позовні вимоги. Остаточно банк просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору станом на 01 лютого2013 року в сумі 315931 грн. 75 коп., яка складається з основного боргу, заборгованості по відсоткам, заборгованості по пені та індексу інфляції (т.2 а.с.83).

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 01 квітня 2013 року позов задоволено. Суд дійшов висновку, що відповідачка повинна виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 07 травня 2013 року стягнуто судовий збір.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Зазначає, що гроші в банку вона не отримувала, однак це судом не враховано та надано неналежну оцінку доказам про не отримання нею коштів.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, а представник банку просив її відхилити, оскільки рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону. Третя особа ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с.204-205) в судове засідання не прибув.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст. 303 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що 27 грудня 2002 року відповідач подала банку заяву про відкриття кредитної лінії (т1 а.с.44) і 27 грудня 2003 між банком та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії №107/Ф, відповідно до якого банк відкрив відповідачу кредитну лінію для купівлі меблів і проведення ремонтних робіт в будинку в сумі 20000 грн., які вона повинна повернути до 27 грудня 2004 року зі сплатою 26 відсотків річних за користування кредитом. (т.1 а.с.6-8).

Гроші в сумі 20000 грн. отримано відповідачем 27 грудня 2002 року по видатковому касовому ордеру №1 (т.1 а.с.50).

31 січня 2003 року на підставі заяви відповідача (т.1 а.с.45) між сторонами укладена додаткова угода №1 до договору кредитної лінії про відкриття банком відповідачу кредитної лінії в сумі 86500 грн. та в забезпечення зобов'язань по поверненню кредиту в заставу передано майно згідно з переліком (т.1 а.с.9-10).

Гроші в сумі 86500 грн. отримано відповідачем 31 січня 2003 року по видатковому касовому ордеру №1 (т.1 а.с.50).

23 квітня 2003 року в зв'язку з укладенням додаткової угоди № 1 нотаріально посвідчено договір застави транспортних засобів (т.1 а.с.46-49).

01 листопада 2003 року між сторонами укладена додаткова угода №2 до договору кредитної лінії про зміну відсотків за користування кредитом до 22 % річних (т.1 а.с.11).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( ч. 2 і ч.3 ст. 215 ЦК України ).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 вересня 2012 року, яке на даний час набрало законної сили, в позові ОСОБА_2 до банку про визнання договору кредитної лінії недійсним відмовлено (т.2 а.с.8-11).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд, задовольняючи позов, не врахував факт неотримання відповідачем грошових коштів по договору, є безпідставними.

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 10 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57-60 ЦПК. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

За час розгляду справи з жовтня 2006 року відповідач не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона не отримувала в банку коштів за договором кредитної лінії.

Висновок почеркознавчої експертизи про те, що підпис у видаткових касових ордерах від 27 грудня 2002 року та від 31 січня 2003 року про одержання грошей виконано не ОСОБА_2, а іншою особою, відсутній.

У висновку почеркознавчої експертизи від 16 квітня 2007 року зазначено, що відповісти на питання, чи виконано підпис у зазначених видаткових касових ордерах ОСОБА_2 не представляється можливим (т.1 а.с.101-103).

Оригінали касових ордерів №1 від 27 грудня 2002 року та №1 від 31 січня 2003 року були передані до Ленінського районного суду м.Кіровограда 12 березня 2007 року відповідно до ухвали суду від 20 лютого 2007 року та були предметом почеркознавчої експертизи, в даний час в банку відсутні, а оригінали розрахункових документів про погашення кредитної заборгованості знищені у зв'язку з закінченням строку зберігання (т.2 а.с.82).

Суд дав належну оцінку наданим сторонами доказам і передбачені законом підстави для переоцінки доказів апеляційним судом відсутні.

Враховуючи те, що після відкриття кредитної лінії 27 грудня 2002 року відповідач частково виконувала умови договору та сплачувала кошти на погашення кредиту в сумі 30468 грн.18 коп. (т.2 а.с.85-87), зверталася із заявами про збільшення кредитної лінії, укладала дві додаткові угоди до договору, а також нотаріально посвідчений договір застави для забезпечення його виконання після збільшення кредитної лінії та не оспорює свої підписи на зазначених документах, суд дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

В межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не встановлено. Розмір заборгованості відповідачем не оспорюється.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 квітня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.