545/414/13 Про визнання права на одноосібне користування майном, що є спільною частковою власністю - 13.06.2013 Прийняття

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа- Державна нотаріальна контора Полтавського району про визнання права на одноосібне користування майном, що є спільною частковою власністю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання за нею права на одноосібне користування автобусом MAN NL 202, д.н.з. НОМЕР_1 в тому числі укладення договорів (без права на відчуження) до визначення особи співвласника, відмовлено.

Вказане рішення оскаржила позивач, яка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що спадкоємці померлого ОСОБА_4-відповідачі по справі, які у визначений законом строк подали заяви до нотаріальної контори, незважаючи на те, що 21.07.2012 року сплинув строк прийняття спадщини, та вони мають право зареєструвати своє право власності на частину автобуса, яка належала спадкодавцеві, не бажають оформити своє право, чим порушують право позивача як співвласника на розпорядження та отримання доходів від використання даного автобусу, що є у спільній частковій власності.

Зазначає, що з моменту смерті ОСОБА_4 виникли обставини, що потребують внесення змін (перереєстрації) до реєстраційних документів на транспортний засіб, у яких він значиться співвласником автобусу, оскільки право розпорядження, у т.ч. укладання нотаріально посвідчених договорів виникає з моменту належної реєстрації (перереєстрації) ТЗ в підрозділах ДАІ УМВС.

Вказує, що з моменту смерті ОСОБА_4 вона позбавлена права на розпорядження та отримання прибутку від автобусу, оскільки укласти договір з фірмою-перевізником за відсутності нового співвласника неможливо.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її відхилити, рішення місцевого суду залишити без змін.

В обгрунтування заперечень посилається на не визначення часток у спільній власності на автобус, потреби їх встановлення для подальшого оформлення у власність; на те, що ОСОБА_1 приховує від нього місцезнаходження автобусу, а її право користуватися автобусом нічим не обмежене, задоволення позову призведе до неможливості користування цим автобусом інших осіб.

Вважає, що ОСОБА_1 своїми діями перешкоджала його намірам прийняти та оформити спадщину, подаючи позови до нього та сестри, внаслідок чого він вимушений був нести значні витрати на отримання юридичної допомоги для захисту своїх прав.

Вказує, що неналежна експлуатація автобуса може призвести до його пошкодження, зниження вартості ТЗ, на розпорядження майном повинна бути згода усіх співвласників.

У судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Відповідачі апеляційну скаргу не визнали, прохали відмовити в її задоволенні, рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Місцевим судом установлено та сторонами визнається той факт, що 18.01.2011 року ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_4 було придбано автобус марки MAN.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до Полтавського ВРЕР ДАІ ГУМВС України в Полтавській області з нотаріально посвідченою заявою від 18.01.2011 року, в якій, посилаючись на те, що придбали за спільні кошти автобус пасажирський марки MAN модель NL 202, 1995 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, транзитний номер НОМЕР_4, просили зареєструвати даний автобус на ім"я ОСОБА_1 та внести в графу "особливі примітки" запис: "співвласник ОСОБА_4" (а.с.41).

У Свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 власником зазначеного автобуса пасажирського марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 вказана ОСОБА_1 та у особливих відмітках: співвласник ОСОБА_4, має право керування ОСОБА_2 (а.с.5).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується актовим записом за №24 від 25.01.2012 року у Книзі реєстрації смертей виконкому Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області відповідно до Свідоцтва про смерть НОМЕР_5 (а.с.6).

Після смерті ОСОБА_4 його син- ОСОБА_2 та донька- ОСОБА_3 звернулися до державної нотаріальної контори Полтавського району з заявами про прийняття спадщини, внаслідок чого державним нотаріусом було заведено спадкову справу №86/2012 (а.с.78,89-92).

Разом із тим, як убачається з довідки державного нотаріуса від 14.05.2013р. (вих. №02-14/2085) та від 08.05.2013р. (вих. .№02-14/2047) Свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям не видавалося (а.с.89,100).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26.07.2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, про стягнення матеріальної та моральної шкоди накладено арешт на автобус пасажирський марки MAN моделі NL 202, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4, колір білий, який належить на праві власності спадкодавцю ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21).

На підставі вказаної ухвали суду 25.10.2012 року на автобус MAN NL 202 було накладено арешт, що підтверджується карткою арешту ТЗ (а.с.76).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_4 право спільної часткової власності на автобус марки MAN NL 202 д.н.з. НОМЕР_1 належить його спадкоємцям - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які прийняли спадщину за померлим, а той факт, що ними не оформлено право установчі документи на рухоме майно не позбавляє їх прав та обов"язків щодо спадкового майна, оскільки спадщина вважається належною їм з часу її відкриття.

Проте, з таким висновком місцевого суду не можна погодитися в повній мірі з урахуванням наступного.

У відповідності до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У даному випадку, виходячи з наведених норм закону, спірний пасажирський автобус MAN модель NL 202, який був спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, і ця обставина сторонами не заперечується, після смерті останнього продовжує залишатися у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4

Відповідно до статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За нормою статті 45 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

З позовної заяви та пояснень сторін вбачається та визнається ними той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4, будучи співвласниками автобуса пасажирського MAN модель NL 202 уклали нотаріально посвідчений договір оренди з фірмою-перевізником ПП "Автомир".

Розпискою від 19.02.2012 року ОСОБА_2 підтвердив, що він отримав частину доходу з автобуса MAN модель NL 202 з 21.01.2012р. по 19.102.2012р. включно у повному обсязі, претензій до співвласниці автобусу ОСОБА_1 не має (а.с.36).

27.03.2012 року ОСОБА_6 (вдова покійного ОСОБА_4), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з письмовою заявою до ОСОБА_1 та директора ПП "Автомир" Шалака С.М., в якій, посилаючись на те, що автобус MAN моделі NL 202, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір білий є спільною власністю, прохали виплатити половину прибутку за експлуатацію даного рухомого майна (а.с.40).

Як убачається з матеріалів справи, незабаром після смерті ОСОБА_4 договір оренди транспортного засобу - автобуса пасажирського MAN моделі NL 202, укладений з фірмою-перевізником ПП "Автомир", було припинено шляхом розірвання.

Статтями 44- 45 Закону України "Про нотаріат" передбачено, зокрема, що під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

При посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо заява чи інший документ підписані за відсутності нотаріуса, особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею.

Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі.

За змістом статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів, у т.ч. автомобілі. Державна реєстрація та облік автомобілів, здійснюються підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку зареєстрованих транспортних засобів та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Таким чином, з моменту смерті ОСОБА_4 виникли обставини, що потребують внесення змін (перереєстрації) до реєстраційних документів на транспортний засіб, у якому він значиться співвласником автобусу, оскільки право розпорядження, у т.ч. укладання нотаріально посвідчених договорів виникає з моменту належної реєстрації (перереєстрації) ТЗ в підрозділах ДАІ УМВС.

Статтею 210 ЦК України визначено, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що на автомобіль як транспортний засіб поширюється правовий режим нерухомої речі, а, відтак, будь-яка фізична чи юридична особа стає власником транспортного засобу з моменту реєстрації (перереєстрації) його на своє ім"я в підрозділі ДАІ.

Згідно ст. 37 Закону України "Про дорожній рух" забороняється експлуатація неперереєстрованих транспортних засобів.

За нормою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містять статті 317, 321 ЦК України.

Статтею 13 ЦК України передбачено, що, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно ч.5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства….

Аналіз змісту наведених статей свідчить про те, що при підписанні та нотаріальному посвідченні правочину (зокрема, договору оренди ТЗ) мають бути присутні усі сторони договору.

Разом із тим, відповідачі, які протягом майже 1,5 року після смерті спадкодавця, прийнявши у встановлений законом строк спадщину, та будучи фактично співвласниками спірного майна не звернулися до нотаріуса за видачею Свідоцтва про право на спадщину, не оформили своє право власності у встановленому законом порядку та не бажають отримувати вказане Свідоцтво під різного роду надуманими приводами (зокрема, ніби -то через відсутність коштів) фактично обмежують право власності позивача та створюють їй перешкоди у користуванні спільним майном, позбавляючи можливості перереєструвати транспортний засіб з урахуванням змін у суб"єктному складі співвласників та укласти нотаріально посвідчений договір оренди з фірмою-перевізником, а, отже, використовують своє право на шкоду правам ОСОБА_1

З огляду на наведене твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що право користування позивача спірним рухомим майном нічим не обмежено є неспроможними та не заслуговують на увагу, як і про те, що позивач створює йому перешкоди в отриманні Свідоцтва про право на спадщину, оскільки на підтвердження цього відповідачем, всупереч вимог ст. 60 ЦПК України жодних доказів не надано.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на законі, а тому є такими, що заслуговують на увагу.

Посилання у рішенні місцевого суду на відсутність у чинному цивільно-процесуальному законодавстві обраного позивачем способу захисту не відповідає нормі статті 16 ЦПК України, пунктом 1 частини 2 якої передбачено такий спосіб захисту цивільного права, як визнання права.

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позов, неповністю з"ясував обставини, які мають значення для справи, тому висновки суду не можна визнати такими, що відповідають обставинам справи.

З урахуванням викладеного апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, п.п.3,4 ст.309, ст.ст.316, 317 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - задовольнити.

рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року, - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на одноосібне користування майном, що є спільною частковою власністю, - задовольнити.

Визнати право ОСОБА_1 на одноосібне користування автобусом пасажирським марки MAN модель NL 202, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, 1995 року випуску, в т.ч. укладання договорів (без права на відчуження) до визначення особи співвласника.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 57,00 (п"ятдесят сім) гривень судового збору з кожного в дохід держави.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.