1327/4437/12 Про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків - 03.06.2013 Прийняття

з участю: позивача ОСОБА_2, його представника - ОСОБА_3, представника Державного підприємства "Львіввугілля" - Бойко З.М., представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді Львівської області - Пущик Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Відокремленого підрозділу "Шахта "Степова" Державного підприємства "Львіввугілля" та ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року,

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до Державного підприємства "Львіввугілля" та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді Львівської області, про стягнення моральної шкоди.

Стягнуто з Державного підприємства "Львіввугілля" на користь ОСОБА_2

Дементійовича 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства "Львіввугілля" на користь держави судовий збір в сумі 214 грн. 60 коп.

Рішення суду оскаржили Відокремлений підрозділ "Шахта "Степова" Державного підприємства "Львіввугілля" та ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі Відокремлений підрозділ "Шахта "Степова" Державного підприємства "Львіввугілля" зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування, районним судом не враховано вимоги п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , Наказ Міністерства охорони здоров'я від 22.1995р. №212 (z0136-96) "Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків". Вважає, що довідка МСЕК не може бути доказом спричинення власником моральної шкоди, оскільки такою встановлено лише факт втрати працездатності, однак не зазначено про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті професійного захворювання.

Звертає увагу суду, що районним судом не враховано вимоги п. 5.1 Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України від 13.05.2004 р. та не з'ясовано при вирішенні спору наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Крім цього зазначає, що відшкодування моральної шкоди пов'язане з трудовим каліцтвом, а тому згідно вимог ст. 233 КЗпП України до даних правовідносин застосовується тримісячний строк позовної давності. Покликається на те, що районним судом було необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи на спричинення факту моральної шкоди та причинного зв'язку з професійним захворюванням в Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні, чим обмежено їх процесуальні права та позбавлено можливості доказування.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2.

Не погоджуючись частково із судовим рішенням, його оскаржив також ОСОБА_2. Вважає вірними висновки суду про обов'язковість відшкодування ДП "Львіввугілля" моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, проте не погоджується із розміром моральної шкоди, яка визначена судом. Вказує, що понад 25 років працював в шкідливих умовах праці на підприємствах ДП "Львіввугілля". Звертає увагу суду, що висновком МСЕК від 11.05.2006 року йому вперше та безтерміново встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати працездатності. Покликається на те, що періодично потребує амбулаторного і стаціонарного лікування, переносить біль, постійно відчуває незручність, обмежений у фізичній роботі по дому, переносить моральні страждання, що позбавляє його нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя .

Крім цього зазначає, що визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд не врахував ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність змін у життєвих стосунках, наслідків, що наступили внаслідок ушкодження здоров'я. Вважає розмір моральної шкоди у сумі 30 000,00 гривень повністю обґрунтованим, розумним і справедливим.

Просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП "Львіввугілля" на користь ОСОБА_2 30 000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із наступного.

Задовольняючи частково позов та стягуючи в користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., районний суд виходив з того, що позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки втративши частково працездатність на виробництві, позивач не в змозі у повній мірі виконувати ту чи іншу роботу, постійно повинен проходити курс лікування у зв'язку з професійною хворобою, обмежений в життєдіяльності та для організації свого життя повинен докладати додаткові зусилля.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Районним судом встановлено, що стаж роботи позивача в підземних умовах шахти вугільного басейну становить 24 роки 5 місяців.

Протягом періоду роботи на підприємствах відповідача позивач працював в шкідливих умовах праці. За час виконання своїх посадових обов'язків позивач внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів.

Відповідно до довідки обласної МСЕК серії ЛВА-2 № 009770 від 21.04.2006 року позивачу ОСОБА_2 було призначено III групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472 (472-93-п) , власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь - яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний характер.

Колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до вірного висновку про те, що шкоду здоров'ю позивача було завдано в результаті його роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві ДП "Львіввугілля" на протязі 24 років 5 місяців, він втратив 50% професійної працездатності, є інвалідом третьої групи, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, чим йому заподіяно моральну шкоду.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з врахуванням ст. 23 ЦК України, ст. 137-1 КЗпП України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 (v0004700-95) (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" висновки суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідають обставинам справи, є обґрунтованими, а тому, на думку судової колегії, є правильними.

Не заслуговують на увагу покликання апелянта Відокремленого підрозділу "Шахта "Степова" ДП "Львіввугілля" про застосування трирічного строку позовної давності, оскільки згідно із ст. 268 ЦК України позовна давність не застосовується до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, тобто і на вимоги про відшкодування моральної шкоди, та вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав особи, якою є відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України (1618-15) , а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційні скарги Відокремленого підрозділу "Шахта "Степова" Державного підприємства "Львіввугілля" та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.