Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :

головуючої : Готри Т.Ю.,

суддів : Джуги С.Д., Кеміня М.П.,

при секретарі : Свіді Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 18 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 11 вересня 2006 року вона перебувала у трудових відносинах з ДП "Служба міжнародних автомобільних перевезень" Міністерства транспорту та зв'язку України, в якому працювала на посаді інспектора відділу "Чоп" ДП "СМАП", з якої наказом №527-П від 28.09.2011 року начальника ДП "СМАП" була звільнена 12.01.2011 року за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Наказом в.о. начальника ДП "СМАП" №776-П від 07.12.2011 року було внесено зміни до наказу від 28.09.2011 року №527-П, зокрема щодо дати її звільнення, якою слід вважати 28.03.2011 року.

Дане звільнення з роботи вважає незаконним, проведеним з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема ст.ст. 147- 150 КЗпП України, так як про звільнення з роботи її повідомлено не було, будь-яких пояснень вона не давала і на день звільнення перебувала на лікарняному.

Посилаючись на наведене, просила визнати незаконним та скасувати наказ №527-П від 28.09.2011 року, а також наказ №776-П від 07.12.2011 року про її звільнення з роботи; поновити її на попередній роботі - посаді інспектора відділу "Чоп" ДП СМАП; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21371,54 грн.; 50 000,00 грн. моральної шкоди, завданої їй внаслідок незаконного звільнення, та 1600 грн. витрат, понесених на оплату юридичної допомоги.

рішенням Тячівського районного суду від 18 лютого 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

У апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і постановити нове рішення, яким її позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав.

Позивачка ОСОБА_1 та представник відповідача ДП "СМАП" у судове засідання не з"явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що її звільнення з роботи відповідачем було проведено з додержанням вимог трудового законодавства.

Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може з наступних підстав.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 з 11 вересня 2006 року працювала на посаді інспектора відділу "Чоп" ДП "СМАП".

Наказом №527-П від 28.09.2011 року начальника ДП "СМАП" позивачку було звільнено з роботи 12.01.2011 року за п.4 ст. 40 КЗпП України (вчинення прогулу без поважних причин 12.01.2011 року, 02.03.2011 року та з 13.03.2011 року по теперішній час - була відсутня на роботі повні робочі дні (а.с.81).

Наказом в.о. начальника ДП "СМАП" №776-П від 07.12.2011 року внесено зміни до наказу від 28.09.2011 року №527-П, зокрема щодо дати звільнення позивачки, якою слід вважати 28.03.2011 року.

Однак, як вбачається з листка непрацездатності (а.с.34) позивачка ОСОБА_1 з 19.09.2011 року по 12.10.2011 року перебувала на лікарняному.

Тобто, на момент прийняття спірного наказу №527-П від 28.09.2011 року начальника ДП "СМАП" про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України, остання перебувала на лікарняному.

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як слідує з матеріалів справи, наказ "Про припинення шляхом ліквідації державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" №470 від 25.10.2011 року (а.с.151), був виданий після прийняття наказу від 28.09.2011 року про звільнення ОСОБА_1, а тому у відповідача були відсутні передбачені законом підстави для звільнення позивачки з роботи в період її тимчасової непрацездатності.

Крім цього, трудовим законодавством не передбачено звільнення працівника з роботи заднім числом, що має місце в даному випадку.

Таким чином, через неправильне застосування матеріального закону суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про додержання вимог законодавства при звільненні позивача.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. рішення про поновлення незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оскільки позивачку ОСОБА_1 з роботи було звільнено без законної підстави, тому колегія суддів вважає, що вона підлягає поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2011 року і по день ухвалення судового рішення 31.05.2013 року в сумі 51 580,62 грн., виходячи з її середньоденного заробітку - 94,47 грн., який обчислено за попередні два місяці її роботи, а саме серпень 2010 року - 1763,15 грн. за 21 робочий день і вересень 2010 року - 2299,02 грн. за 22 робочі дні (а.с.181), (1763,15 + 2299,02= 4062,17 грн.; 21+22=43 дні; 4062,17 : 43 = 94,47 грн.; за 193 дні у 2011 р., за 251 день у 2012 р. і за 102 дні за період з 01.01. по 31.05. 2013 р. (день ухвалення судового рішення), а всього за 546 днів х 94,47 грн.(середньоденний заробіток) = 51 580,62 грн..

Крім цього, з відповідача на користь позивачки слід стягнути моральну шкоду, завдану їй у зв'язку з незаконним звільненням, розмір якої слід визначити в сумі 3000 грн., та стягнути 1600 грн. витрат за оплату юридичної допомоги.

Посилання відповідача на пропуск позивачкою місячного строку на звернення до суду з даним позовом, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України у справах про звільнення місячний строк обчислюється з дня вручення працівникові наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки, який позивачка не пропустила, так як на час звернення до суду з даним позовом їй не було вручено наказ про її звільнення і не була видана трудова книжка, в матеріалах справи про це відсутні належні докази, зокрема опис документів, якщо такі надсилались їй рекомендованим листом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням по справі нового рішення, яким позов і апеляційну скаргу позивачки слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

рішення Тячівського районного суду від 18 лютого 2013 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №527-П від 28.09.2011 року начальника державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" про звільнення ОСОБА_1 з роботи та наказ в.о. начальника державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" №776-П від 07.12.2011 року про внесення змін до наказу від 28.09.2011 року №527-П щодо дати звільнення.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу "Чоп" державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень".

Стягнути з державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51 580,62 грн., 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 1600 грн. витрат за юридичну допомогу.

У решті вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.