2-1870/09 Про встановлення факту та визнання права власності на частину колгоспного двору, та за позовом про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним та визнання права власності на спадкове майно - 21.05.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Іванівської сільської ради про встановлення факту та визнання права власності на ? частину колгоспного двору; та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним та визнання права власності на спадкове майно, -

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Іванівської сільської ради про встановлення факту, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, володіла, користувалася, розпоряджалася буд. АДРЕСА_1, який складався з буд. під літ. "А"; та про визнання за позивачем права приватної власності на буд. АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1990 року вона була членом бувшого колгоспного двору по АДРЕСА_1. Головою двору була ОСОБА_6 - прабаба позивача. Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігається після припинення його існування мають ті члени колгоспного двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили частки в його майні. З 1996 року виконавчим комітетом Іванівської сільської ради було відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1, та вказано головою двору ОСОБА_3, а згідно рішення Іванівської сільської ради від 22.05.2007 року визнано за нею право власності на вказаний будинок. Проте Вінницьким ООБТІ виготовлено технічний паспорт на ім'я ОСОБА_6 ОСОБА_6 правовстановлюючі документи на будинок не отримувала. Виходячи з чого, для набуття права власності на спірний будинок, позивачу необхідно встановити факт володіння, користування і розпорядження майном на правах власника за ОСОБА_6 (т.1 а.с.5-6).

В липні 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, визнання права власності по 1/3 частки спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6, зокрема по 1/3 будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_1, про визнання недійсним рішення 13 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради за №136 від 24.12.2007 року в частині надання згоди на передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,4000 га в тому числі 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 0,1500 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1; встановлення порядку користування вказаною земельною ділянкою відповідно до частки кожного із спадкоємців у будинку, тобто по 1/3 частки.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_2 є онукою, а ОСОБА_3 - правнуком ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина на будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку в розмірі 0,40 га. Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - дочки спадкодавиці- спадщину після смерті матері не прийняли. Фактично спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли ОСОБА_3, ОСОБА_2, та ОСОБА_3, оскільки як до так і після смерті ОСОБА_6 проживали і продовжують проживати в спадковому будинку. В спірному будинку позивачі були зареєстровані лише з 1999 року, проте факт прийняття спадщини підтверджується довідкою СТОВ "Хлібороб" с. Іванівка за №43 про те, що чоловік позивача ОСОБА_8 з 01.03.1994 року по 07.06.1997 року працював у даному господарстві, довідкою за №12 від 14.03.2008 року, що ОСОБА_3 з вересня 1992 року по червень 1993 року навчався в Іванівській СЗШ І-ІІ ступенів, а також тим, що зі згоди ОСОБА_6 на належній їй земельній ділянці вони в 1993 році розпочали і в 1996 році закінчили будувати житловий будинок, який в експлуатацію не прийнято. В зв'язку з цим, позивачі мають право користуватися 2/3 земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, проте рішенням 13 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради за №136 від 24.12.2007 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,4000 га. Виходячи з чого просили скасувати сказане рішення сільської ради.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 липня 2008 року обидва позови об'єднано в одне провадження (т.1 а.с. 126).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 29 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним рішення сесії сільської ради та встановлення порядку користування земельною ділянкою залишено без розгляду в частині вимог ОСОБА_3 в зв'язку з неявкою позивача (т.1 а.с. 135).

30 листопада 2012 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила встановити факт, що ОСОБА_2 прийняла спадщину на будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6, визнати за нею в порядку спадкування за законом право на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6, зокрема на будинок АДРЕСА_1 та визнати недійсним рішення 13 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради за №136 від 24.12.2007 року в частині надання згоди на передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,4000 га (т.2 ас. 182).

15 березня 2013 року ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 як на майно бувшого колгоспного двору, членом якого вона є зі згоди ОСОБА_6 з 23.08.1990 року (т.2 а.с. 196).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2013 року позов ОСОБА_3 до Іванівської сільської ради про встановлення факту та визнання права власності на колгоспний двір в частині вимог на ? частину колгоспного двору залишено без розгляду. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним та визнання права власності на спадкове майно, визначення порядку користування землею в частині вимог щодо визнання порядку користування землею залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано факт, що ОСОБА_6 за життя володіла, користувалася та розпоряджалася житловим будинком АДРЕСА_1 та області в ? частині.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та області як на майно колгоспного двору.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що господарство по АДРЕСА_1 станом на 15 січня 1991 року відносилося до суспільної категорії колгоспних дворів, головою якого була ОСОБА_6, що підтверджується виписками з по господарських книг за 1986-2010 роки та довідкою виконавчого комітету Іванівської сільської ради за 3173 від 17.08.2008 року (т. 2 а.с. 31-35, 17).

ОСОБА_3 згідно штампу реєстрації в паспорті громадянина України та виписок з погосподарських книг була зареєстрована в колгоспному дворі ОСОБА_6 з 23 серпня 1990 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31 серпня 2007 року (т.1 а.с. 19). До смерті ОСОБА_6 не зареєструвала право власності на будинок в БТІ та не отримала відповідне свідоцтво про право власності.

Згідно погосподарських книг з 1996 року ОСОБА_3 є головою домогосподарства по АДРЕСА_1.

Рішенням Іванівської сільської ради від 22 травня 2007 року визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (т.1 а.с. 9).

Рішенням 13 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради від 24.12.2007 року за №136 ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,4000 га, з яких 0, 02500 а для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору; 0,1500 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 в межах населеного пункту (т.2 а.с. 19).

За правилами ст. 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII (885-12) був введений в дію Закону України "Про власність" (697-12) .

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України "Про власність" (697-12) застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Згідно Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року №11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено саме на сільські ради.

Таким чином, членами колгоспного двору по АДРЕСА_1 були ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на праві сумісної власності відповідно до ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо встановлення факту володіння, користування та розпорядження ? частиною житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та визнання за позивачем права власності на ? частку майна колгоспного двору.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2, то згідно з відомостей погосподарських книг ОСОБА_2 прибула в господарство разом з чоловіком ОСОБА_8 11 травня 1999 року.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 діяли норми ЦК УРСР (1540-06) (1963 року).

Спадкоємцями першої черги за законом були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - дочки ОСОБА_6, які у встановленому законом порядку спадщину не прийняли.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до ст. 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Таким чином, онуки спадкодавця закликалися до спадкування за законом, якщо на час відкриття спадщини не було в живих того, з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК УРСР, якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_5, яка є матір'ю ОСОБА_2, була жива на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, а тому ОСОБА_2 згідно чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства не належала до жодної із черг спадкоємців за законом, а також не спадкувала за правом представлення чи спадкової трансмісії.

Відповідно до ст. 555 ЦК УРСР спадкове майно переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщину.

Таким чином, ОСОБА_2 як онука спадкодавиці не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, правила ст. 549 ЦК УРСР, згідно якої спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном не підлягають до застосування у даному випадку.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення 13 сесії 5 скликання Іванівської сільської ради за №136 від 24.12.2007 року в частині надання згоди на передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,4000 га, то оскільки позивач не має права на спадкування після смерті ОСОБА_6, то такі позовні вимоги також не підлягають до задоволення.