Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Панька В.Ф.

суддів - Готра Т.Ю., Кемінь М.П.,

при секретарі - Балаж Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12 лютого 2013 року по справі за заявою ОСОБА_2 про відстрочку виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 серпня 2012 року,-

Зазначеною ухвалою у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відстрочку виконання рішення суду від 06 серпня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (правонаступника ВАТ "ВТБ Банк"), від імені якого діє Відділення "Закарпатська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Заявниця не погодилася з із зазначеною ухвалою, порушила питання про її скасування та винести рішення яким заяву про відстрочення виконання рішення задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні представник апелянтки скаргу з наведених підстав підтримав.

Представник Банку вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею в супереч п.1 ст. 373 ЦПК України не наведено суду жодної з підстав, які утруднюють виконання рішення суду, окрім рішення суду про розлучення; крім того, ОСОБА_2 не здійснює погашення заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту, починаючи з листопада 2008 р., а по відсотках - з лютого 2009 року; крім цього, суд взяв до уваги те, що позовна заява про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості була подана банком в липні 2009 року, а рішення ухвалено судом після спливу трьох років - 06 серпня 2012 року, однак за весь цей період часу ОСОБА_2 жодного разу не було сплачено коштів в рахунок погашення боргу; також зазначив, що погашення заборгованості за виконавчим листом може бути здійснене за рахунок реалізації предмета іпотеки, нерухомого майна - будинку та земельної ділянки, в якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором.

Апеляційна ж скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що з березня 2011 року згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано, а малолітню доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на вихованні та утриманні при матері, таким чином її майновий стан став ще важчим, оскільки в неї не має постійного місця роботи, їй приходиться утримувати себе та дитину, нести витрати по сплаті комунальних послуг; крім цього, на даний час ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні в Ужгородській поліклініці; також стверджує, що в першу чергу стягнення звертається на грошові кошти, які належать боржнику, потім - на рухоме майно, потім - на нежитлове нерухоме майно, і лише в останню чергу - на житло; також вказує на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо належного повідомлення осіб, які беруть участь у справі про час та місце розгляду заяви про відстрочку виконання рішення суду, призначеної на 12 лютого 2013 року.

Але з такими доводами погодитись не можна на підставі наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2012 року рішенням Ужгородського місьрайонного суду стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором № 0746 SK від 06.12.2007 року в сумі 2 379 741, 41 гривень та судових витрат.

ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з заявою про відстрочку виконання зазначеного рішення.

Відповідно до статті 373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання рішення, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Із заяви про розстрочку виконання рішення суду вбачається, що підставами для розстрочки, заявниця зазначила неможливість виплатити вказану суму у зв'язку з складним фінансовим становищем, відсутність роботи та наявність малолітньої дитини на утриманні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дані обставини не можуть бути підставою для розстрочки виконання рішення суду, так як вони не є винятковими та не утруднюють виконання рішення суду.

Що стосується інших обставин, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, а саме: перебування на стаціонарному лікуванні в Ужгородській поліклініці, то з цих підстав заявниця про відстрочку виконання рішення до суду першої інстанції не зверталася, дані обставини судом не досліджувалися і їм не давалася правова оцінка, а тому вони не беруться до уваги апеляційним судом, оскільки змінювати підставу заявлених вимог в межах апеляційного провадження не можна.

Порушення норм процесуального законодавства апелянт вбачає в тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо належного повідомлення про час та місце розгляду справи. Таке порушення дійсно було допущено, в матеріалах справи дійсно відсутні повістки, але це порушення не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки справа вирішена правильно: відповідно до ч.3 ст. ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Тому зазначене порушення процесуального права не може бути підставою для скасування правильно прийнятого рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 312, 314 ЦПК України, судова колегія

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12 лютого 2013 року поданій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.