Провадження №22-ц/774/4455/13. 

Головуючий суддя у суді 1 інстанції Пустовар О.С. 

Категорія 30 

Доповідач - суддя Пономарь З.М.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л.,

при секретареві Грендач Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3 з позовом про відшкодування 3952 грн. матеріальної та 10 000 грн. моральної шкоди, спричиненої їй відповідачем внаслідок самовільного присвоєння скошеного нею на околиці села сіна.

рішенням Покровського райсуду Дніпропетровської області від 5.02.2013р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати вказане судове рішення, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення за такими підставами.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на використання останньою земель балки без належного дозволу.

З вказаним висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону та обставинам справи, з яких вбачається наступне.

Постановою дільничого інспектора міліції Покровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 27.06.2012р. встановлено наявність між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спору з приводу використання балки на околиці АДРЕСА_1. Зокрема, як встановлено дільничим інспектором, сіно в балці тривалий час скошувала сім'я ОСОБА_2, а згодом, і ОСОБА_3, і ОСОБА_4 Так, у червні 2012 року сіно скосив та склав у копиці останній, проте ОСОБА_3 перевіз сіно до себе додому (а.с.5).

Згідно довідки виконавчого комітету Орлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області балки та випаси відносяться до земель загального користування (а.с.46).

Відповідно до вимог ст.34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби, а органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності територіальної громади, громадські сіножаті та пасовища. За положеннями ч.3 ст.103 ЗК України користувачі земельних ділянок зобов'язані дотримуватись правил добросусідства, співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Зазначені вимоги закону та обставини справи свідчать, що землі балки, щодо сінокосу на яких виник спір, відносяться саме до земель загального користування членів територіальної громади. У зв'язку з цим кожний з членів громади має право на користування вказаними землями балки для сінокосу. І ОСОБА_3, і ОСОБА_2 мали рівне право на сінокос у вказаній балці, а тому мали б домовитись щодо його здійснення, а при виникненні спору вирішити його у передбаченому законом спосіб (ч.3 ст.158 ЗК України). Однак, не зважаючи на те, що ОСОБА_2, скориставшись своїм правом, вже скосила сіно, ОСОБА_3 без домовленості з нею, самовільно та зловживаючи своїм правом, забрав скошене сіно собі, чим спричинив останній шкоду.

Відповідно до положень ч.1-4,6 ст. 13 ЦК України цивільні права особа має здійснювати у межах, наданих їй актами цивільного законодавства, при цьому вона зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб або завдати їм шкоди. Зловживання правом не допускається, а у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав передбачених вище вимог, законодавцем передбачено застосування відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначені вимоги закону та встановлені обставини, які свідчать про зловживання ОСОБА_3 своїх прав при використанні земель загального користування та спричинення внаслідок цього ОСОБА_2 моральної шкоди, колегія суддів вважає, що на підставі ст.ст.15, 16, 23, 1167 ЦК України (435-15) з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума у розмірі 1200грн. на відшкодування спричиненої останній моральної шкоди.

При визначенні розміру морального відшкодування колегія суддів враховує обставини її спричинення, ступінь та обсяг завданих ОСОБА_2 моральних страждань.

Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 не отримувала земельну ділянку у своє особисте користування у передбаченому законом порядку не можуть бути підставою до звільнення ОСОБА_3 від відповідальності за вчинені ним протиправні дії. Законодавцем передбачені різні способи використання земель територіальної громади, а саме, як передачу у особисте користування на відповідних підставах, так і залишення їх у загальному користуванні. При здійсненні передбаченого законом загального використання земель, відповідно до вимог ч.4 ст. 13 ЦК України особи зобовязані дотримуватись моральних засад суспільства. Однак, допущені ОСОБА_3 дії виходять як за межі основних моральних засад суспільства, так і за межі правил добросусідства, а тому є неприпустимими у демократичній спільноті.

Оскільки висновки суду першої інстанції у частині відмови ОСОБА_2 у позові про відшкодування моральної шкоди не відповідають вимогам закону та обставинам справи, на підставі п.3,4 ст. 309 ЦПК України його рішення у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про часткове задоволення позову у вказаній частині та з частковим задоволенням апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частини вимог, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 222 грн. на повернення сплачених останньою судових витрат (а.с.1-а,56).

Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неправильність судового рішення про відмову у позові в іншій частині безпідставні. Доказів, які б достовірно свідчили про реальний розмір спричиненої ОСОБА_3 матеріальної шкоди матеріали справи не містять. Наявні у матеріалах справи відомості про вартість двигуна, валу та комплекту поршнів електрокоси та сіна самі по собі не можуть вважатись такими доказами, оскільки інших належних доказів, які б підтверджували конкретний обсяг скошеного та вивезеного ОСОБА_3 сіна, а також факт ремонту коси матеріали справи не містіть.

Таким чином рішення суду першої інстанції у вказаній частині скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1200грн. на відшкодування моральної шкоди та 222грн. на повернення судових витрат.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.