Справа № 22-4385/13 р. 

Головуючий в 1 інстанції - Українець В.В.

Доповідач - Усик Г.І.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Усика Г.І.

суддів -Нежури В.А., Соколової В.В.

при секретарях - Охневській Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди,

У грудні 2012 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Міжрегіональна правова компанія", в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови укладення з ним трудового договору та порушення його гарантій як інваліда війни на соціальний захист, поновити його на роботі та зобов'язати відповідача укласти з ним трудовий договір з 01.10.2012 р. шляхом видання відповідного наказу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він з 01.11.2011 р. обіймав посаду юриста в ТОВ "КА Довіра". У вересні 2012 р. директор Товариства запропонував всім працівникам написати заяву про звільнення за власним бажанням з подальшим працевлаштуванням у новостворене ТОВ "Міжрегіональна правова компанія", що ним та іншими працівниками було і зроблено.

01.10.2012 р. він написав заяву про прийняття його на роботу до ТОВ "Міжрегіональна правова компанія", заповнив особову картку, підписав посадову інструкцію та приступив до виконання своїх обов'язків.

10.10.2012 р. він подав заяву про переведення його з 12.10.2012 р. на неповну робочу неділю у зв'язку з медичним рекомендаціями як інваліда третьої групи, однак 24.10.2012 р. отримав відповідь про те, що він не перебуває в трудових та договірних відносинах з ТОВ "Міжрегіональна правова компанія".

До 31.10.2012 р. він належно виконував посадові обов'язки юриста, надав консультацію 35 громадянам, виконував іншу роботу, а тому просив стягнути середню заробітну плату за період незаконного звільнення, з жовтня 2012 р. по день поновлення його на роботі.

Крім того зазначав, що в порушення ст. 95 КЗпП України та ст.21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" відповідач виплачував йому заробітну плату в меншому розмірі ніж установлений прожитковий мінімум на працездатну особу, у зв'язку з чим просив стягнути невиплачену йому заробітну плату за період з листопада 2011 р. по вересень 2012 р. на загальну суму 6412,00 грн.

Також вказував на те, що директор Товариства в присутності колективу наніс йому словесні образи, що завдали йому душевних страждань, а тому просив зобов'язати відповідача офіційно вибачитись перед ним у присутності колективу ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" та відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 27 000,00 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29.01.2013 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначав, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним у справі доказам у їх сукупності, його висновки ґрунтуються на припущеннях і не відповідають вимогам чинного трудового законодавства. При цьому суд безпідставно надав перевагу доказам, наданим відповідачем та не взяв до уваги надані ним докази щодо фактичного виконання трудових обов'язків до 31.10.2012 р.

Крім того посилався на те, що суд не урахував роз'яснення, викладені у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. (v0009700-92) , відповідно до якого фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо роботи провадились за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Також зазначав, що висновок суду про відсутність такого способу захисту трудових прав як зобов'язання відповідача принести вибачення, а також відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не ґрунтуються на законі та свідчить про упереджене ставлення до нього.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Представник ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.11.2011 р. по 28.09.2012 р. перебував у трудових відносинах з ТОВ КА "Довіра" на посаді юриста, звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" створено 22.08.2012 р., згідно статуту зазначене Товариство не є правонаступником ТОВ КА "Довіра", а тому відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.11.2011 р. по 01.09.2012 р., суд першої інстанції правильно виходив з того, що зазначена юридична особа не є правонаступником ТОВ КА "Довіра".

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом достовірно встановлено, що трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" не укладався, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо його умов.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. (v0009700-92) , відповідно до якого фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо роботи провадились за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Вимог про визнання трудового договору таким, що укладено на невизначений строк позивача не заявляв.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відмову в задоволенні вимог про укладення з ним трудового договору та порушення його гарантій як інваліда війни на соціальний захист, суд першої інстанції правильно послався на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження таких вимог.

Наданим позивачем доказам: копії щомісячного графіку чергувань за жовтень 2012 р., підписану ним посадову інструкцію юрисконсульта ТОВ "Міжрегіональна правова компанія", суд першої інстанції дав належну правову оцінку з огляду на те, що вони належно не завірені, та з урахуванням пояснень представника ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" про те, що позивачу, як і іншим працівникам, які раніше працювали в ТОВ КА "Довіра" і виявили бажання працювати в новоствореному ТОВ "Міжрегіональна правова компанія", були завчасно замовлені візитні картки та наданий пакет документів, що складався з особової картки за формою П-2, договору про надання юридичних послуг від 01.10.2012 р., посадової інструкції юрисконсульта та запропоновано протягом 5-ти днів подати заяву про прийняття їх на роботу на умовах, запропонованих керівництвом ТОВ "Міжрегіональна правова компанія".

Крім того, як стверджував представник відповідача, позивач не погодився на запропоновані йому умови роботи, а тому наказ про його прийняття на роботу не видавався. Не заперечував, що протягом 5-7 днів допоки не було достовірно відомо про відмову позивача подати заяву про прийняття його на роботу на запропонованих відповідачем умовах, ОСОБА_1 міг надавати юридичні консультації громадянам, які звертались за правовою допомогою до ТОВ "Міжрегіональна правова компанія".

Допитані в суді апеляційної інстанції свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що у жовтні 2012 р. вони звертались за наданням правової допомоги до ТОВ "Міжрегіональна правова компанія", де юридичну консультацію їм надавав позивач, кошти за надані їм послуги вони сплачували до каси Товариства.

Надані представником відповідача документи: табель обліку використання робочого часу працівниками ТОВ "Міжрегіональна правова компанія" та штатний розпис цього товариства, а також відомість про отримання заробітної плати за жовтень 2012 р. спростовують твердження позивача про його роботу в ТОВ "Міжрегіональна правова компанія".

З огляду на наявність у позивача оригіналу заяви про прийняття його на роботу, відсутність на ній будь-яких даних про її реєстрацію відповідачем, суд обґрунтовано вважав непереконливими доводи ОСОБА_1 про те, що він подавав відповідачу таку заяву.

Оскільки позивач не був прийнятий на роботу, трудовий договір з ним не укладався і не розривався, суд першої інстанції правильно вважав безпідставними вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягнення середньої заробітної плати за період незаконного звільнення з роботи, з 01.10.2012 р. по день поновлення на роботі.

Грунтується на вимогах закону і висновок суду по відсутність такого способу захисту порушених прав позивача як зобов'язання відповідача офіційно вибачитися перед ним за нанесені йому образи в присутності колективу ТОВ "Міжрегіональна правова компанія".

Ураховуючи, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи ОСОБА_1 про порушення його трудових прав, суд підставно відмовив в задоволенні його вимог про відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її задоволення не убачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.