У січні 1997 р. М. звернувся до Московського районного суду м. Києва з позовом до Ч. про виключення останнього з ТОВ "Торгово-промислова компанія "СП "SALVE" (далі - ТОВ). Суд ухвалою від 17 лютого 1997 р. провадження у справі закрив на підставі ст. 227 (без зазначення пункту) ЦПК, вказавши, що така категорія справ не підлягає розгляду в судах і позивачеві при вирішенні спору необхідно керуватися Законом від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" (1576-12) .

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 19 березня 1997 р. скаргу М. залишено без задоволення, а ухвалу районного суду - без зміни.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування всіх постановлених у справі рішень з направленням її на новий розгляд. Президія Київського міського суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі на підставі ст. 227 ЦПК (1502-06) , суд першої інстанції виходив із того, що така категорія справ не підлягає розгляду в дах і позивачеві при вирішенні спору необхідно керуватися Законом "Про господарські товариства" (1576-12) . При цьому на порушення вимог ч. 1 ст. 228 ЦПК суд не вказав заявникові, до якого органу йому слід звертатись.

Касаційна інстанція, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, зазначила у рішенні, що дії засновників ТОВ повинні відповідати, вимогам Закону "Про господарські товариства" (1576-12) і що вирішення питання про виключення учасника з товариства належить до компетенції вищого органу останнього - його зборів.

Однак висновки суду першої та касаційної інстанцій про те, що така категорія справ не підлягає судовому розгляду, є помилковими.

Статутом ТОВ дійсно передбачено, що виключення з нього учасника належить до виключної компетенції зборів. Проте учасниками цього товариства є тільки позивач і відповідач.

Із матеріалів справи вбачається, що один з учасників ТОВ, Ч., порушив передбачені ст. 10 Закону "Про господарські товариства" (1576-12) права іншого учасника, М., і ухиляється від добровільного вирішення спору. В цьому випадку М. позбавлений можливості вирішити спір на зборах учасників товариства, оскільки йому та Ч. належить по 50 % голосів. Відповідно до ст. 60 зазначеного Закону збори вважаються повноважними, коли на них присутні учасники (або їх представники), що володіють у сукупності більше ніж 60 % голосів, а з питань, які потребують одностайності, - всі учасники. За відсутності кворуму збори учасників відбуватися не можуть. Таким чином, рішення зборів, на яких присутній лише один учасник, що володіє 50 % голосів, є і правомочним і буде визнане недійсним. Крім того, п. 13 установчого договору від 16 грудня 1994 р. про створення і діяльність ТОВ передбачено, і учасники зобов'язуються вирішувати суперечки щодо договору шляхом переговорів, а якщо між ними не буде досягнуто згоди, - в суді чи в арбітражному суді.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 ЦПК (1501-06) спори, що виникають із цивільних прав відносин між господарським товариством і його засновниками або учасникам підвідомчі районним (міським) судам, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 336-338 ЦПК (1503-06) , президія Київського міського суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, постановлені у справі рішення скасувала і направила останню розгляд до того ж районного суду.