Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Василевича В.С.;

секретар судового засідання Приходько Л.М.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на рішення Рівненського міського суду від 28 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватного підприємства "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінерал" до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про визнання договорів поруки припиненими,

23 жовтня 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" і ТОВ "Мінерал" звернулися в суд з позовом до ПАТ "Західінкомбанк" про визнання договорів поруки припиненими. З урахуванням змінених підстав позову позивачі свої позовні вимоги обґрунтовували посиланнями на ст. 559 ЦК України.

рішенням Рівненського міського суду від 28 січня 2013 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" і ТзОВ "Мінерал" до ПАТ "Західінкомбанк" про визнання договорів поруки припиненими задоволено.

Договір поруки № 2201-2 від 22 січня 2008 року, який був укладеним між КБ ТОВ "Західінкомбанк" і ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1"; договір поруки № 2201-3 від 22 січня 2008 року, укладений між КБ ТОВ "Західінкомбанк" і ОСОБА_2, та договір поруки № 2201-4 від 22 січня 2008 року, укладений між КБ ТОВ "Західінкомбанк" і ОСОБА_1, визнано припиненими.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПАТ "Західінкомбанк" доводило, що позивачі пропустили строк позовної давності, що було підставою для відмови їм у задоволенні їх позову. Спірні договори поруки були укладені 22 січня 2008 року, а тому позовні вимоги про визнання їх припиненими повинні були бути пред'явлені впродовж трьох років після їх укладення, тобто до 22 січня 2011 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачі могли змінити підстави позову лише до початку розгляду судом справи по суті.

Передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України підстав для припинення спірних договорів поруки не встановлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на положення пунктів 1.1., 2.1. та 2.2. укладених позивачами із банком договорів поруки, відповідно до яких поручителі зобов'язалися перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі всіх його зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 2201-2 від 22 січня 2008 року і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором та позичальником. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука не припиняється, якщо на зміну умов основного зобов'язання поручитель надав свою згоду. Така позиція узгоджується з п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Посилаючись на ці обставини, ПАТ "Західінкомбанк" рішення місцевого суду вважало незаконним та необґрунтованим і просило апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсоткова ставка за кредитним договором була збільшена кредитором без згоди поручителів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останніх.

Проте погодитися з таким висновком місцевого суду не можна.

Судом установлено, що 22 січня 2008 року між ТОВ КБ "Західінкомбанк" та ТОВ "Мінерал" було укладено кредитний договір № 2201-2, за яким банк надав ТОВ "Мінерал" кредит у сумі 700000 грн. строком до 21 січня 2011 року під 18 % річних.

В цей же день 22 січня 2008 року між ТОВ КБ "Західінкомбанк" і ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1"; між ТОВ КБ "Західінкомбанк" і ОСОБА_2, а також між КБ ТОВ "Західінкомбанк" і ОСОБА_1 були укладені договори поруки № 2201-2, № 2201-3 та № 2201-4, за якими ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поручилися перед банком за виконання позичальником ТОВ "Мінерал" як боржником своїх кредитних зобов'язань (а. с. 6-10).

Додатковими договорами від 1 травня та від 30 вересня 2008 року, які були укладені між банком і позичальником, відсоткова ставка за кредитним договором № 2201-2 від 22 січня 2008 року з 1 травня 2008 року була збільшена до 20 % річних, а з 1 жовтня 2008 року - до 23 % річних (а. с. 42-43).

Позичальник узяті на себе зобов'язання перед банком порушив. Заочним рішенням Сарненського районного суду від 3 листопада 2010 року, яке набрало законної сили, позов ПАТ "Західінкомбанк" до позичальника ТОВ "Мінерал", поручителів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" про стягнення боргу за кредитним договором задоволено: з відповідачів у справі на користь позивача солідарно стягнено 941174,86 грн. допущеної кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Отже, в наведеній нормі, яка визначає підстави для припинення забезпечувального зобов'язання (договору поруки), передбачено однією із підстав для припинення поруки зміну основного зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди. Крім того, виходячи з тієї ж норми, стає очевидним, що порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання. Відповідно, порука не припиняється, якщо на зміну умов основного зобов'язання поручитель надав свою згоду. Така згода не обов'язково повинна бути письмовою. Допустимою є також попередня згода поручителя на зміну умов основного договору, в тому числі виражена в договорі поруки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 6 цього Кодексу визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вирішуючи даний спір, обґрунтований приписами ст. 559 ЦК України, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про відсутність згоди поручителів на укладення додаткових угод до кредитного договору щодо збільшення відсоткової ставки, оскільки не звернув належної уваги на положення пунктів 1.1., 2.1. та 2.2. укладених позивачами із банком договорів поруки, відповідно до яких поручителі зобов'язалися перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань у повному обсязі, що випливають як із уже укладеного на той час кредитного договору № 2201-2 від 22 січня 2008 року, так і з додаткових до нього договорів, що були укладені між кредитором і позичальником пізніше та стосувалися збільшення відсоткової ставки (п. 1.1. договорів поруки). При цьому у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором як за кредитним договором, так і за додатковими до нього договорами, кредитор мав право стягувати з поручителів суму в розмірі повного об'єму всіх зобов'язань позичальника (п. 2.1. договорів поруки); а поручителі відповідно зобов'язалися при невиконанні позичальником зобов'язань перед кредитором у строки та на умовах, що обумовлені кредитним договором і додатковими до нього договорами, погасити нараховані за користування кредитними коштами проценти в розмірі, передбаченому як у кредитному договорі так і додатковими до нього договорами (п. 2.2. договорів поруки) (а. с. 8-10).

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що відсоткова ставка за кредитним договором була збільшена кредитором без згоди поручителів, не ґрунтується на матеріалах справи. Через це позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ПП "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" і ТОВ "Мінерал" до ПАТ "Західінкомбанк" про визнання договорів поруки припиненими є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Крім того, вирішуючи спір у даній справі, місцевий суд проігнорував вимоги ч. 2 ст. 31 ЦПК України, відповідно до яких позивачі вправі були змінити підстави свого позову лише до початку розгляду судом справи по суті (а. с. 34-37, 38-40).

Не було в суду першої інстанції і підстав задовольняти позовні вимоги ТОВ "Мінерал" до ПАТ "Західінкомбанк" про визнання договорів поруки припиненими, оскільки це товариство було позичальником у кредитному договорі і не було стороною у спірних договорах поруки.

Відповідно до законодавства позовна давність стосується лише порушеного права, тобто права, яке підлягає захисту, а не безпідставних позовних вимог. Тому доводи апелянта про пропуск позивачами позовної давності на увагу не заслуговують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 546, 553, 559 ч. 1, 627- 629 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" задовольнити частково.

рішення Рівненського міського суду від 28 січня 2013 року скасувати.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватному підприємству "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" і Товариству з обмеженою відповідальністю "Мінерал" у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про визнання договорів поруки припиненими відмовити.

Стягнути з позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватного підприємства "Виробничо-торгівельне підприємство "Мінерал-1" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінерал" на користь Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" 1720,5 (одну тисячу сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. понесених судових витрат у справі.

рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.