Про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, припинення права власності на квартиру - 27.02.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 29 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності, зобов"язання повернення договору,

05 червня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом і після уточнення позовних вимог просила: поновити строк позовної давності, мотивуючи його пропуск хворобою та тим, що про порушення свого права дізналася лише у 2010 році; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2001 року між нею та ОСОБА_1, за підставами ст. 56 ЦК УССР, мотивуючи тим, що відповідач повідомила при укладенні між ними договору, що це договір довічного утримання, обіцяла надавати матеріальну допомогу, тому вона діяла під впливом помилки і уклала невигідну для себе угоду в зв"язку з похилим віком та поганим станом здоров"я. Одночасно позивач просила припинити право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру та витребувати від неї договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2001 року.

Відповідач та її представник позов не визнали, крім того, в письмових запереченнях посилалися на сплив строку позовної давності.

рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 29 листопада 2012 року позов задоволено частково. Поновлено строк позовної давності, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру, повернуто сторони в первісний стан шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість квартири 8087 грн. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати 214 грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з мотивів незаконності та необгрунтованості рішення, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши її доводи, а також перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та позовних вимог, приходить до висновку, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 29 грудня 2001 року сторонами укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.5, 213). Своє право власності на квартиру ОСОБА_1 зареєструвала 17 січня 2002 року в передбаченому на той час порядку (а.с. 213 зворот).

З позовом до суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним ОСОБА_2 звернулася 05 червня 2012 року(а.с.2)

Суд, поновлюючи строк позовної давності, виходив з поважності причин пропуску строку позовної давності. Однак при цьому не привів в рішенні жодних причин, які він вважав поважними та доказів щодо підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку, а лише вказав, що позивач послалася на свій вік, матеріальне становище та стан здоров"я, тобто суд поклав в основу свого висновку лише посилання позивача.

Одночасно, поряд з висновком про поважність причин пропуску строку позовної давності, суд посилався на те, що про порушення свого права позивач дізналася лише у 2010 році.

При цьому суд не звернув уваги на те, що якщо позивач дізналася про порушення права у 2010 році, то згідно положень ч.1 ст. 261 ЦК України, вона строк позовної давності не пропустила.

Таким чином, висновки суду в цій частині є взаємовиключними.

Крім того, ці висновки суду засновані лише на твердженнях позивача та суперечать обставинам справи і доказам у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з позовних заяв, позивач посилалася на те, що про факт реєстрації квартири на відповідача вона довідалася лише у 2010 році при зверненні до ДЕЗу з приводу заливу квартири.

Однак ці твердження позивача є голослівними і на підтвердження цієї обставини позивачем не надано жодних доказів.

Навпаки, з 01 серпня 2003 року особовий рахунок в ПАТ "Одесагаз" по спірній квартирі був відкритий на ОСОБА_1, а потім переоформлений на ОСОБА_2, в зв"язку з наданням їй пільги по оплаті 50% як учаснику ВВВ, що неможливо без звернення останньої (а.с.61).

08 квітня 2003 року ОСОБА_1 подала до ЖЕКу Суворовського району міста Одеси заяву про переоформлення на неї особового рахунку по оплаті комунальних послуг і їй була видана розрахункова книжка по оплаті за квартиру та комунальні послуги в 2003 році (а.с. 113, 174).

В банківській квитанції про оплату СДПТ від 01 грудня 2009 року, яка надана разом з іншими квитанціями позивачем, платником зазначена ОСОБА_1, що свідчить про те, що саме на ОСОБА_1 був відкритий особовий рахунок згідно бази даних Одеської міської системи прийому та обліку комунальних платежів (а.с.91).

А так як оплату всіх платежів проводила весь період після укладення договору купівлі-продажу саме позивач, що підтвердила в судовому засіданні апеляційного суду і відповідач, то позивачу протягом всього часу достеменно було відомо, що особовий рахунок на СДПТ відкритий на ОСОБА_1

Та обставина, що на квитанції закреслено прізвище ОСОБА_1 та прописом написано поряд прізвище ОСОБА_2, не має правового значення, оскільки ці зміни до квитанції внесені не в передбаченому законом порядку.

Що стосується інших наданих позивачем квитанцій, то вони по оплаті інших послуг, за якими ОСОБА_2 мала пільги, а тому безперечно сторонам було вигідно, що особові рахунки відкриті саме на ОСОБА_2

Таким чином, позивач не довела, що про переоформлення квартири на ОСОБА_1 вона дізналася лише у 2010 році.

Що стосується поважності причин пропуску строку позовної давності, то надані позивачем докази, які свідчать про стан її здоров"я, не дають підстави для висновку, що ці обставини позбавляли позивача можливості звернутися своєчасно до суду, враховуючи тривалість пропуску строку, яка складає понад десять років.

Згідно наданих позивачем висновків ЛКК поліклініки № 29 Суворовського району від 26 березня 2012 року № 341, від 25 лютого 2012 року № 416 та від18 січня 2013 року позивач страждає рядом захворювань, в зв"язку з чим перебуває на "Д" обліку з 90-х років ( в висновках вказано різні роки постановки на "Д" облік,а саме 1994 та 1995роки) та постійно отримує амбулаторне лікування (а.с.17, 62, 233 ).

Незважаючи на те, що позивач страждає на ряд хвороб, вони не перешкоджали їй у 2001 році оспорити в судовому порядку договір дарування, укладений щодо цієї самої квартири, приймати участь у всіх судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанції у справі про визнання договору дарування недійсним, через півроку укласти договір купівлі-продажу з відповідачем, протягом всіх років після укладення договору купівлі-продажу до цього часу самостійно оплачувати всі комунальні послуги, а крім того, оспорити договір купівлі-продажу, приймати участь та давати адекватні пояснення у всіх судових засіданнях судів обох інстанцій по даній справі.

Що стосується посилання на вік позивача, як на причину несвоєчасного звернення до суду, то на час укладення договору позивачу виповнився 71 рік, а до суду з даним позовом вона звернулася на 82 році життя, тобто позивач стала значно старшою, однак це не перешкодило їй звернутися до суду з даним позовом, тому довід про причину пропуску строку в зв"язку з похилим віком, не є обгрунтованим.

Таким чином, надані позивачем докази не є достатніми для висновку, що строк позовної давності пропущений з поважних причин.

За таких обставин, безпідставно поновив позивачу строк позовної давності.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

В даному випадку відповідач подав до суду першої інстанції заперечення на позов до винесення рішення і в запереченнях послався на сплив строку позовної давності (а.с.104-106).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вважав встановленими обставини, які не були доведені, і при відсутності підстав для поновлення строку позовної давності, рішення суду в частині задоволених позовних вимог про поновлення строку позовної давності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності підлягає скасуванню за підставами п.п. 3 і 4 ч.1 та ч.ч.2 і 3 ст. 309 ЦПК України, як ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а новим рішенням в задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити відповідно до ч.ч.2 і 3 ст. 267 ЦК України за пропуском строку позовної давності.

В той же час рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов"язання повернути договір купівлі-продажу, є правильним і законним, тому підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.

Що стосується застосованої судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним реституції і стягнення з відповідача на користь позивача вартості квартири, то оскільки в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним апеляційний суд відмовляє, рішення суду першої інстанції в частині стягнення вартості квартири також слід скасувати.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України апеляційний суд при ухваленні нового рішення повинен змінити розподіл судових витрат. Враховуючи, що позивачу в задоволенні позовних вимог позивача з урахуванням нового рішення фактично відмовлено повністю, то понесені нею судові витрати стягненню з відповідача не підлягають, тому в частині стягнення судових витрат рішення суду першої інстанції також слід скасувати.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 29 листопада 2012 року в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності, повернення сторін в попередній стан, стягнення судових витрат скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.