Про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що знаходиться в користуванні, шляхом зобов`язання знесення самочинно збудованих гаражу, підвалу, сараю, що розташовані на земельній ділянці - 13.02.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1, що знаходиться у нього в користуванні шляхом зобов'язання знесення самочинно збудованих гаражу літ. Е, підвалу літ. Е1, сараю літ. Ж, сараю літ. З, сараю літ. К, що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_2, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зобов'язання усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2, що належить йому на праві власності, шляхом перенесення газопроводу за межі належної йому земельної ділянки -

03 квітня 2012 року позивач звернувся з зазначеним позовом до суду, який уточнив 18 травня 2012 року(а.с.58). Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що у нього в користуванні знаходиться земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння. Відповідач на належній йому земельній ділянці самочинно збудував споруди на відстані менш ніж встановлена законодавством, чим порушив його права.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що самочинно збудовані споруди не перешкоджають позивачу в користуванні земельною ділянкою та звернувся до суду з зустрічним позовом, вказуючи, що через належну йому на праві власності земельну ділянку проходить газопровід низького тиску позивача, який перешкоджає йому в користуванні земельною ділянкою.

рішенням суду першої інстанції від 08 жовтня 2012 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою АДРЕСА_1 шляхом знесення гаражу літ. Е, підвалу літ. Е1, сараю літ. Ж, сараю літ. З, сараю літ. К, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а у разі відмови здійснити таке знесення примусово за рахунок ОСОБА_2

Відповідач позов не визнав та 04 травня 2012 року звернувся з зустрічним позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення газопроводу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 та задоволення зустрічного позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах вимог скаржника і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення погодився з доводами позивної заяви, що позивач є користувачем земельної ділянки, права якого були порушені самочинним будівництвом, яке було здійснено відповідачем.

Але судова колегія вважає, що позивні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, яки беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу Української РСР в редакції 08 липня 1970 р. відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує це право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України). Таким документом на підставі ч. 1 ст. 126 ЗК України є державний акт на право власності на земельну ділянку.

Судовою колегією встановлені наступні фактичні обставини справи. Відповідно до рішення зборів уповноважених колгоспу ім. Дзержинського від 23 серпня 1988 р. №4 позивачу була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку загальною площею 0,7 га. 27 жовтня 1988 р. виконкомом Овідіопольської районної ради позивачу наданий дозвіл на будівництво на наданій земельній ділянці житлового будинку. Після закінчення будівництва будинку позивач отримав свідоцтво про право власності від 07 квітня 1994 р. та зареєстрував право власності на будинок.

рішенням Овідіопольської селищної ради від 23 грудня 2010 року уточнено площу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 0,0939 га. та наданий дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Відповідач згідно договору купівлі-продажу придбав будинок по АДРЕСА_2 та відповідно до Державного акту набув право власності на земельну ділянку площею 0,135 га. На належній йому земельній ділянці відповідач самочинно збудував: гараж літ. Е, підвал літ. Е1, сарай літ. Ж, сарай літ. З, сараю літ. К, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності та постановою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на нього було накладено штраф в розмірі 850 грн.

У ході експертного дослідження було встановлено, що самочинно збудовані споруди розташовані менш як один метр на відстань від паркану, що розділяє земельну ділянку, на якій розташований будинок позивача, та земельну ділянку, яка належить на праві власності відповідачу, та відстань від самочинно збудованих споруд до будинку позивача менш встановлених нормативів, що не відповідає вимогам ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень».

Позивач звертаючись до суду вказує, що порушені його права саме як землекористувача, який в відповідності до ч.2 ст. 120 та ст. 377 ч.1 ЦК України набув право користування на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок.

Судова колегія не може погодитися з вказаним висновком з наступних підстав. Вказані норми закону регулюють перехід права власності чи користування земельною ділянкою від попереднього власника у разі переходу права власності на житловий будинок. По-перше, для застосування вказаних норм закону необхідний перехід права власності на будинок, по-друге, у попереднього власника повинно бути оформлено в відповідності до ст. 125 ЗК України право власності чи користування земельною ділянкою. У даному випадку позивач, по - перше, придбав право власності на будинок в зв'язку з його будівництвом, по- друге, в відповідності до ст. 20 ЗК Української РСР (редакція 1970 р) право власності чи користування не оформлювалось. Крім того, після прийняття рішення про збільшення розміру земельної ділянки для обслуговування житлового будинку позивач в відповідності до ст. 125 ЗК України державний акт не отримував. З огляду на перераховане судова колегія приходить до висновку, що в розумінні ст. 20 ЗК Української РСР (редакція 1970 р) та ст. 125 ЗК України у позивача не виникло право користування земельною ділянкою в межах, які він зазначає у позові. Тому судова колегія приходить до висновку, що в відповідності до ст. 152 ЗК України у нього відсутнє право на усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення гаражу літ. Е, підвал літ. Е1.

Також судова колегія звертає увагу, що в відповідності до закону межі земельної ділянки не встановлювалися. Тому посилання, що самочинно збудовані споруди розташовані на відстані менш як один метр, не доведені.

В зв'язку з викладеним судова колегія вважає, що доводи позивача, що самочинним будівництвом гаражу літ. Е та підвалу літ. Е1 порушені його права як землекористувача, у зв'язку з тим, вони розташовані менш як на один метр від його земельної ділянки, не ґрунтуються на законі.

Позивач також в позові ставить питання про знесення самочинно збудованих сараїв під літ. літ. «Ж,З,К», у яких утримуються худоба та домашні тварини, які розташовані на відставні менш як 15 метрів від належного йому житлового будинку, що є порушенням п. 3.25а ДБН 360-92«Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень» в відповідності до ст. 376 ч.4 ЦК України.

В відповідності до таблиці 3.2а* Наказу Держкоммістобудування, від 17.04.1992, № 44 (v0044481-92) "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92" відстань між житловими будинками та господарськими будівлями для худоби свійських тварин та птахів площею до 50 кв.м. повинні складати не менш як 15 метрів.

Як було встановлено судом першої інстанції на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 серпня 2012 р. вказана відстань складає менш встановленого розміру. Вказане порушення спричиняє перешкоди позивачу в користуванні належним йому на праві власності будинком, оскільки в наслідок утримання в зазначених спорудах худоби, тварин та птахів викликається сморід.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції в відповідності до ст. 376ч.4 ЦК України у зв'язку з тим, що самовільне будівництво порушує права позивача зобов'язав знести самочинно збудовані сараї під літ. літ. «Ж,З,К».

В зустрічному позові відповідач ставить питання про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення газопроводу. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовив в задоволенні позову, з тих підстав, що газопровід був побудований у 1994 р., ще до набуття позивачем права власності на земельну ділянку. Будь-яких доказів, які свідчать, що вказаний газопровід перешкоджає відповідачу використовувати земельну ділянку, він в відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надав. У зв'язку з викладеним судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення в частині задоволення позивних вимог про знесення гаражу літ. Е та підвалу літ. Е1 неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. п. 1,4, ст.. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.

рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 жовтня 2012 року змінити.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задовольнити частково. Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом знесення сараю літ. Ж, сараю літ. З, сараю літ. К, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а у разі відмови здійснити таке знесення примусово за рахунок ОСОБА_2.