0915/1936/2012 Про усунення перешкод у користуванні спільним нерухомим майном - 29.01.2013 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 Тисменицького району Івано-Франківської області. Відповідач ОСОБА_5 є власницею квартири №53, яка знаходиться на п'ятому поверсі вищевказаного будинку.

На сходовій клітці між четвертим і п'ятим поверхами під'їзду у даному будинку відповідач захопила частину сходової клітки шляхом спорудження перегородки із скляних блоків та металевих дверей, з приводу якої виник спір.

ОСОБА_3 посилається на те, що такі дії відповідача є неправомірними, оскільки, остання фактично привласнила частину сходової клітки, що є порушенням права спільної сумісної власності на приміщення загального користування.

Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні спільним майном (частиною сходової клітки загального користування) шляхом демонтажу незаконно встановлених стіни та дверей на сходовій клітці у під'їзді між четвертим та п'ятим поверхами поблизу квартир АДРЕСА_1 Тисменицького району. Також просив зобов'язати відповідача не створювати перешкод щодо використання іншими власниками квартир сходової клітки під'їзду, включаючи її частину між четвертим та п'ятим поверхами поблизу квартир АДРЕСА_1 Тисменицького району.

рішенням Тисменицького районного суду від 17 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні спільним майном (частиною сходової клітки загального користування) шляхом демонтажу незаконно встановлених стіни та дверей на сходовій клітці у під'їзді між четвертим та п'ятим поверхами поблизу квартир АДРЕСА_1 Тисменицького району Івано-Франківської області. Вирішено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 107 грн. 30 коп. судового збору та 2150 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та на неповне з'ясування суттєвих обставин справи.

Зокрема, представник апелянта не погоджується з висновком суду щодо самовільного захоплення відповідачем ОСОБА_5 приміщення загального користування на сходовій клітці між четвертим і п'ятим поверхом поблизу квартир АДРЕСА_1 Тисменицького району. При цьому вказує, що відповідач здійснила монтаж перегородки із скляних блоків та металевих дверей за попередньою згодою інших співвласників приміщення загального користування. Даний факт підтверджується нотаріально посвідченими заявами, які надані суду, однак, не взяті до уваги при ухваленні рішення.

На думку представника ОСОБА_5, спірна відгороджена територія не є приміщенням загального користування, оскільки, утворилась внаслідок демонтажу ліфтової шахти та облаштування віконного отвору для попадання денного світла на сходову клітку. Крім того, перегородка, встановлена ОСОБА_5, жодним способом не погіршує освітлення сходової клітки під'їзду.

Отже, представник апелянта зазначає, що ОСОБА_3 не довів факту самовільного захоплення ОСОБА_5 території загального користування, не вказав, чим саме вказана перегородка заважає особисто йому чи іншим мешканцям під'їзду, а тому вимоги позивача безпідставні.

Крім того, ОСОБА_2 вважає, що сума витрат на правову допомогу, яка стягнута судом з ОСОБА_5, необґрунтовано завищена та не відповідає існуючим розцінкам. Подані позивачем документи на підтвердження витрат на правову допомогу (договір та квитанція) в даному випадку не є належними доказами, оскільки, основним документом, який підтверджує обсяг виконаних робіт, є акт виконаних робіт.

З цих підстав просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів та просив скаргу задовольнити.

Позивач та його представник доводи апеляційної скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, тому просили в задоволенні скарги відмовити, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта на підтримку скарги, заперечення проти скарги позивача та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 20.10.2009 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 Тисменицького району Івано-Франківської області (а.с.3-4).

Судом також встановлено, що ОСОБА_5, маючи у власності квартиру №53, що знаходиться на п'ятому поверсі вищевказаного будинку, шляхом встановлення перегородки із скляних блоків та металевих дверей захопила приміщення загального користування на сходовій клітці у під'їзді між четвертим і п'ятим поверхами поблизу квартир №46 та №53. Даний факт підтверджено листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області №М-13/360 від 25.01.2012 року (а.с.7).

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_5 не довела правомірності своїх дій, не представила належної технічної документації та не підтвердила того факту, що спорудження перегородки проводилось за попередньою згодою інших співвласників приміщення загального користування.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, що їх регулює.

По рішенню Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) роз'яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатноу спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

При цьому, Конституційний Суд України виходив з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) .

За змістом ст.1 даного Закону допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, приміщення, яке ОСОБА_5 відгородила шляхом встановлення перегородки із скляних блоків та металевих дверей, є частиною сходової клітки під'їзду, а, відтак, спільною власністю всіх власників квартир багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Наведеним спростовуються твердження представника апелянта про те, що спірне приміщення не є загальним майном.

Як передбачено ч.1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Також і доводи представника апелянта про те, що спорудження спірної перегородки проводилось за попередньою згодою інших співвласників житлового будинку, не знайшли свого підтвердження, оскільки, подані до апеляційного суду дві нотаріально завірені заяви від двох мешканців будинку не підтверджують факту надання належного дозволу ОСОБА_5 на спорудження тамбуру на частині сходової клітки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із нотаріально посвідчених заяв від 21.11.2012 р. та 11.12.2012 р., таку згоду надали лише власники квартир №51 та №50, які знаходяться на п'ятому поверсі (а.с.56,57). Інших доказів, які б вказували на згоду решти співвласників, представником апелянта не надано.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 вправі був ставити питання про усунення перешкод в користуванні вищезазначеним допоміжним приміщенням.

Проте, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу саме в розмірі 2150 грн. з наступних причин.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи встановлені Законом критерії визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу та з огляду на обсяг наданої правової допомоги в даному випадку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 350 грн., що відповідає співмірності грошового еквіваленту до наданої адвокатом правової допомоги позивачу в даній справі. В решті рішення слід залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

рішення Тисменицького районного суду від 17 грудня 2012 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 350 грн. витрат на правову допомогу.

В решті рішення суду залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.