0308/16241/12 Про відшкодування вартості поліпшення житла - 03.01.2013 Прийняття

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Мудренко Л.І.,

при секретарі -Лимар Р.С.,

з участю: представника позивача -ОСОБА_1,

відповідачів -ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідачів - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про відшкодування вартості поліпшення житла за апеляційною скаргою відповідачів на рішення Луцького міськрайонного суду від 26 листопада 2012 року,

ОСОБА_5 звернулась в суд з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідачів в солідарному порядку в її користь вартість проведених поліпшень квартири АДРЕСА_1 в розмірі 37 575 грн. 06 коп.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 18.04.2010 року по червень 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 Після одруження вона разом з ОСОБА_3 почали проживати в квартирі АДРЕСА_1, яка належить відповідачам на праві спільної сумісної вартості.

Зазначає, що між нею та ОСОБА_3, ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо проведення ремонту квартири за її власні кошти отримані в дар від батьків, вартість проведення якого становить 37 575 грн. 06 коп.

Однак, з квітня 2011 року вона в квартирі не проживає у зв'язку з тим, що відповідачами їй чиняться перешкоди в користуванні квартирою, а тому використання проведених поліпшень квартири є неможливим.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач свої вимоги зменшила і просила стягнути в солідарному порядку з відповідачів на її користь вартість проведених поліпшень квартири у розмірі 35 646 грн. 47 коп. (а. с. 67,68).

рішенням Луцького міськрайонного суду від 26 листопада 2012 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про відшкодування вартості поліпшення житла задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 25646 грн. 47 коп. витрат на проведення ремонту квартири АДРЕСА_1, а також по 128 грн. 23 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В суді апеляційної інстанції відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхній представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали з підстав, в ній викладених.

Представник позивача ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в позові, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що позивач, як наймач квартири, має право на відшкодування вартості поліпшення житла, проведеного за кошти, які отримані нею в дар від батьків.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи і не ґрунтується на нормах матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 18.04.2010 року по червень 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.5, 7).

Згідно свідоцтва про право на житло від 02.07.1998 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.17). 18 квітня 2010 року останній уклав шлюб з позивачкою по справі ОСОБА_5 (а.с. 5). Копією будинкової книги підтверджується, що у вказаній квартирі ОСОБА_5 зареєстрована з 15.06.2010 року, а тому вона у встановленому законом порядку набула права користування нею як член сім'ї названих співвласників квартири (а.с.9-12).

Статтею 60 СК України встановлена презумпція належності майна, придбаного особами під час шлюбу, подружжю на праві спільної сумісної власності.

Обов'язок спростування цієї презумпції і доведення факту належності такого майна або його частини одному з подружжя на праві особистої власності лежить на тому з подружжя, хто претендує на це майно як на об'єкт права особистої власності.

Судом встановлено, що вкладені в ремонт квартири кошти витрачались під час перебування позивачки з відповідачем ОСОБА_3 у шлюбі. Останній не визнає факту належності цих коштів позивачці на праві її особистої власності, посилаючись на те, що ці кошти їм були подаровані запрошеними на їхнє весілля гостями.

Позивачкою у відповідності до ст. 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів, що кошти, витрачені нею на ремонт квартири, подаровані її батьками і належать їй на праві особистої власності, а показання свідків, зокрема батьків позивача - ОСОБА_6, ОСОБА_7 за відсутності будь -яких інших об'єктивних доказів не можуть бути взяті до уваги на підтвердження цієї обставини, оскільки останні є заінтересованими у вирішенні справи на користь позивача.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

З наведених норм закону можна дійти висновку, що вселяючись в згадану квартиру, яка належить відповідачам на праві спільної сумісної власності, позивач ОСОБА_5 набула не лише права на користування цією квартирою, але і обов'язки брати участь в проведенні ремонту квартири.

Позивачка не довела, що витрачені на ремонт квартири кошти, за своїм розміром перевищують її обов'язок як члена сім'ї співвласників зазначеної квартири приймати участь (в тому числі і коштами) у витратах по проведенню її ремонту.

Суд, ухвалюючи рішення в даній справі, пославшись на ст. ст. 776, 778 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, прийшов до неправильного висновку про наявність у позивача права, як у наймача житлового приміщення, на відшкодування коштів витрачених на ремонт квартири в розмірі 25646 грн. 47 коп., оскільки ОСОБА_5 не є наймачем вказаної квартири, а є членом сім'ї співвласників житла.

Таким чином, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків обставинам справи, оскаржуване рішення суду слід скасувати на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду від 26 листопада 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про відшкодування вартості поліпшення житла відмовити.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.