Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Виноградової Л.Є.

Сегеди С.М.

при секретарі Карпенко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (третя особа ОСОБА_5) про витребування грошей із чужого незаконного володіння, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року,

10 січня 2007 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності (а.с. 06).

В обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що 25 грудня 2006 року він уклав з відповідачем в простій письмовій формі договір купівлі-продажу, за яким придбав у нього за 510 000 грн. квартиру АДРЕСА_1, й за умовами цього договору ОСОБА_4 зобов'язався до 31 грудня 2006 року посвідчити укладену угоду нотаріально.

Проте, в подальшому відповідач став ухилятися від посвідчення угоди, що змусило його звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

22 січня 2007 року Київський районний суд м. Одеси розглянув позов ОСОБА_3 й задовольнив його, визнавши за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Однак, 01 червня 2007 року за заявою позивача ОСОБА_3 про перегляд судового рішення в зв'язку з нововиявленими обставинами суд скасував зазначене рішення і направив матеріали справи до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду позову по підсудності (а.с. 19-24).

Головуючий у першій інстанції - Кравчук Т.С. Справа № 22 ц - 7180/2011 р.

Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 20

11 жовтня 2007 року ОСОБА_3 змінив позовні вимоги і просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь 510 000 грн., які він сплатив ОСОБА_4 за спірну квартиру (а.с. 34, 150).

29 червня 2011 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про зміну позовних вимог про витребування грошей у сумі 510 000 грн. із чужого незаконного володіння, та стягнення судових витрат (а.с. 150).

29 травня 2007 року до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_5, яка просила визнати за нею право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 100 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_5 послалась на те, що 20 вересня 2006 року між нею та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, згідно якого ОСОБА_4 зобов'язався продати, а вона купити спірну квартиру за 85 850 грн.

ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_4 отримав від неї 75 750 грн. і зобов'язався укласти договір купівлі-продажу квартири не пізніше 20 вересня 2010 року.

Проте їй, ОСОБА_5, стало відомо, що 24 грудня 2006 року ОСОБА_2 померла, а 25 грудня 2006 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної квартири у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 стягнувши з неї на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 10 100 грн., які вона мала доплатити відповідачу для укладення договору купівлі-продажу.

В подальшому ОСОБА_5 пояснила суду, що за час розгляду справи повністю розрахувалася з ОСОБА_4, сплативши йому за спірну квартиру суму еквівалентну 2 000 доларів США, тобто повністю розрахувалася з ним за продану йому квартиру, а тому просила суд визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року позови ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволені.

Суд першої інстанції:

- стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 510 000 грн.;

- визнав за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» (v0014700-09) розяснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обовязково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд вірно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Задовольняючи вищевказаний позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання.

Згідно умов зазначеного договору довічного утримання ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов'язався довічно утримувати ОСОБА_2 та зберігати в її безкоштовному користуванні квартиру в цілому.

24 грудня 2006 року проживаюча в спірній квартирі ОСОБА_2 померла.

20 вересня 2006 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 попередній договір, згідно якого зобов'язався продати, а ОСОБА_5 купити спірну квартиру за 85 850 грн., що еквівалентно 17 000 доларів США.

Згідно п. 4 попереднього договору в рахунок майбутнього продажу квартири ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 75 750 грн.

Повністю суму договору ОСОБА_5 зобов'язалася сплатити до 20 вересня 2010 року (п. 3 попереднього договору).

Проте їй стало відомо, що квартира, яку вона мала в майбутньому придбати у ОСОБА_4, була продана останнім ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2006 року.

На підставі вищевикладеного та ст. ст. 220, 635 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що 28 квітня 2008 року ОСОБА_5 було повністю сплачено суму ОСОБА_4 за вартість квартири АДРЕСА_1, а тому позовні вимоги ОСОБА_5 ґрунтуються на законі й вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що 25 грудня 2006 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 в простій письмовій формі договір купівлі-продажу, за яким продав квартиру АДРЕСА_1 за 510 000 грн. й зобов'язався до 31 грудня 2006 року посвідчити укладену угоду нотаріально.

Однак, ОСОБА_4 ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, отримані від ОСОБА_3 кошти за продаж квартири у розмірі 510 000 грн. не повернув.

За таких підстав, районний суд дійшов до правильного висновку, що уточнені вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2006 року, у розмірі 510 000 грн. є обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

Також, судова колегія зазначає наступне.

Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 510 000 грн., визнав за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив задовольнити позов останнього у повному обсязі, тобто стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 510 000 грн.

Між тим, з матеріалів даної справи вбачається, що суд першої інстанції повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 стосовно стягнення грошової суми в розмірі 510000 грн.

Відносно вимоги ОСОБА_3 щодо відмови у задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на вищевказану квартиру, судова колегія виходить з наступного.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Судова колегія вважає, що районний суд, визнавши право власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, не порушив прав ОСОБА_3, оскільки вищевказаний позов останнього був задоволений повністю, сам ОСОБА_3 не має відношення до договору укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо продажу квартири АДРЕСА_1, а учасники зазначеного вище договору не оскаржували правомірність його укладення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (третя особа ОСОБА_5) про витребування грошей із чужого незаконного володіння, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.