22-ц-3949/11 Про визнання договору іпотеки частково недійсним - 18.10.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, АТ "Перший Український Міжнародний Банк"про визнання частково недійсним договору іпотеки,

У квітні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсним договору іпотеки.

В обґрунтування позову зазначав, що 21.02.2008 року між ОСОБА_3 та АТ "Перший Український Міжнародний Банк"був укладений договір іпотеки № 6128301, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 735, предметом якого є жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначав, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.02.1988 року він був і залишився власником 1/6 частини будинку, який став предметом іпотеки, отже укладанням зазначеного договору відповідачі незаконно позбавили його права власності на належну йому частку будинку.

Посилаючись на вказані обставини просив суд визнати частково недійсним договір іпотеки № 6128301 від 21.02.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та АТ "Перший Український Міжнародний Банк", в частині передачі в іпотеку 1/6 частини будинку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2011 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 6128301 від 21.02.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та АТ "Перший Український Міжнародний Банк", в частині передачі в іпотеку 1/6 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що судом неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, при ухваленні рішення судом були порушені норми матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

В апеляційній скарзі АТ "Перший Український Міжнародний Банк" вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2008 року між ОСОБА_3 та АТ "Перший Український Міжнародний Банк" був укладений договір іпотеки № 6128301, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 735,

Згідно укладеного договору іпотеки ОСОБА_3 передала АТ "Перший Український Міжнародний Банк" в наступну іпотеку належний їй на праві власності жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на вказаний будинок нею набуто: 5/6 частини будинку за договором купівлі-продажу, посвідченого п’ятою Запорізької державною нотаріальною конторою 22.06.1990 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2522 і 1/6 на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2007 року. Проте ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2009 року зазначене рішення суду було скасовано. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.10.2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/6 частину будинку за набувальною давністю було відмовлено, зобов’язано Орендне підприємство Запорізьке міжміске бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію права власності на 1\6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та поновити реєстрацію права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, а на 5/6 частини цього ж жилого будинку за ОСОБА_3 Дане рішення суду набрало законної сили.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі в іпотеку 1/6 частини житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1, з посиланням на те, що власником цієї частини житлового будинку є ОСОБА_5, з володіння якого майно вибуло не з його волі.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (898-15) .

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2007 року в подальшому скасовано і р ішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.10.2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю було відмовлено. Таким чином ОСОБА_3 не є власником 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, а власником цієї частини будинку є ОСОБА_5 за яким і зареєстровано право власності на вказану частину жилого будинку.

Виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судом, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 і правомірно, з посиланням на ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України визнав частково недійсним оспорений договір іпотеки з огляду на те, що його зміст в частині передачі в іпотеку 1/6 частини жилого будинку АДРЕСА_1 суперечить ст. ст. 576, 583 ЦК України, ч. 3 ст. 11 Закону України "Про заставу", ст. 5 Закону України "Про іпотеку".

Доводи АТ "Українського Міжнародного Банку" та ОСОБА_3, викладені в апеляційних скаргах, щодо незастосування до спірних правовідносин норми ст. 23 Закону України "Про іпотеку" колегією суддів відхиляються, оскільки дана стаття закріплює правові наслідки у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, разом з тим, в даному випадку майно з володіння ОСОБА_5. вибуло не з його волі, права законного власника відновлені шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про перехід права власності у розумінні ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Не можливо погодитися і з доводами апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції при розгляді даної справи вийшов за межі позовних вимог пославшись в рішенні на норми ст.ст. 203,ч.1 ст. 215 ЦК України на які в позовній заяві позивач не посилався, оскільки відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, які згідно зі ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача. Інші доводи викладені в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновку суду, а також зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до ст. 303 ЦПК України виходить за межі компетенції суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені, на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.