22ц-4069 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 11.10.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 06 липня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору застави недійсним, -

17 березня 2011 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі –ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" або Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просило достроково стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в розмірі 824244грн.80коп. як з поручителів та звернути стягнення на майно ОСОБА_3 за договором застави.

Позов обґрунтований тим, що 05.11.2007 р. між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (після зміни найменування –ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та ПП "Снабресурс-Юг" був укладений кредитний договір №010/04-02/1799 та додаткові угоди до нього №010/04-02/1799/1 від 22.12.2008 року, №010/04-02/1799/2 від 15.12.2009 року. Згідно вказаного договору Банк надав підприємству під 13% річних кредит у розмірі 989800,00грн. строком на 120 місяців з 05.11.2007 року по 04.11.2017 року. Крім того, в забезпечення виконання всіх зобов’язань за кредитним договором між Банком, а також ОСОБА_6 і ОСОБА_5 були укладені договори поруки відповідно від 05.11.2007 року і 13.08.2010 року. Кредитний договір також було забезпечено заставою за укладеним між Банком та ОСОБА_3 договором застави від 06.11.2007 року, відповідно до якого останній передав у заставу Банку основні засоби, а саме обладнання для виробництва виробів з пластмас, яке знаходиться за адресою м.Херсон вул.Домобудівна,9. Підприємство та відповідачі своїх грошових зобов’язань за договором кредиту не виконують, що призвело до заборгованості за станом на 25.02.2011 року в розмірі 824244,80грн., а тому Банк просив задовольнити позов.

11 травня 2011 року в порядку статті 34 ЦПК України ОСОБА_7, як третя особа з самостійними вимогами, звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір застави від 06.11.2007 року, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3

Позов обґрунтований тим, що вона з 04.10.2006 року є дружиною відповідача ОСОБА_3, а заставлене майно придбане ним під час шлюбу і є спільною власністю подружжя. Стверджує, що передача даного майна у заставу відбулась без її згоди, договір застави підписано представником її чоловіка, котрий діяв на підставі доручення, що давала право розпоряджатися лише майном чоловіка.

Рішенням суду від 06 липня 2011 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" було задоволено, а в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 було відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вказане рішення суду скасувати в частині звернення стягнення на його майно, перелік якого наведено у договорі застави, у зв’язку з тим, що воно належить іншій особі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зокрема, зазначив, що суд дійшов хибного висновку, встановивши, що саме ОСОБА_3 передав у заставу майно, оскільки він договорів застави не підписував, а підписував ОСОБА_6 згідно довіреності від 02.11.2007 року, що суперечило його законним інтересам та не відповідало його волі. Також зазначив, що ОСОБА_6 як свідок у справі допитаним не був, в судові засідання не з’являвся, його пояснення, на думку заявника, мають суттєве значення для розгляду справи. Також вказав, що суд не дослідив, що майно, яке ОСОБА_6 від імені ОСОБА_3 передав у заставу за договором, належить іншій особі, а саме ОСОБА_8 (після одруження - ОСОБА_9). Вважає, що, не залучивши її до розгляду справи, суд порушив її права та законні інтереси як власника заставленого майна. Крім того, зауважив, що суд першої інстанції не встановив, коли було придбане майно, що є предметом договору застави від 06.11.2007, у кого воно було придбане, за які кошти та інші суттєві обставини справи.

У запереченні Міщенко С.І., діюча в інтересах ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до кредитного договору №010/04-02/1799 від 05.11.2007 року, а також додаткових угод від 22.12.2008 року, 15.12.2009 року та 19.05.2010 року, укладених між Банком та ПП "Снабресурс-Юг", Банк надав підприємству під 13% річних кредит у розмірі 989800,00грн. строком на 120 місяців з 05.11.2007 року по 04.11.2017 року, а підприємство зобов’язалось сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами згідно з графіком (а.с.33-41, 42, 28-30, 22-27, 31-32).

Відповідно до п.7.3. договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит у випадку порушення позичальником умов договору, зокрема про сплату сум на повернення кредиту та плати за користування кредитом.

Згідно двом договорам поруки, укладеним між Банком, а також ОСОБА_6 і ОСОБА_5 відповідно від 05.11.2007 року і 13.08.2010 року –поручителі поручились перед Банком за належне виконання позичальником всіх зобов’язань за кредитним договором (а.с.15-17, 11-14).

За укладеним 06.11.2007 року між Банком та представником ОСОБА_3 ОСОБА_6 договором застави основних засобів останній у забезпечення виконання зобов’язань позичальника за вказаним вище кредитним договором №010/04-02/1799 від 05.11.2007 року передав у заставу обладнання на загальну суму 1979617грн., а саме вальці гумопереробні у кількості 8шт, гідравлічні преси у кількості 9шт, пресформи у кількості 6шт, без зазначення заводських номерів обладнання (а.с.18-21).

В п.1.5 цього договору зазначено, що заставодавець гарантує, що він є єдиним власником предмету застави і уповноважений розпоряджатися предметом застави та інше. Договір підписав ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_11 02.11.2007 року за №2854.

ПП "Снабресурс-Юг" не виконує зобов’язання за вказаним кредитним договором.

Згідно з розрахунками боржник має заборгованість за станом на 25.02.2011 року в розмірі 824244грн.80коп., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 802000грн., заборгованості за процентами в сумі 20692грн.70коп., пені за порушення строків повернення кредиту в сумі 435грн.61коп. та пені за порушення строків сплати процентів в сумі 1116грн.49коп. (а.с.9-10).

Свої зобов’язання за кредитним договором також не виконують поручителі –відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_5

24 січня та 28 лютого 2011 року позивачем на адресу всіх відповідачів направлялись вимоги про дострокове погашення заборгованості за вказаним кредитним договором (а.с.53-54, 55-56).

Суд повно, всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, в тому числі розрахункам позивача, і на підставі, зокрема, ст.ст. 553, 554, 589, 1050 ЦК України прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позичальник та поручителі за вказаним кредитним договором неналежним чином виконують свої зобов’язання за договором, а Банк за цим договором має право на дострокове повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за кредит та стягнення пені. Отже, позовні вимоги Банку до відповідачів, як солідарних боржників та заставодавця, є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються, як такі, що не обґрунтовані вимогами закону, висновків суду не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення.

Зокрема, не підтверджено належними доказами належність іншій особі майна, яке передано в заставу, оскільки, як зазначено у договорі застави, заставодавець гарантував, що є єдиним власником предмету застави.

Доводи третьої особи у справі ОСОБА_7 не є обґрунтованими, оскільки укладення договору застави не є розпорядженням майна. При цьому колегія суддів зважає й на те, що згідно ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою усіх співвласників. Однак, з урахуванням гарантування заставодавця про належність предмета застави тільки йому, з урахуванням специфіки цього майна (основні засоби виробництва) і положень статей 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України про те, що майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що доводи третьої особи не знайшли свого підтвердження. При цьому колегія суддів також враховує, що у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 вже оспорює судове рішення в цій частині зовсім з іншої підстави, а саме з підстави належності заставленого майна не подружжю, а іншій особі.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника щодо відсутності пояснень відповідача ОСОБА_6 по суті справи та неявку його в судові засіданні, оскільки останній судом першої інстанції викликався в судові засідання, про що свідчать поштове повідомлення про вручення судової повістки та оголошення в газеті (а.с.131,147).