22-ц-1380/2011 Про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення - 04.10.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2010 року,-

у квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 01.06.2009 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. Згідно договору відповідач узяв в оренду вказане приміщення та зобов’язувався сплачувати йому 4 000 грн. орендної плати щомісячно. Під час дії договору відповідач допустив прострочення орендних платежів, чим порушив умови зазначеного договору. Оскільки після закінчення дії договору оренди, відповідач ще три місяці продовжував користуватися орендованим приміщенням, але орендну плату за період з 01.06.2009 року по 31.12.2009 року та за продовження дії договору до 20.03.2010 року вносити відмовився, то позивач, збільшивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_4 56 429,31 грн. орендної плати, з урахуванням штрафу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 56 429 грн. 31 коп. заборгованості за договором оренди.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_4 є директором кредитної спілки "Християнська злагода" і укладав договір оренди не особисто для себе, а як посадова особа для потреб спілки, яка використовувала це приміщення для офісу та перераховувала орендну плату за його користування. Крім цього, суд не дав належної оцінки розрахункам, які проведені підприємцем ОСОБА_6 без обґрунтування математичними викладками та підтверджуючих документів права на зайняття аудиторською діяльністю. Також, нарахування санкцій в розмірі 20 800,26 грн. за неповернення орендованого майна після припинення договору оренди є безпідставним, так як договір фактично був пролонгований. Тому просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, позивач доводи апеляційної скарги заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У порушення зазначених правових норм, суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив факти, які підлягають встановленню, у зв’язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 1 червня 2009 року між підпрємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір оренди нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 з оредною платою 4 000 грн. в місяць строком до 31 грудня 2009 року. Під час дії договору відповідач допустив прострочення орендних платежів. Розмір заборгованості ОСОБА_4 по сплаті оренди, з урахуванням неустойки становить 56 429,31 грн. Тому, на підставі ст. ст. 509, 526, 611, 623, 625, 759- 762 ЦК України, судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 вказану суму заборгованості за договором оренди.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як видно зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 зазначав, що договором встановлено строк оренди до 31 грудня 2009 року, однак відповідач продовжував користуватися майном після закінчення строку до 20 березня 2010 року. Відповідачем сплачено оренду приміщення за червень – вересень 2009 року на загальну суму 16 000 грн. Тому заборгованість по орендній платі становить 12 000 грн., тобто за жовтень – грудень 2009 року. Саме про стягнення цієї суми основного розміру заборгованості орендної плати, крім штрафу, пені, неустойки, інфляційних втрат, заявлено позовну вимогу ОСОБА_2

У вересні 2010 року ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій уточнивши лише розмір пені, штрафу та 3 % річних від простроченої суми, просив стягнути загальну суму заборгованості, яку має сплатити ОСОБА_4 за договором оренди, в розмірі 56 429 грн. 31 коп. Додаткової вимоги при стягнення орендної плати за січень – березень 2010 року в сумі 12 000 грн. позивач не заявляв.

Однак, суд першої інстанції, порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства, встановлений у ст. 11 ЦПК України про те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, не звернув уваги на те, що позивачем не заявлялась додаткова вимога про стягнення заборгованості по орендній платі з січня 2010 року по березень 2010 року, не перевірив правильність математичних розрахунків позивача та безпідставно включив суму орендної плати 12 000 грн. за вказаний період у загальний розмір заборгованості, стягнувши з відповідача 56 429 грн. 31 коп. заборгованості за договором оренди.

Крім того, включивши у загальний розмір заборгованості орендної плати суму неустойки 20 800,26 грн. за несвоєчасне повернення об’єкту оренди, суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 785 ЦК України, згідно якої у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана. Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення неустойки, позивач обґрунтовував їх тим, що оскільки відповідач не повернув орендоване майно в строк, передбачений договором, тобто після закінчення терміну його дії, з нього підлягає стягненню неустойка за період з 01.01.2010 року по 19.03.2010 року в сумі 20 800,26 грн.

Стягнення неустойки передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, а тому ця неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем та підлягає стягненню за весь час прострочення обов'язку щодо повернення речі.

Проте у даному випадку, як видно з матеріалів справи, позивач після закінчення 31.12.2009 року строку дії договору оренди не вимагав його припинення, докази звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про повернення орендованого приміщення, переданого йому згідно акту прийому-передачі від 01.06.2009 року, відсутні. З такою письмовою вимогою позивач звернувся до відповідача лише 05.03.2010 року, в якій надав термін до 15.03.2010 року для звільнення орендованого приміщення (а. с.28).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням після закінчення строку договору оренди. Доказів наявності заперечень позивача на використання орендованого майна протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди немає. Тому, застосування судом першої інстанції положень ч. 2 ст. 785 ЦК України та стягнення з ОСОБА_4 неустойки на підставі цієї норми закону за період з 01.01.2010 року по 19.03.2010 року в сумі 20 800,26 грн., є помилковим.

Згідно вимог ст. ст. 759, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Плата за користування майном, розмір якої встановлюється договором, вноситься щомісячно.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання і на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7 укладеного сторонами договору оренди від 12.06.2009 року орендна плата нараховується в сумі 4 000 грн. за місяць. За несвоєчасну оплату оренди орендодавцем стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штраф 0,5 % від вартості оренди за кожний день прострочення.

На підставі зазначених положень закону, умов договору та з урахуванням вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також розрахунків, проведених аудитором ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_2 наступні суми заборгованості за невиконання умов договору оренди:

12 804 грн. заборгованості орендної плати за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року з урахуванням індексу інфляції станом на 22.04.2010 року;

10 320 грн. штрафу за період прострочення з 01.10.2009 року по 30.09.2010 року;

1 159,23 грн. пені за період прострочення з 01.10.2009 року по 30.09.2010 року;

169,65 грн. – 3 % річних за період прострочення з 01.10.2009 року по 30.09.2010 року;

66,47 грн. заборгованості за спожиту електроенергію та 115,50 грн. заборгованості за телекомунікаційні послуги згідно п. 3 укладеного договору оренди.

Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки проведені аудитором ОСОБА_6 без обгрунтування математичними викладками, слід відхилити, оскільки інших способів чи методів обрахування, а також арифметичних показників, які б спростовували подані розрахунки, відповідач не надав.

Твердження апелянта, що ОСОБА_4 уклав договір оренди, будучи директором кредитної спілки "Християнська злагода", яка фактично орендувала приміщення, тому він не є належним відповідачем, колегія суддів відхиляє. Згідно наявного в матеріалах справи договору оренди, він підписаний орендарем ОСОБА_4 як фізичною особою (а. с. 13), який діяв від свого імені, а не представником товариства. Часткова оплата юридичною особою орендних платежів не впливає на суть та правову природу укладеного сторонами договору.

За таких обставин колегія суддів визнає, що при вирішенні справи судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 задовольнити частково.

рішення Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 12 804 грн. заборгованості за договором оренди від 12 червня 2009 року за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням індексу інфляції, 10 320 грн. штрафу та 1 159 грн. 23 коп. пені за несвоєчасну оплату оренди за період з 1 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року, 169 грн. 65 коп. – 3 % річних за період прострочення з 01.10.2009 року по 30.09.2010 року, 66 грн. 47 коп. заборгованості за спожиту електроенергію, 115 грн. 50 коп. заборгованості за телекомунікаційні послуги, а також судові витрати: 246 грн. 34 коп. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 500 грн. витрат на правову допомогу і 300 грн. оплати послуг аудитора.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.