22-1772/11 Про захист прав споживача, визнання угоди недійсною та стягнення коштів - 27.09.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 26 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" про захист прав споживача, визнання угоди недійсною та стягнення коштів, -

рішенням Рівненського міського суду від 26 липня 2011 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ТзОВ "АВТО ПРОСТО" про захист прав споживача, визнання угоди недійсною та стягнення коштів за їх безпідставності.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що місцевим судом допущено порушення та неправильно застосовано норми матеріального права.

Підставами його позовних вимог були - укладення договору внаслідок здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики у вигляді створення та експлуатації пірамідальної схеми та несправедливі умови договору.

Відмовляючи в позові, суд дав поверхневу оцінку наданим ним доказам.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Справа №22- 1772 Г оловуючий у суді І ін.: Кухарець В.М. Суддя-доповідач: Шимків СС.

Кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, суд першої інстанції вказаних вимог закону належним чином не виконав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними. Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитися у повному обсязі не може.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що 12 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ТзОВ "АВТО ПРОСТО" було укладено угоду № 310883, предметом якої є надання учаснику послуг програми "АвтоТак" через систему придбання автомобілів в групах (а.с. 7).

Згідно додатку № 1 до вказаної Угоди ОСОБА_2 отримав право на придбання автомобіля марки "КІА", модель "CERATO" за ціною 136 800 грн.(а.с, 8).

В угоді та додатках до неї не вказані підприємство, з яким "АВТО ПРОСТО" укладено договір на постачання автомобіля, виробник, імпортер та/або дистриб’ютор, а також інші основні характеристики автомобіля, кінцевий термін дії угоди.

Із ст. 3 Угоди вбачається, що зобов’язання відповідача зводяться до організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками системи, здійснення адміністративних процедур.

Разом з тим, згідно ст. 5 цієї Угоди учасник зобов’язується виконувати зобов’язання, передбачені Угодою, в порядку та строки, визначені угодою; статтею 7 визначено, що угода діє до моменту виконання обома сторонами всіх зобов’язань, передбачених угодою.

Позивач, відповідно до умов угоди, сплатив вступний внесок в розмірі 4924 грн. 80 коп., 9 щомісячних внесків на суму 17443 грн. 81 коп., всього - 22 368 грн. 61 коп., однак права на отримання автомобіля не отримав.

Апеляційний суд приходить до висновку, що умови укладеної Угоди порушують права позивача, як споживача.

Здійснені ним виплати не створюють для відповідача будь-яких обов’язків. Останній покладає на учасників системи придбання автомобілів в групах їх витрати, не вкладаючи при цьому власних коштів, що робить таку діяльність пірамідальною схемою, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів такої системи, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Зазначений вид нечесної підприємницької практики, що вводить споживача в оману, включено в умови самої угоди.

Ч.ч. 1, 2, 3, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Згідно ч. 4 ст. 18 цього Закону перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до ч.ч. 5, 6, 8 ст. 18 цього Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути визнано недійсним. У разі коли визнання положення недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" заборонено нечесну підприємницьку практику, яка включає, зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, стосовно основних характеристик продукції, таких як: її наявність, специфікація та ціна або спосіб розрахунку ціни чи наявність знижок або інших цінових переваг.

Згідно ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 цього Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як вбачається із статті 4 додатку № 2 до угоди № 310883 від 12 березня 2010 року ТзОВ "АВТО ПРОСТО" щомісячно самостійно організовує та проводить перший Асигнаційний акт, а право на отримання позивачем автомобіля залежить від розміру чистого фонду групи і внесення коштів іншими учасниками системи.

При цьому, відповідач створив складну багатоступінчату, двозначну, незрозумілу для споживача схему визначення одного лише права на отримання автомобіля через механізми: сплати повних внесків, цілих чистих або половинних чистих внесків, накопичення внесків, пропозиції авансових внесків.

Покликаючись на збереження конфіденційного характеру пропозиції, у статті 6 додатку № 2 відповідач зобов’язує учасника системи надсилати свою пропозицію у закритому конверті, в якому учасник має продублювати свої індивідуальні дані та зазначити кількість вже сплачених авансових внесків (за наявності) та авансових внесків, що пропонуються до сплати у випадку перемоги пропозиції учасника. І лише, якщо ця пропозиція перемагає, учасник має сплатити кількість запропонованих і ще не сплачених авансових внесків, нарахованих відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на момент проведення асигнаційного акту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначена підприємницька практика є такою, що вводить в оману, оскільки під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

На порушення вимог п. п. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" про заборону, як таких, що вводять в оману пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, ТзОВ "АВТО ПРОСТО", згідно ст. 7 додатку № 2 залишає за собою право прийняти або відхилити запит учасника про надання марки або моделі автомобіля, що відрізняється від зазначеного в додатку № 1 угоди. Крім того, якщо обраний учасником автомобіль коштує дорожче, ніж модель, зазначена в додатку № 1, учасник зобов’язаний одноразовим платежем сплатити різницю їх поточної ціни, а в подальшому такий учасник повинен сплачувати майбутні повні внески відповідно до поточної ціни автомобіля, вказаного в додатку № 1 до угоди.

У тому випадку, якщо учаснику і надано право на отримання автомобіля, то він, згідно ст. 8 додатку № 2, може отримати автомобіль лише в тому разі, коли попередньо виконав такі вимоги: у строк, встановлений "АВТО ПРОСТО", сплатив наступні платежі та запропоновані до сплати внески, а також плату за право на отримання автомобіля, протягом 5 банківських днів з моменту одержання повідомлення про надання йому права на отримання автомобіля. Крім того, учасник повинен: надати визначені "АВТО ПРОСТО" гарантії щодо повної оплати платежів, передбачених угодою; сплатити усі податки, мито та інші витрати, необхідні для реєстрації автомобіля та оформлення гарантій. У разі невиконання зазначених вимог, ТзОВ "АВТО ПРОСТО" має право відмовити у передачі автомобіля та анулювати право на його отримання. В такому випадку, плата за право на отримання автомобіля учаснику не відшкодовується.

У статті 14 додатку № 2 до угоди закладено несправедливі для позивача умови про анулювання відповідачем права на отримання автомобіля, усунення від участі в Асигнаційних актах, розірвання угоди та неповернення внесених коштів у випадках невиконання зобов’язань за угодою.

Установлення невиправдано малого строку для надання позивачем згоди на отримання автомобіля, зобов’язання його до виконання усіх зазначених вище умов для можливості отримання автомобіля, є підтвердженням несправедливості умов спірної угоди та нечесної підприємницької практики відповідача і, відповідно до положень ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", є підставою для визнання такої угоди недійсною.

Також угодою передбачено, що право на отримання автомобіля учасником системи за результатами розподілу фонду групи, є підставою для придбання за рахунок фонду групи автомобіля для учасника системи.

Таким чином, відповідач, керуючись додатком № 2 до угоди, формує групу учасників системи, надалі створює фонд цієї групи за рахунок чистих щомісячних платежів, сплачених учасниками групи, тобто за кошти учасників системи, а потім один раз на місяць розподіляє фонд групи між учасниками системи, але право на купівлю автомобіля отримують не всі учасники системи, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість авансових чистих щомісячних платежів та задекларували найбільшу кількість чистих щомісячних внесків. Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", коли один учасник системи за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику системи. При цьому, саме одержання права на отримання автомобіля, що передається у власність учаснику системи, до його повної оплати є "компенсацією" за рахунок коштів інших учасників системи, залучених до умови діяльності програми "Авто Так". Тому, відповідно до ч. 6 ст. 19 цього Закону угода, вчинена з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсною.

Не ґрунтується на вимогах закону твердження відповідача про дотримання положень ст. 627 ЦК України щодо свободи договору, оскільки у цій правовій нормі міститься застереження, що сторони є вільними в укладенні договору за умови урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 цього кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що угода № 310883 від 12 березня 2010 року суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) внаслідок здійснення ТзОВ "АВТО ПРОСТО" нечесної підприємницької практики і є такою, що містить несправедливі умови, а тому підлягає визнанню недійсною із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів враховує, що задоволення такої вимоги можливе за умови дотримання положень п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", який передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (товар, робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для суспільних потреб), у випадках, передбачених законом.

Таких обставин позивачем не наведено і судом не встановлено, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.