Справа № 22ц-6940/11

Головуючий у 1 інстанції: Літовка В.В.

Категорія:53

Доповідач: Соломаха Л.І.

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Єлгазіної Л.П.,

Азевича В.Б.

при секретарі Валуйському В.А.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом

ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства

комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення заробітної плати та середнього

заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з апеляційною скаргою

відповідача – Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2011

року, -

25 лютого 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначала, що з 15 березня 2006 року по 05 листопада 2010 року вона працювала у відповідача на посаді менеджера зі страхування, менеджера із взаємодії зі страховими компаніями. 05 листопада 2010 року була звільнена за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні відповідач розрахунок з нею не здійснив, а саме, не виплатив їй заробітну плату за листопад 2010 року та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 067,82 грн.

До звільнення вона отримувала заробітну плату шляхом зарахування відповідних сум на зарплатний картковий рахунок, відкритий в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". У зв’язку із її звільненням дію зазначеного зарплатного карткового рахунку було припинено, а відповідна картка була здана нею ще до звільнення за розпорядженням фахівця з трудових ресурсів до відділу роздрібного бізнесу.

Після припинення дії зарплатної картки згоду на проведення із нею розрахунку, пов’язаного із її звільненням, в порядку і способом, передбаченим частиною 5 ст. 24 КЗпП України, вона не давала, а тому повинна була отримати розрахунок при звільнені в касі підприємства. Проте відповідач без повідомлення та її письмової згоди 08 листопада 2010 року здійснив зарахування належних їй від підприємства сум при звільненні на її картковий рахунок, який має призначення "кредитна картка".

З цього карткового рахунку грошові кошти вона отримати не змогла, оскільки термінали банкоматів відмовляли в транзакції, а пізніше від відповідача вона дізналася, що на картці встановлено статус "вилучити картку" з безпідставної причини, в зв’язку з чим вона вимушена звернутися до суду.

Просила стягнути з відповідача на її користь:

- заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 067,82 грн.

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- витрати на лікування в розмірі 335, 35 грн.

- на відшкодування моральної шкоди 9 410 грн. (а.с. 2-3).

20 травня 2011 року позивач подала заяву про залишення без розгляду її позовних вимог про відшкодування витрат на лікування в розмірі 335,35 грн. та про відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 410 грн. (а.с. 52) і ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 в цій частині були залишені без розгляду (а.с. 73).

В частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач 08 червня 2011 року уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 1 437,61 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2010 року по 08 червня 2011 року в розмірі 29035,02 грн. (а.с. 71).

рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року в розмірі 23 665,53 грн. В решті позовних вимог відмовлено (а. с. 75-76).

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог (а.с. 78-85).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності юридичної особи, доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені зміні з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 15 березня

2006 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працювала менеджером

зі страхування, менеджером із взаємодії із страховими компаніями (а.с. 4-5).

Наказом № Э.DN – УВ – 2010 – 1548 – п від 02 листопада 2010 року позивач звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 4-5, а.с. 66).

Випискою по рахунку 26253605062497980 підтверджується, що на зазначений рахунок універсальної картки № НОМЕР_1 відповідачем 08 листопада 2010 року була зарахована належна позивачу у зв’язку із звільненням заробітна плата в сумі 1 437, 61 грн. (а.с. 7, ас.. 34).

До цього 06 листопада 2010 року операції з грошовими коштами, що обліковуються за платіжною карткою № НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_4 відповідачем було зупинено через підозру позивача у скоєнні шахрайства та завдання банку значної шкоди, що підтверджується довідкою заступника керівника напрямку "Юридична підтримка" ПриватБанку (а.с. 46), що фактично перешкодило позивачу отримати належні їй від відповідача суми у зв’язку із звільненням.

18 квітня 2011 року постановою слідчого СВ Дружківського МВ ГУ МВС України в Донецькій області відносно ОСОБА_4 було відмовлено в порушенн і кримінальної справи (а.с. 40).

Задовольняючі частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу заробітну плату у розмірі 1 437,61 грн. Проведення службової перевірки відповідачем не є законною підставою невиплати позивачу належної їй заробітної плати, тобто блокуванню операцій з коштами на рахунку картки ОСОБА_4, яка з цієї причини не змогла отримати своєчасно заробітну плату. Зазначена сума була отримана позивачем лише 27 квітня 2011 року після відновлення на рахунку позивача операцій з грошовими коштами, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволенню не підлягають. За період з 06 листопада 2010 року по 27 квітня 2011року на протязі 119 робочих днів мала місце затримка розрахунку при звільненні, а тому на підставі ст. 116, ст. 117 КЗпП України позивач має право отримати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який складає 23 665, 53 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

рішення суду оскаржується відповідачем лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 (v0012700-08) року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Враховуючи зазначене, апеляційним судом перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ст. 116, ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України пpи звільненні пpацівника виплата всіх сум, що належать йому від підпpиємства, установи, оpганізаціїї, пpовадиться в день звільнення. Якщо пpацівник в день звільнення не пpацював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пpед'явлення звільненим пpацівником вимоги пpо pозpахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

По справі встановлено, що позивач звільнений з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 05 листопада 2010 року.

Меморіальним ордером № А11057154М tr. VВАЕА11057154М від 05 листопада 2010 року відповідачем перераховано ОСОБА_4 на картку № НОМЕР_1 заробітну плату за листопад 2010 року в розмірі 1 437,61 грн. (а.с. 34), які згідно виписки по рахунку 26253605062497980 були зараховані на зазначений рахунок універсальної картки № НОМЕР_1 08 листопада 2010 року (а.с. 7).

Наданими позивачем чеками від 25 листопада 2010 року, від 05 грудня 2010 року,від 27 грудня 2010 року, від 10 січня 2011 року підтверджується, що термінали банкомату відмовляли позивачу в видачі коштів за карткою № НОМЕР_1 (а. с. 9), і зазначена обставина визнається відповідачем. Згідно довідки заступника керівника напрямку "Юридична підтримка" ПриватБанку від 18 травня 2011 року операції з грошовими коштами, що обліковуються за платіжною карткою НОМЕР_1 емітованої на ім’я ОСОБА_4 зупинено 06 листопада 2010 року о 09:38:32, підстава: підозрюється у скоєнні шахрайства при виплаті страхових сум клієнту Краматорської філії ОСОБА_5 та завдання банку значної шкоди (а.с. 46).

Відповідач визнає, що операції з грошовими коштами ним відновлені 27 квітня 2011 року, про що зазначено в запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі і не заперечується позивачем.

Тобто з матеріалів справи встановлено, що належні від відповідача суми у зв’ язку із звільненням позивач фактично отримала 27 квітня 2011 року.

Оскільки відповідач порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність затримки розрахунку з позивачем з 06 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року і застосував до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Доводи відповідача про те, що перерахувавши 05 листопада 2010 року меморіальним ордером ОСОБА_4 належні їй від підприємства суми, він виконав свій обов’язок, передбачений ст. 116 КЗпП України, а правовідносини, що виникли між ОСОБА_4 та Банком, як держателем платіжної картки НОМЕР_1, виходять за межі трудових і регулюються цивільним законодавством, є необґрунтованими.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 24 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

З матеріалів справи встановлено, що до звільнення виплата позивачу заробітної плати здійснювалася за її згодою на зарплатну карту ПриватБанку, проте у зв’ язку із звільненням зазначена картка позивачем була здана і станом на 05 листопада 2010 року зарплатної картки вона не мала. Сторони визнають, що до звільнення на універсальну платіжну картку НОМЕР_1, що має позивач в цьому ж банку, їй заробітна плата не перераховувалася.

Доказів про те, що позивач надала письмову згоду на перерахування сум, які належать їй від підприємства при звільненні, на універсальну платіжну картку НОМЕР_1, відповідачем суду не надано, а тому є обґрунтованими доводи представника позивача про те, що розрахунок з позивачем відповідач повинен був здійснити 05 листопада 2010 року в касі підприємства.

Доводи відповідача про те, що в заяві про звільнення позивача була зазначена універсальна картка НОМЕР_1, на яку і було перераховано належні позивачу при звільненні суми, не заслуговують на увагу. З електронної заяви позивача про звільнення вбачається, що дійсно в ній є відомості як про зарплатну картку НОМЕР_2, яка станом на 05 листопада 2010 року у позивача була відсутня, так і про універсальну картку НОМЕР_1. Проте ці відомості зазначені вже після підпису позивача, відносяться до так званих службових відміток і ким та коли вони внесені із заяви не вбачається (а.с. 12), а тому є недоведеними доводи відповідача про те, що належні позивачу суми при звільненні були перераховані на універсальну платіжну картку НОМЕР_1 зі згоди позивача.

Як вбачається з довідки заступника керівника напрямку "Юридична підтримка" ПриватБанку від 18 травня 2011 року операції з грошовими коштами, що обліковуються за платіжною карткою НОМЕР_1 емітованої на ім’я ОСОБА_4 зупинено 06 листопада 2010 року о 09:38:32 через її підозру у скоєнні шахрайства при виплаті страхових сум клієнту Краматорської філії ОСОБА_5, тобто завдання банку матеріальної шкоди внаслідок неналежного виконання нею своїх трудових обов’язків.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником, регулюється саме трудовим законодавством, а саме, ст. 136 КЗпП України, яка не передбачає право роботодавця стягувати заподіяну працівником шкоду, яка перевищує розмір середньо місячного заробітку, із належної працівнику заробітної плати без звернення до суду з відповідним позовом.

Посилання відповідача на те, що починаючи з 06 листопада 2010 року між ОСОБА_4, як держателем платіжної картки, та банком виникли цивільні правовідносини, не заслуговує на увагу.

Відповідно до частини 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно наданого відповідачем договору про надання банківських послуг за універсальною картою НОМЕР_1, який складається з заяви ОСОБА_4., умов та Правил надання банківських послуг, Банк має право зупинити дію картки при здійсненні операцій, що суперечать інтересам Кліента або Банку з використанням карт або нанесеної на них інформації. У разі порушення Держателем карти вимог діючого законодавства України та/або умов цього договору або в разі виникнення Овердрафта Банк має право зупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/бо визнати її недійсною до усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або визначеної Банком частки у разі невиконання Держателем карти своїх боргових зобов’язань та інших зобов’язань за цим договором.

Доказів про те, що держатель карти НОМЕР_1 ОСОБА_4 станом на 06 листопада 2010 року (час зупинення операцій) порушила якісь зобов’язання за договором про надання банківських послуг за універсальною картою НОМЕР_1, відповідачем суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи зупинення операцій з грошовими коштами на картковому рахунку позивача НОМЕР_1 було обумовлено не порушенням ОСОБА_4, як держателем карти, якихось правил щодо користування картковим рахунком, не порушенням її зобов’язань за договором про надання банківських послуг, а мало на меті відшкодування Банком завданої йому за його ж припущенням ОСОБА_4, як працівником банку при виконанні ним своїх службових обов’язків менеджера зі взаємодії із страховими компаніями. З метою мати можливість відшкодувати таку шкоду, банк, порушуючи приписи цивільного законодавства, що регулює договір банківського рахунку, діючи в своїх інтересах, як роботодавця, а не держателя платіжної картки, спочатку безпідставно заблокував операції з грошовими коштами позивача, після чого зарахував на цю карту належні позивачу суми при звільнені, чим позбавив позивача можливості на їх тримання на протязі 5,5 місяців.

Зазначені обставини свідчать про наявність вини відповідача в затримці розрахунку при звільненні з позивачем.

Доводи відповідача про те, що в такий спосіб ним було здійснено притримання грошових коштів на підставі ст. 594 ЦК України, не ґрунтуються на законі, оскільки притримання є способом забезпечення зобов’язання, але договір щодо забезпечення виконання зобов’язання у такий спосіб відповідно до ст. 547 ЦК України між сторонами не укладався, на час його застосування у позивача перед відповідачем будь-яких зобов’язань, що передбачені ст. 594 ЦК України, які випливають з договору надання банківських послуг, не існувало.

Підозра відповідача на причетність позивача до заподіяння йому шкоди не є підставою для невиплати позивачу сум, що належали їй від підприємства при звільнені.

Згідно з п. 2, п. 4 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100 (100-95-п) , середньомісячна заробітна плата при затримці розрахунку при звільнені обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється, якщо працівник не мав заробітку не з вини працівника, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з п. 8 "Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно рішення суду середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 – 198,87 грн.

взята із її позовної заяви, згідно якої вона розрахована із заробітної плати вересня 2010 року – 1 519, 56 грн. та жовтня 2010 року – 10 611,42 грн., яка зазначена в розрахунку оплати документа на а.с. 62 та поділена на кількість календарних днів в цих місяцях (61), що суперечить вимогам п. 2, п. 4, п. 8 "Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) , тобто є порушенням норм матеріального права, яке відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України є підставою для виходу апеляційним судом за межі доводів апеляційної скарги та відповідно до п. 4 частини 1 т. 309 ЦПК України (1618-15) для зміни рішення суду.

З наданих відповідачем розрахункових листків ОСОБА_4 за вересень та жовтень 2010 року, що передували звільненню, позивач в вересні 2010 року фактично відпрацювала – 20 робочих днів і її заробітна плата за вересень 2010 року склала 1 443,41 грн., в жовтні 2010 року фактично відпрацювала – 15 робочих днів і її заробітна плата за жовтень 2010 року без урахування допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка при обчисленні середнього заробітку за останні два місяці роботи не враховується, склала 10 236,04 грн., а тому її середньоденна заробітна плата складає 333,70 грн. (1 443,41+10 236,04= 11 679,45: 35 робочих днів (20+15))

Визначена судом таким чином сума заробітної плати за вересень та жовтень 2010 року співпадає з заробітною платою позивача, зазначеною з довідці відповідача про середню заробітну плату від 21 березня 2011 року № 546, яка видавалася відповідачем позивачу для розрахунку виплат на випадок безробіття, до якої включаються лише виплати, на які нараховуються внески до фонду соціального страхування (а.с. 20, а.с. 23), але яка обчислюється виходячи з кількості календарних днів в місяці.

В матеріалах справи мається також довідка про заробітну плату позивача за вересень-жовтень 2010 року, згідно якої заробітна плата позивача в вересні 2010 року складає 1 576, 13 грн., в жовтні 2010 року - 10 767,00 грн., а середньоденний дохід позивача – 287,05 грн. (а.с. 56). Проте на пропозицію апеляційного суду дати розшифровку зазначених в цій довідці сум за кожний місяць, які не співпадають з іншими довідками, що знаходяться в матеріалах справи, така розшифровка не надана, а тому апеляційний суд виходив з розрахункових листків позивача за вересень та жовтень 2010 року, які співпали з довідкою відповідача від 21 березня 2011 року № 546, яка знаходиться на а.с. 23.

Розрахунок оплати документу на а.с. 62, з якої позивач та суд виходили при обчисленні середньоденної заробітної плати позивача, по-перше не є належною довідкою про нараховану позивачу заробітну плату за вересень та жовтень 2010 року, по-друге, це розрахунок середньоденного заробітку для компенсації за невикористану відпустку, тобто за 12 календарних місяців, по-третє, до такого розрахунку включаються в тому числі і виплати з допомоги по тимчасовій непрацездатності, які мали місце в вересні та жовтні 2010 року та які відповідно до п. 4 "Порядку обчислення середньої заробітної плати" не враховуються для обчислення середньоденного заробітку за останні 2 місяці роботи, що передували звільненню.

Що стосується довідки про заробітну плату, яка була надана відповідачем безпосередньо в судове засідання апеляційного суду (а.с. 108), то по-перше, вона також не відповідає розрахунковим листкам позивача за вересень та жовтень 2010 року, по-друге, в ній відповідач замість розшифровки нарахованої заробітної плати за вересень та жовтень 2010 року припустився до перерахунку нарахованих позивачу премій, як зазначено в довідці, пропорційно відпрацьованим дням без врахування днів, коли позивач перебувала на лікарняному.

Проте відповідно до п. 3 "Порядку обчислення середньої заробітної плати" при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками;

високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці;

інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші);

виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії;

винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно пояснень представника відповідача в судовому засіданні апеляційного суду нараховані позивачу премії в вересні 2010 року та в жовтні 2010 року (за Інгосстрах, відшкодування шкоди третім особам, за економію бюджету, по 48 гр., пенсійні карти) не є преміями за квартал і більш тривалий проміжок часу, а тому підстави для їх перерахування пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому двомісячному періоді, відсутні. Перерахування пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді, здійснюється лише щодо премій, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу.

З матеріалів справи встановлено, що позивач працювала за п’ятиденним робочим тижнем і суд правильно дійшов висновку, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року, складає 119 робочих днів, що відповідає нормам тривалості часу, зазначеним в листах Міністерства праці та соціальної політики України від 25 серпня 2009 року № 9681/0/14-07/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік" (v9681203-09) , від 25 серпня 2010 року № 9111/0/14-10/13 (v9111203-10) "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2011 рік".

Виходячи з 119 робочих днів затримки розрахунку при звільненні та середньоденного заробітку позивача 333,70 грн., середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2011 року по 27 квітня 2011 року складає 39 710,30 грн. (333,70 х 119).

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня (v0013700-99) 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як встановлено з матеріалів справи, спір щодо розміру належних до виплати позивачу сум при звільненні був відсутній, а тому підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до роз’яснень, які надані Верховним Судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999р. (v0013700-99) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Оскільки на час звернення ОСОБА_4 до суду з цим позовом (25 лютого 2011 року) належні їй від підприємства виплати не були виплачені, строк звернення нею до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не порушено.

Враховуючи зазначене, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміни через порушення судом першої інстанції норм матеріального права, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року в розмірі 39 710,30 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно рішення суду з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 236,65 грн.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає зміні і рішення суду в частині стягнення з відповідача судового збору.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. "Про державне мито", п. 5 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України (1618-15) сума судового збору, який підлягає стягненню на користь держави, становить 397,10 грн. з задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 39 710,30 грн. (1% ціни позову, але не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 39 710,30 грн. х 1 %).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (1258-2005-п) "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" із справ позовного провадження з розгляду спору майнового характеру витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи з урахуванням постанови Кабінету (825-2009-п) Міністрів України від 05 серпня 2009 р. № 825 складають 120 грн. Саме така сума стягнута судом з відповідача відповідно до п. 2 частини 3 ст. 81 ЦПК України.

Сума зазначених витрат не пов’язана із сумою задоволених позовних вимог, а тому в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

Апеляційну скаргу відповідача – Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.

рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 665 грн. 53 коп., стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь держави судового збору у розмірі 236 грн. 65 коп. змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки

розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2010 року по 27 квітня 2011 року в розмірі 39 710 (тридцять дев’ять тисяч сімсот десять) гривень 30 коп. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.

Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" при виконанні судового рішення утримати з нарахованої ОСОБА_4 суми середнього заробітку 39 710 грн. 30 коп. податок з доходів фізичних осіб та інші обов’язкові платежі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь держави судовий збір у розмірі 397 (триста дев’яносто сім) гривень 10 коп.

В решті рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2011 року залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.