22-ц-649/11 Про визнання права власності, скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру - 21.07.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третіх осіб: Житлово-будівельного кооперативу №157, Першої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності, скасування розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу, реєстраційних посвідчень,-

Позивач звернувся до суду з позовом, з врахуванням уточнень, прийнятих судом, про визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна - квартиру АДРЕСА_1 в місті Львові, скасування розпорядження №7 Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 січня 2005року в частині оформлення права власності в цілому на спірну квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю квартиру, частково недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири, укладеного 21 лютого 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, недійсним реєстраційного посвідчення на квартиру. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що його мати ОСОБА_12, яка була членом ЖБК №157, померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті відкрилася спадщина на спірну квартиру. Спадкоємцями після смерті матері є він та ОСОБА_8 У 1996 році він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У березні 2006 року йому стало відомо, що 13 січня 2005 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради видала свідоцтво про право власності на вказану квартиру ОСОБА_8 на підставі рішення загальних зборів ЖБК №157 від 11 квітня 1995 року, яким ОСОБА_12 була виключена з членів кооперативу згідно з поданою нею заявою з передачею паю в розмірі 9 696 грн. ОСОБА_8, а остання була прийнята в члени ЖБК №157. Вважає, що при прийнятті розпорядження №7 Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради в частині прийняття рішення про видачу на ім’я ОСОБА_8 свідоцтва про право власності були порушені норми Закону України "Про власність" (697-12) . Вважає, що договір купівлі-продажу, який в подальшому був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 був укладений під впливом помилки, оскільки на 1/2 частину квартири він мас право як спадкоємець. Просить позов задовольнити.

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 вересня 2010 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи Житлово-будівельний кооператив №157, Перша Львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності, скасування розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право власності договору купівлі-продажу, реєстраційних посвідчень, задоволено частково. Визнано право власності ОСОБА_5 на 1/2 частку спірної квартири. Скасовано розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №7 від 13 січня 2005 року в частині оформлення права власності в цілому на цю квартиру. Визнано Свідоцтво про право власності на квартиру №С-00833 від 13 січня 2005 року, видане Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради, частково недійсним. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь позивача вартість Ѕ частки спірної квартири, що становить 260 000 грн. В решті позову відмолено.

рішення оскаржили ОСОБА_5, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради та ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить змінити рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_8 в його користь вартості 1/2 частки спірної квартири та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з’ясованих обставинах справи. Зазначає, що його мати ОСОБА_12 була членом кооперативу ЖБК №157. Після її смерті відкрилася спадщина. Спадкоємцями були він та ОСОБА_8 Стверджує, що 1996 році звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Після цього у березні 2006 року йому стало відомо, що 13 січня 2005 року Сихівська районна адміністрація видала свідоцтво про право власності на спірну квартиру ОСОБА_8, яка згодом її продала.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частку спірної квартири, скасування розпорядження Сихівської районної адміністрації №7 від 13 січня 2005 року в частині оформлення права власності в цілому на квартиру, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та в цій частині постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 відмовити повністю. Вважають, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з’ясованих обставинах справи. Зазначають, що розпорядження Сихівської райадміністрації видано на підставі довідки ЖБК №157, в якій було зазначено, що ОСОБА_8 є членом ЖБК, сплатила за спірну квартиру пайові внески. Апелянти вказують, що є добросовісними набувачами спірної квартири.

Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині скасування розпорядження від 13 січня 2005 року, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з’ясованих обставинах справи. Зазначає, що оскаржувані розпорядження та свідоцтво були видані законно на підставі Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради 2 липня 1999 року, Примірного статуту ЖБК.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_3 слід відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_5 слід задовольнити частково, оскільки суд першої інстанції в частині задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частину спірної квартири та стягнення в користь позивача вартості цієї частини квартири, зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості вимог; висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; поза межами заявлених вимог, тому з висновками суду в цій частині погодитися не можна. В решті рішення слід залишити без змін.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнання сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення у зазначеній вище частині цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача та ОСОБА_8 - ОСОБА_12, яка була членом ЖБК №157 (рішення виконкому від 30 грудня 1981 року №537) із закріпленням за нею трикімнатної квартири АДРЕСА_1 у місті Львові. Станом на 25 грудня 1993 року пайовий внесок у розмірі 9 696,11 грн. за квартиру ОСОБА_12 сплачений в повному об’ємі.

рішенням загальних зборів членів ЖБК №157 від 11 квітня 1995 року ОСОБА_12 за її заявою була виключена з членів кооперативу з передачею нею паю ОСОБА_8 і прийняттям останньої в члени ЖБК №157.

Згідно із вказаним рішенням зборів членів ЖБК №157 на підставі розпорядження Сихівської районної адміністрації від 13 січня 2005 року №7 ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

19 червня 1996 року позивач звернувся до Львівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_12 У відповідь на звернення Першої Львівської державної нотаріальної контори, відділ приватизації державного житлового фонду Галицького району листом від 4 травня 2006 року №138 повідомив, що ним оформлено та видано свідоцтво про право власності на спадкову квартиру ОСОБА_8 на підставі поданих нею всіх необхідних документів.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що станом на 25 грудня 2003 року ОСОБА_12 повністю сплатила пайовий внесок за спірну квартиру, а, отже, з цього часу відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність"набула право власності на цю квартиру, надану їй у користування. З цього моменту квартира вибула з власності кооперативу та стала власністю ОСОБА_12 З набуттям цього права вона набула право розпоряджатися квартирою на свій розсуд і вчиняти відносно неї будь-які цивільно-правові угоди, не заборонені законом, у той час як кооператив втратив право розпоряджатися спірною квартирою. Такий висновок грунтується на аналізі норм ч.2 ст. 4, ч.4 ст. 13, ч.2 ст. 8 Закону України "Про власність", положень п.п.19, 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу у чинній редакції на час виникнення цих правовідносин. Положення глави 5 ЖК України (5464-10) та п.п.19, 31 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, які регулюють права члена ЖБК, зокрема, щодо членства в кооперативі, передачі пайового внеску і квартири члену сім'ї, не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають з приводу квартири в ЖБК після повної сплати членом кооперативу пайового внеску і набуття ним права власності на квартиру. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Такий позов може бути заявлений і спадкоємцями власника.

Статтею 529 ЦК УРСР 1963 року, який був чинний на час смерті ОСОБА_12, визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Спадкування після смерті ОСОБА_12 здійснюється за законом, оскільки спадкодавець не залишила заповіту. До складу спадкового майна входить спірна квартира.

На підставі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач набув право власності на 1/2 частки спірної квартири №17 після смерті матері, а тому розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради було видане всупереч вимогам закону, порушило права позивача, відтак підлягає скасуванню, а свідоцтво про право власності, яке видане на підставі даного розпорядження, визнанню частково недійсним, оскільки ОСОБА_8, також як спадкоємець першої черги, продовжувала проживати у спірній квартирі після смерті матері, що сторонами не оспорюється, вступила в управління майном, відтак, набула право власності в порядку спадкування на 1/2 частки спірної квартири. Таким чином, позивач разом з відповідачем ОСОБА_8 після смерті їхньої матері ОСОБА_12 успадкували квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках - по Ѕ кожен.

Висновки суду в частині задоволення вимоги про визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частину спірної квартири на час ухвалення рішення та стягнення в користь позивача вартості цієї частини квартири, не відповідають вимогам закону.

При вирішенні вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири частково недійсним, суд взяв до уваги наступне.

Встановлено, що 21 лютого 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При переході майна у володіння третіх осіб за договором про його відчуження право власника, який не є стороною цього договору, за змістом ст. 216, 388 ЦК України може бути захищено лише шляхом пред’явлення позову про витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно з вимогами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. На час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_8 була власником даної квартири на підставі свідоцтва про право власності, яке на час укладення договору було дійсним, а відповідачі ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_3, як покупці, діяли добросовісно, відповідно до вимог закону, а відтак відсутні підстави для визнання договору недійсним та задоволення цієї позовної вимоги, а також вимоги про визнання недійсними реєстраційних посвідчень на квартиру після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу. Те, що майно (квартира) відчужене відповідачем ОСОБА_8, а покупці за договором купівлі-продажу є добросовісними набувачами, не дає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, а також скасування виданих на підставі цього договору реєстраційних документів, але не позбавляє позивача можливості захистити його порушене право шляхом відшкодування вартості такого майна. Однак така вимога ним заявлена не була.

Вимога ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на Ѕ частину спірної квартири підлягає до часткового задоволення і таке право за ним підлягає визнанню на час відкриття спадщини - після смерті його матері ІНФОРМАЦІЯ_1. Тому в цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні.

Стягуючи в користь позивача з ОСОБА_8 Ѕ вартості спірної квартири, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки така вимога не заявлена і проти цього позивач заперечує. Тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню.

При встановленні фактів щодо інших вимог судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду в цій частині відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки в цій частині ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду в цій частині. Оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін, оскільки при вирішенні цих вимог суд правильно визначив характер спірних правовідносин та встановив дійсні обставини справи.