Справа: № 2а-14/07 

Головуючий у 1-й інстанції: Овсюк Є.М. 

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Дроздовій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької обласної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації, за участю третьої особи - Малого приватного підприємства "Пума", про визнання рішення, акту та договору недійсними,

У жовтні 2004 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила визнати недійсним рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 липня 1997 року № 683, дозвіл на виконання будівельних робіт від 08 жовтня 1997 року № 29-Г, акт про готовність архітектурної малої форми до експлуатації від 20 жовтня 1997 року та договір від 25 грудня 1999 року, а також визнати самочинним здійснене будівництво капітальної споруди.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року було виправлено описку в зазначеній постанові.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями позивач та ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційні скарги в яких просять скасувати оскаржувані постанову та ухвалу і прийняти рішення про задоволення позову. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянти вказують на те, що МПП "Пума" було передано частину земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_2 Також позивач вказує на те, що дозвіл на виконання будівельних робіт був виданий неналежним органом.

Під час судового засідання позивач підтримала апеляційні скарги та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в ній. Крім того, позивач просила передати апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року на розгляд до апеляційного суду Вінницької області. ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала пояснення ОСОБА_2

Інші особи, які беруть участь у справі, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи у відповідності до ч. 1 ст. 40 КАС України, в судове засідання не з'явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційних скарг, а особиста участь вказаних осіб в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року та ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року - залишити без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства. З 01 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 грудня 2005 року провадження у даній справі було закрите з посиланням на те, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 10 лютого 2006 року вказану ухвалу було скасовано з посиланням на п. 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України, а справу передано на новий розгляд.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 вересня 2006 року відкрито провадження у даній справі, а ухвалою судді від 19 жовтня 2006 року - призначено до розгляду. Зазначені ухвали були винесені з посиланням на норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

В судовому засіданні 16 січня 2007 року відповідно до ст. 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

В подальшому було виготовлено повний текст рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року. Зазначене рішення містило посилання на те, що воно винесене в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) .

Судове рішення від 16 січня 2007 року позивач оскаржила в апеляційному порядку. Ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2009 року справу було повернуто до суду першої інстанції для належного оформлення.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року було виправлено описки в судовому рішенні від 16 січня 2007 року - замість "рішення" зазначено "постанова", замість "вирішив" - "постановив керуючись ст.ст. 2, 4, 9, 18, 20, 70, 71, 160, 163 КАС України", а також виправлено описку в ухвалі від 29 червня 2006 року про відкриття провадження - замість статтей Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) зазначено ст.ст. 104- 107 КАС України.

Вказана ухвала також була оскаржена ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року провадження у справі було закрите з посиланням на те, що розгляд та вирішення даної справи слід здійснювати в порядку цивільного судочинства.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2012 року вказане судове рішення було скасоване, а справа направлена до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Згідно висновків суду касаційної інстанції позовна заява ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Обґрунтовуючи свої вимоги про скасування ухвали суду від 12 листопада 2009 року позивач послалася на те, що описку в судовому рішенні від 16 січня 2007 року було виправлено неправомірно, адже справу було фактично розглянуто в порядку цивільного судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 169 КАС України суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

При постановленні ухвали від 12 листопада 2009 року суд першої інстанції виходив з того, що розгляд та вирішення даної справи відбулися в порядку адміністративного судочинства, а посилання на норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) в ухвалі про відкриття провадження та в судовому рішенні від 16 січня 2007 року є очевидними описками, які підлягають виправленню в порядку, встановленому ст. 169 КАС України. Обґрунтовуючи наявність саме описок у вказаних судових рішенням суд першої інстанції послався на те, що дана справа зареєстрована за № 2а-14/07, тобто як справа адміністративного судочинства, а також на те, що в судовому засіданні сторонам були роз'яснені права, передбачені ст.ст. 29, 51 КАС України.

Зазначені доводи суду першої інстанції не суперечать ч. 1 ст. 169 КАС України, а також знайшли своє підтвердження під апеляційного розгляду справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду від 12 листопада 2009 року є законною, обґрунтованою, а вимоги про її скасування - не підлягають задоволенню.

Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року колегія суддів встановила наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 оскаржує рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 липня 1997 року № 683, дозвіл на виконання будівельних робіт від 08 жовтня 1997 року № 29-Г, акт про готовність архітектурної малої форми до експлуатації від 20 жовтня 1997 року та договір від 25 грудня 1999 року, а також просить визнати самочинним здійснене будівництво капітальної споруди.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2012 року зазначено, що позовна заява ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що у користуванні МПП "Пума" з 01 червня 1994 року на підставі договору, укладеного з виконавчим комітетом Вінницької міської ради, перебувала земельна ділянка площею 301 кв. м. по АДРЕСА_1 в м. Вінниці строком на 5 років для встановлення торгового комплексу з влаштуванням автобусної зупинки.

Розпорядженням голови виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 липня 1994 року № 325-р МПП "Пума" було надано дозвіл на проектування та влаштування автобусного посадочного павільйону в комплексі з торговим павільйоном по АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 липня 1997 року № 683 МПП "Пума" було надано за рахунок міськземфонду земельну ділянку площею 301 кв.м. по АДРЕСА_1 в тимчасове користування на умовах оренди терміном на 5 років для обладнання автобусного торгово-посадочного комплексу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням від 31 липня 1997 року № 683 МПП "Пума" було передано частину земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Крім того, позивач посилається на інші порушення, допущені під час прийняття вказаного рішення, а також наданні дозволу на виконання будівельних робіт від 08 жовтня 1997 року № 29-Г, складенні акту про готовність архітектурної малої форми до експлуатації від 20 жовтня 1997 року та договору від 25 грудня 1999 року.

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивачем є, зокрема, особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа може звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання неправомірними рішень суб'єкта владних повноважень лише в тому випадку, якщо такі рішення безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, фізична особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення суб'єкта владних повноважень, які, на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 зобов'язана була не лише зазначити в чому полягали неправомірні, на її думку, дії відповідачів щодо прийняття оскаржуваних рішень, а й надати докази того, що такі рішення порушують її права та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Позивач вважає, що рішенням від 31 липня 1997 року № 683 третій особі було передано земельну ділянку, частина якої перебуває в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Однак, доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем надано не було.

Натомість в рішенні від 31 липня 1997 року № 683 зазначено, що МПП "Пума" надається земельна ділянка площею 301 кв.м. по АДРЕСА_1 за рахунок земель міського земельного фонду.

На час розгляду та вирішення даної справи спір між ОСОБА_2 та МПП "Пума" щодо права на земельну ділянку, розташовану під будівлею МПП "Пума" з урахуванням норм ДБН щодо обов'язкового виділення земельної ділянки не менше 1 м. від будівлі для її догляду та здійснення поточного ремонту, був розв'язний рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16 березня 2005 року.

Згідно вказаного судового рішення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають право на отримання у користування (при наявності їх вимоги - у власність) земельної ділянки в межах і розмірах, не зайнятих під будівлею та земельною ділянкою МПП "Пума".

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин правомірність передачі МПП "Пума" права користування земельною ділянкою, що розташована під побудованою ним будівлею, а також земельною ділянкою, необхідною для догляду та здійснення поточного ремонту такої будівлі, не підлягає доказуванню в межах даної справи.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було винесено законне рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 липня 1997 року № 683.

Також позивачем не доведено, що видачею дозволу на виконання будівельних робіт від 08 жовтня 1997 року № 29-Г, складенням акту про готовність архітектурної малої форми до експлуатації від 20 жовтня 1997 року та укладенням договору від 25 грудня 1999 року було порушено її права у сфері публічно правових відносин. Крім того, позивач не є особою, уповноваженою звертатися до суду з позовом про визнання споруди самочинним будівництвом. У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України вказані обставини є підставою для відмови в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_2

Таким чином, доводи апеляційних скарг ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 16 січня 2007 року та ухвалі від 12 листопада 2009 року, та не можуть бути підставами для їх скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року та ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

В задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відмовити.

Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2007 року та ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвала складена в повному обсязі 22 жовтня 2013 року.