Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Гончара В.П., Завгородньої І.М.,

Лесько А.О., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське", третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Димитрові про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2011 року,

У листопаді 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 29 вересня 1995 року по 11 березня 1997 року перебував в трудових відносинах із Відкритим акціонерним товариством "Вугільна компанія "Шахта "Красноармійська-Західна № 1", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське", звідки був звільнений за станом здоров’я. В зв’язку із виконання трудових обов’язків в шкідливих умовах праці, в нього було виявлено професійне захворювання – хронічна вертеброгенна радикулопатія, за яким на підставі висновку МСЕК йому в 1997 році вперше було встановлено втрату професійної працездатності 60%, згідно висновку МСЕК від 26 березня 2003 року йому було встановлено другу групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60% безстроково. Оскільки підприємство, на якому він працював не забезпечило йому безпечних умов праці, на підставі вимог статей 237-1 КЗпП України та 1167 ЦК України (435-15) просив відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 108840 грн.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 16 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" на користь ОСОБА_3 30000 грн. відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також просить передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами статті 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд, виходив із того, що згідно з висновком МСЕК позивачу встановлено другу групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, яке спричинене внаслідок незабезпечення ВАТ "ВК "Шахта Красноармійська-Західна № 1" безпечних і нешкідливих умов праці, у зв’язку з чим позивачу було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню роботодавцем на підставі статті 237-1 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що на момент установлення вперше позивачу висновком медико-соціальної експертної комісії (1997 рік) втрати працездатності питання щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я, регулювалося Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (далі – Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) . В зв’язку із цим, правові підстави для задоволення позову згідно положень статей 237-1 КЗпП України та 1167 ЦК України (435-15) відсутні.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 29 вересня 1995 року по 11 березня 1997 року працював на шахті ВАТ "Вугільна компанія "Шахта "Красноармійська-Західна № 1", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське", звідки був звільнений за станом здоров’я. За період роботи на шахті ВАТ "ВК "Шахта Красноармійська-Західна № 1" позивач отримав професійне захворювання – хронічна вертеброгенна радикулопатія, про що було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 31 січня 1997 року.

Відповідно до висновку МСЕК від 18 лютого 1997 року йому встановлено вперше 60% втрати професійної працездатності з 18 лютого 1997 року по 18 лютого 1998 року.

Висновком МСЕК від 26 березня 2003 року позивачу встановлено другу групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності безстроково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло в 1997 році, тобто після встановлення стійкої втрати працездатності у зв’язку з професійним захворюванням вперше.

Вірним також є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спеціальним нормативним актом, який регулював спірні правовідносини станом на 18 лютого 1997 року (встановлення висновком медико-соціальної експертної комісії позивачу вперше відсотків втрати працездатності) є Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (472-93-п) .

Разом з тим, судом апеляційної інстанції помилково встановлено, що позивач звернувся із вимогами про відшкодування моральної шкоди саме за період з 2003 року (з моменту встановлення 60% втрати професійної працездатності безстроково) та на підставі законодавства, що діяло з 2003 року, оскільки саме з цього часу ушкодження здоров’я завдає йому моральних страждань. Такий висновок суду спростовується матеріалами справи, зокрема, позовною заявою (а.с. 3), де вказано, що після встановлення 60% втрати професійної працездатності безстроково позивач продовжує відчувати значні моральні та фізичні страждання, та протоколом судового засідання від 10 грудня 2010 року.

Крім того, при вирішенні спору апеляційним судом не досліджено ступінь вини відповідача, враховуючи той факт, що трудові відносини з підприємством відповідача виникли з 29 вересня 1995 року, а на стаціонарному лікуванні ОСОБА_3 періодично перебував з грудня 1992 року.

Таким чином, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції, в порушення вимог статті 214 ЦПК України, не повно з’ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та не надав цим обставинам належної юридичної оцінки, а також не визначився із характером спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права й порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не можна вважати законним й обґрунтованим, тому відповідно до частини 2 статті 338 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.