22ц-7704/11

Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О.А.

Категорія 36 Доповідач - Пищида М.М.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Кочкової Н.О., Кіктенко Л.М.

при секретарі – Куць О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15. 04. 2011 по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 і приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання недійсними заповітів та за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи : ОСОБА_5 і приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і ОСОБА_8, треті особи : ОСОБА_5 і приватні нотаріуси Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,-

У жовтні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання недійсними заповітів .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що його батько ОСОБА_9 03листопада 2003 року склав заповіт, яким заповідав йому все своє майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Згодом йому стало відомо, що 01 листопада 2004 року батьком зроблено заповідальне розпорядження на сина, тобто на інше майно, а раніше складений заповіт скасовано. Вважає, що останні заповіти батьком складені незаконно і не вірно, оскільки це було зроблено під час хвороби, він не розумів значення своїх дій, психічне захворювання не дозволяло йому керувати своїми діями.

Третя сторона –ОСОБА_4 заявила самостійні позовні вимоги до відповідачів про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що вона відповідно до договору купівлі –продажу від 29 грудня 2009 року є власником спадкового майна –нежитлового приміщення №75 розташованого у житловому будинку А –5 –7 за адресою АДРЕСА_1. Власником, який продав їй нежитлове приміщення був ОСОБА_10 Право власності останнього виникло на підставі договору купівлі –продажу від 02 квітня 2004 року, укладеному між ним і ОСОБА_2, діючим по довіреності від імені ОСОБА_9 Цей договір був визнаний дійсним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2005 року. ОСОБА_4 вважає, що спірне приміщення на день смерті не належало ОСОБА_9, оскільки ним раніше був укладений зазначений договір купівлі –продажу.

Не погоджуючись із позовними вимогами, ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до відповідачів про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що із померлим вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2001 року. До реєстрації шлюбу проживали разом, вели спільне господарство. Останні заповіти ОСОБА_9 складені законно, нотаріально посвідчені.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2011 року ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповітів відмовлено. ОСОБА_8 в задоволенні позову до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано дійсним заповіт, складений ОСОБА_9 12 липня 2005 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення № 75 у житловому будинку А –5, 7 у підвалі поз. З 1 по 12 площею 96, 8 кв. м., на першому поверсі поз. З 1 по 9 площею 162 кв. м.., ганок, загальною площею 258, 8 кв. м., що розташоване в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_8 судовий збір 1700 грн. і витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового розглядуц справи 120 грн., а всього 1820 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права .

Рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту не оскаржувалось та набрало законної сили.

Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обставини на які посилається позивач, не можуть бути підставою для визнання недійсними заповітів.

Цей висновок районного суду ґрунтується на матеріалах справи й відповідає вимогам закону.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_9, на підставі договору купівлі –продажу від 02 жовтня 1997 року отримав у власність нежитлове приміщення № 75, розташоване у житловому будинку А-5,7 за адресою АДРЕСА_1 .

27 липня 2001 року ОСОБА_3 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб.

01 листопада 2004 року ОСОБА_9, заповідав синові ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_2. В грудні 2004 року за довіреністю ОСОБА_9, це домоволодіння було відчужене ОСОБА_2

12 липня 2005 року ОСОБА_9 склав заповіт, в якому заповідав ОСОБА_3 нежитлове приміщення № 75, розташоване у житловому будинку А-5,7 за адресою АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

Відповідно до довідки державного нотаріуса, 19 серпня 2005 року,ОСОБА_3, звернулася до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини згідно заповіту ОСОБА_9 На підставі цієї заяви відкрита спадкова справа № 885 –05.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2005 року, визнано дійсним договір купівлі –продажу від 02 квітня 2004 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, діючим по довіреності від імені ОСОБА_9, нежитлового приміщення № 75, розташованого у житловому будинку А-5,7 за адресою АДРЕСА_1.

ОСОБА_4, на підставі договору купівлі –продажу нерухомого майна від 29 грудня 2005 року отримала у власність нежитлове приміщення № 75, розташоване у житловому будинку А-5,7 за адресою АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_12 і зареєстрованого в реєстрі за № 17613. Право власності зареєстровано в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП ДМБТІ ДОР 08 лютого 2006 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2005 року скасовано і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року договір купівлі –продажу нежитлового приміщення №75 розташованого у житловому будинку А –5 – 7 за адресою пр. К. Маркса, 115 в м. Дніпропетровську, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, діючим по довіреності від імені ОСОБА_9, нежитлового приміщення № 75, розташованого у житловому будинку А-5,7 за адресою АДРЕСА_1, від 04 . 02. 2004 року визнаний недійсним. Визнаний недійсним і договір купівлі - продажу вказаного приміщення, укладеного між ОСОБА_10 і ОСОБА_429 .12. 2005 року з моменту його вчинення.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року в частині відмови в скасуванні державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірне приміщення скасована в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року залишено без змін .

Ухвалою Верховного Суду України від 23 вересня 2009 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2008 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2009 року залишені без змін.

Оспорювання заповіту заінтересованою особою до суду відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України може мати місце тільки за однією підставою –волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля –це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження ( заповіту) .

Волевиявлення –це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК (435-15) .

Отже, для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до висновку посмертної судово –психіатричної експертизи № 18 від 31 липня 2007 року, проведеної відділенням судово –психіатричних експертиз комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня", покійний ОСОБА_9 в момент складання заповітів від 01 листопада 2004 року і 12 липня 2005 року не страждав психічним захворюванням і міг розуміти значення своїх дій.

Крім цього, відповідно до довідки Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру, на момент огляду лікарем –психіатром 14. 07. 2005 року померлий ОСОБА_9 був визнаний придатним до керування транспортним засобом.

Згідно з правилами ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона, в тому числі й позивач, зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених законом.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь –які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко –і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.4 ст. 60 указаного Кодексу доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином позивач ОСОБА_2 не надав суду докази про наявність підстав недійсності оспорюваного заповіту.

Разом з тим, спеціальна норма, яка наведена в ст. 1257 ЦК України не встановлює правила про визнання заповіту судом дійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що не підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки такий висновок місцевого суду не суперечить основаним засадам матеріального та процесуального Закону.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_13, про те, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15. 04. 2011 року безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення повторної судово –психіатричної експертизи, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі експертизи судом призначались та виконані. Проведення таких експертиз у інших експертних установах не є доцільним.

Колегія суддів приходить до висновку, що приведені в апеляційних скаргах доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.