Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Рафальської І.М..

суддів Зарицької Г.В., Кашапової Л.М.,

при секретарі Ганько Ю.І.,

з участю представника ОСОБА_1- ОСОБА_2, ОСОБА_3, її представника, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності, визнання об’єктами права спільної сумісної власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на рішення Брусилівського райсуду Житомирської області від 28 лютого 2011 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, у якому просила визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1, укладеного між нею та її племінницею- відповідачкою по справі ОСОБА_3 з тих підстав, що дана угода була укладена під впливом обміну зі сторони відповідачки. Зазначала, що у неї ніколи не було бажання та наміру продати житловий будинок, так як вона є інвалідом, іншого житла не має. Під час підписання договору купівлі-продажу, вона вважала, що підписує документи на приватизацію земельної ділянки. Коштів від ОСОБА_3 вона не отримувала.

У листопаді 2010 року ОСОБА_4 подала позовну заяву до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.04.2009р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до якого було відчужено житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами, та просила визнати за нею право власності на надвірні будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1, а саме: Ѕ частину сараю "Б", літню кухню "В", Ѕ частину погребу "Пг", визнати об’єктами спільної сумісної власності її та ОСОБА_1 житловий будинок "А", загальною площею 88,8 кв.м., гараж "Г", сарай "Д", витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 Ѕ частину сараю "Б", літню кухню "В", Ѕ частину погребу "Пг". витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1 житловий будинок "А", загальною площею 88,8 кв.м., гараж "Г", сарай "Д". Зазначала, що ОСОБА_1 не мала права на продаж вищевказаного майна, оскільки не була його власником. Крім того, вона та ОСОБА_1 протягом тривалого часу проживали однією сім’єю у спірному будинку. Вони спільною працею та за спільні кошти здійснювали ремонтні роботи та добудови, збільшили площу житлового будинку "А", здійснювали покращання об’єктів на садибі, внаслідок чого значно збільшилася вартісна цінність гаража "Г", сараю "Д" та інших об’єктів. Вважає, що житловий будинок "А" та сарай "Д" є об’єктами спільної сумісної власності її та ОСОБА_1 - її рідної сестри. Просила також стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплачене державне мито у розмірі 1115,25грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

рішенням Брусилівського райсуду Житомирської області від 28 лютого 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо продажу житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1.

Позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору – ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності, визнання об’єктами права спільної сумісної власності, витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120 грн. в якості понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави 1115 грн.25 коп. в якості витрат по оплаті судового збору.

Скасовано вжиті судом 17 серпня 2010 року заходи забезпечення позову у вигляді арешту спірного майна – житлового будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3.

У апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_6 просить скасувати рішення райсуду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки вважає рішення в цій частині незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору відчуження було вільним та усвідомленим, і це стверджується самим договором. Умислу в діях відповідачки, факту обману ОСОБА_1 не доведено, дії нотаріуса не визнано незаконними. Суд не дав належної оцінки показам свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення райсуду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, оскільки вважає рішення в цій частині незаконним, та ухвалити в цій частині рішення, яким задовольнити її позовні вимоги; посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що частина майна, яка була відчужена за оспорюваним договором купівлі-продажу, належала їй на праві власності, що стверджується договором дарування від 20.03.90р., укладеним між ОСОБА_13 та нею, тому ОСОБА_1 не мала права його відчужувати. Крім того, вказує апелянт, суд першої інстанції не взяв до уваги, що вони з ОСОБА_14 тривалий час проживали однією сім’ю і завдяки їхній праці т а за спільні кошти майно, яке не входить в договір дарування, а саме: житловий будинок "А", гараж "Г", сарай "Д" набуло вищих якісних, кількісних та вартісних характеристик, а тому є об’єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_1 Отже, вважає апелянт, майно вибуло з її володіння поза її волею.

Розглянувши матеріали справи в медах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід відхилити з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та посвідченого 30.04.2009 року приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу ОСОБА_16/а.с.9/, ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який належав продавцю на підставі свідоцтва про право приватної власності, яке зареєстровано у КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" 20.03.2009р. за реєстраційним номером 26803564/а.с.108/.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не мала волевиявлення на укладення такого договору що вона уклала цей договір внаслідок обману, так як відповідачка навмисно ввела її в оману щодо природи правочину, оскільки пояснила, що необхідно підписати документи на приватизацію, і вона /ОСОБА_1/ рахувала, що підписує документи на приватизацію /у позовній заяві позивачка зазначала, що вважала ці документи документами на приватизацію земельної ділянки/, так як не мала наміру продавати свій житловий будинок.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення /частині 1 статті 229 цього Кодексу/, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п.36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3.03.2004р. № 20/5 (z0283-04) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 3.03.2004р. № 283/8882 (z0283-04) . нотаріуси зобов’язані роз’яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів правочинів і перевірити, чи відповідає зміст посвідчувальних правочинів вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Дії приватного нотаріуса у встановленому законом порядку позивачка ОСОБА_1 не оскаржувала.

З матеріалів справи видно, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку було підписано сторонами, в тому числі і ОСОБА_1 в присутності нотаріуса /чого ОСОБА_1 не заперечувала, та сторонам /перед їх підписами в договорі/ було роз’яснено зміст статей 229, 230, 231, 233, 234, 235, 655, 656, 658 Цивільного кодексу України.

Крім того, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3 у п.5 Договору підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, і що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених в ньому /а.с.9зв./.

Як пояснила в судовому засіданні секретар Соловіївської сільської ради ОСОБА_9, позивачка ОСОБА_1 читає, є грамотною/а.с.76/.

Посилання позивачки ОСОБА_1 на те, що, підписуючи договір купівлі-продажу, вона вважала, що це документи на приватизацію земельної ділянки, не може бути підставою для задоволення позову з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

За п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачкою не доведено факт навмисного цілеспрямованого введення її в оману відповідачкою щодо фактів, які впливають на укладення правочину, тобто не доведено наявність умислу зі сторони відповідачки ОСОБА_3, і сам факт обману.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 не може залишатися в силі і підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

У зв’язку з наведеним колегія суддів також скасовує рішення райсуду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120грн. понесених витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та на користь держави 1115грн.25 коп. в якості витрат по оплаті судового збору.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4, то вона оспорювала договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та просила визнати за нею право власності на надвірні будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1, а саме: Ѕ частину сараю "Б", літню кухню "В", Ѕ частину погребу "Пг", визнати об’єктами спільної сумісної власності її та ОСОБА_1 житловий будинок "А", загальною площею 88,8 кв.м., гараж "Г", сарай "Д", витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 Ѕ частину сараю "Б", літню кухню "В", Ѕ частину погребу "Пг", витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1 житловий будинок "А", загальною площею 88,8 кв.м., гараж "Г", сарай "Д".

Проте, вимоги про визнання частково недійсними свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на вказані будівлі, видане виконкомом Соловіївської сільради Брусилівського району 4.03.2009р., на підставі якого був оформлений договір відчуження, та рішення виконкому цієї сільради № 39 від 23.07.2008р., яке було підставою для видачі свідоцтва про право власності, ОСОБА_4 не заявляла, тобто на даний час вони є чинними.

Оскільки ОСОБА_4, в порушення ст. 60 ЦПК України, не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

рішення Брусилівського райсуду Житомирської області від 28 лютого 2011 року скасувати в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, ухваливши в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.

рішення Брусилівського райсуду Житомирської області від 28 лютого 2011 року скасувати і в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120грн. понесених витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та на користь держави 1115грн.25 коп. в якості витрат по оплаті судового збору.

В решті рішення райсуду залишити без зміни.

рішення набирає чинності з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.