22-ц/0690/1222/11 Про поділ спільно нажитого майна подружжя - 23.05.2011 Прийняття

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, згодом неодноразово уточнивши його, та у кінцевій його редакції від 02.03.2011 року просила визнати спільною сумісною власністю сторін житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області, та лазню площею 190,2 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_6 в тому ж населеному пункті. Позивачка також просила розділити між нею та відповідачем спірні житловий будинок з надвірними будівлями, лазню та земельну ділянку площею 0,25 га, на якій розташований вищезазначений будинок, виділивши їй ? частину вказаного майна відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №48-01-10 від 05.01.2010 року. Крім того, ОСОБА_3 просила визнати недійсними договори оренди частини спірної лазні від 12.09.2008 року, 29.12.2008 року та 01.09.2009 року, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ "ІРІС-2009". В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що має право на ? спірного майна, яке є спільною сумісною власністю сторін, оскільки було придбано ними під час шлюбу, водночас вищевказані договори оренди частини лазні слід визнати недійсними, бо вони укладені без її відома та згоди як співвласника.

У лютому 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним зустрічним позовом, згодом уточнивши свої вимоги, та в остаточній його редакції від 31.03.2010 року просив визнати за ним право особистої приватної власності на спірні лазню та будинок з надвірними будівлями; поділити між сторонами спільно нажите майно подружжя, зокрема: квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, визнавши за позивачем у зустрічному позові право власності на ? ідеальних часток вищезазначених квартир, а також поділити земельні ділянки площею 0,0663га та 0,16га, розташовані в с. Пряжів Житомирського району Житомирської області, визнавши за ним право власності на ? частини вказаних земельних ділянок згідно варіанту №1 висновку судової будівельно-технічної експертизи №48-01-10 від 05.01.10 року. Крім того, ОСОБА_2 просив визначити порядок користування АДРЕСА_4 в м.Житомирі згідно додатку №3 до зазначеного висновку експертизи. В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом зазначав, що придбані сторонами квартири в м.Житомирі та земельні ділянки в с.Пряжів Житомирського району Житомирської області є їх спільною сумісною власністю, в той час як житловий будинок та приміщення лазні в с.Сінгури Житомирського району Житомирської області є його особистою власністю, оскільки придбані ним за особисті кошти та за рахунок доходів від використання подарованого йому майна.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2011 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_3 в частині розподілу м’ясного цеху АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області та земельної ділянки площею 0,7га, розташованої за вказаною адресою, а також щодо розподілу майна на загальну суму 110000грн., яке перебуває в спірному житловому АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області, та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 в частині розподілу рухомого майна на загальну суму 111100грн., яке знаходиться у спірній квартирі АДРЕСА_3.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2011 року прийнято відмову позивачки ОСОБА_3 від позову в частині розподілу автомобілів Форд Транзит, ВАЗ 21099 та NIEWIDOW B 1326 H та закрито провадження по справі в цій частині.

рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області. В решті позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_1, що становить 50/100 цієї квартири, та визначено наступний порядок користування даною квартирою: ОСОБА_2, як першому співвласнику, виділено у користування житлову кімнату – 6 площею 17,6кв.м., та балкон – ІІ, ОСОБА_3, як другому співвласнику, виділено у користування житлову кімнату – 2 площею 12,2кв.м., балкон – І та житлову кімнату – 5 площею 9,9кв.м., а ? частину коридору – 1, туалету – 3, ванни – 4, кухні – 7, кладової – 8 залишено для спільного користування, згідно з таблицею №9 та додатком №3 до висновку судової будівельно-технічної експертизи №48-01-10 від 05.01.2010 року. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_2, що становить 50/100 цієї квартири. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с. Пряжів Житомирського району Житомирської області, відповідно площею 0,03315га та 0,0800га, як за першим співвласником (зелений колір на схемі), із складу земельних ділянок загальною площею 0,0663га та 0,1600га, а за ОСОБА_3 визнано право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за згаданою адресою відповідно площею 0,03315га та 0,0800га, як за другим співвласником (рожевий колір на схемі), згідно першого варіанту та додатків №№1,2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи №48-01-10 від 05.01.2010 року. В решті частини позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить його змінити та задовольнити заявлені нею позовні вимоги щодо визнання права спільної сумісної власності на лазню розміром 190,20 кв.м. по АДРЕСА_6 у с.Сінгури Житомирського району Житомирської області, визнати за позивачкою право власності на ? частини спірної лазні, розділивши останню згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, а також задовольнити її позовні вимоги щодо визнання договорів оренди частини лазні недійсними. Заявниця посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, ОСОБА_3 зазначає, що 25 червня 2001 року вона разом відповідачем, з яким перебувала у шлюбних відносинах, за спільні грошові кошти придбали приміщення спірної лазні, а тому це майно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і вона має рівні права на володіння і розпорядження даним майном з колишнім чоловіком, який, відповідно, не мав права без згоди позивачки укладати оспорювані договори оренди лазні. Крім того, як вказує заявниця, судом помилково визнано ту обставину, що лазня є допоміжним приміщенням до м’ясного цеху.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю колишнього подружжя житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області та відмовити ОСОБА_3 в задоволенні даних позовних вимог; скасувати рішення в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання його особистою приватною власністю спірного житлового будинку та задовольнити вказану позовну вимогу. Заявник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин та дослідження доказів, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, ОСОБА_2 зазначає, що судом не досліджено надані ним докази, які спростовують факт будівництва спірного житлового будинку за позичені ОСОБА_3 кошти.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 1996 року. Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 23 січня шлюб між сторонами розірваний (т.2 а.с.224).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, та вирішуючи питання про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області, квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_5, а також дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно площею 0,0663 га та площею 0,1600 га, які розташовані в с.Пряжів Житомирського району Житомирської області, набуті сторонами під час шлюбу і є об’єктами права спільної сумісної власності, в яких їхні частки є рівними. Суд відмовив у поділі, виключивши зі складу цього майна лазню по вул.Леніна,14-а в с.Сінгури Житомирського району Житомирської області, дійшовши висновку, що вона знаходиться у власності ОСОБА_2, як приватного підприємця.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

За змістом положень ст. ст. 81, 116 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином у власність у безоплатному порядку частку із земельного фонду.

Відносячи земельні ділянки в с.Пряжів Житомирського району Житомирської області до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначені положення норм права та не врахував роз’яснення, викладені в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10) ).

Як вбачається з матеріалів справи, державні акти на право приватної власності на земельні ділянки видані ОСОБА_3 на підставі рішення Сінгурівської сільської Ради від 28 вересня 2006 року та від 20.12.2006 року, тобто земельні ділянки одержані ОСОБА_3 у приватну власність шляхом приватизації (І том, а. с. 268,269).

Відтак, спірні земельні ділянки не є об’єктами права спільної сумісної власності, оскільки є особистою приватною власністю ОСОБА_3, а тому, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині поділу земельних ділянок, які були приватизовані ОСОБА_3 скасувати та постановити в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні цих позовних вимог з урахуванням вищезазначених вимог закону.

Згідно п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007 року (v0011700-07) , відповідно до положень ст.ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємця чи фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі продажу від 27.12.2002 року приватний підприємець ОСОБА_2 купив у Сінгурівської сільської ради земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7000 кв.м., розташовану в межах с.Сінгури Житомирського району Житомирської області, на якій знаходиться приміщення лазні площею 190,20 кв.м. (т.1,а.с. 9). Факт належності спірної лазні приватному підприємцю та використання її у виробничій діяльності, пов’язаної з роботою м’ясного цеху, підтверджується державним актом на право власності приватного підприємця ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку площею 0,7000га. від 28.12.2002 року, в якому зазначено, що земля, на якій розташована лазня та м’ясний цех, придбана для виробничих потреб (т.1 а.с.31).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно відмовив у поділі та виключив зі складу цього майна лазню, дійшовши висновку, що лазня не є об’єктом спільної сумісної власності та знаходиться у власності ОСОБА_2, як приватного підприємця.

Також суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_6 Житомирського району Житомирської області, є спільною сумісною власністю сторін, як це передбачено ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України чинного на той час, а їх частки в ній є рівними (ст. 28 цього Кодексу та ст. 70 Сімейного кодексу України).

Та обставина, що за рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 14.03.2008 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 позичених 362101 грн., які ОСОБА_2 використав на побудову спірного будинку, правового значення для визначення часток подружжя у майні не має та не тягне виникнення права власності на будинок.

На момент отримання цих коштів сторони жили однією сім’єю.

Наведене свідчить про те, що зазначені кошти отримувались і були використані в інтересах сім’ї, в зв’язку з чим у сторін, як подружжя, виникло як спільне право на них, так і спільний обов’язок по їх поверненню.

Тому неможливо погодитись з доводами апелянта ОСОБА_2 про неправильне визначення судом першої інстанції часток сторін у спільному майні та неврахування отримання ним в борг коштів від ОСОБА_5.

В решті рішення суду відповідає вимогам закону, сторонами не оспорюється. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303- 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, –

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 березня 2011 року в частині визнання спільною сумісною власністю земельних ділянок площею 0,0663 га та площею 0,1600 га, які розташовані в с.Пряжів Житомирського району Житомирської області, та їх поділу скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_3 про визнання права та поділ земельних ділянок площею 0,0663 га та площею 0,1600 га, які розташовані в с.Пряжів Житомирського району Житомирської області, відмовити за безпідставністю. В решті рішення суду залишити без зміни.