22ц-2205/2011 Про розірвання кредитного договору та звернення стягнення на заставлене майно - 20.04.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 25 січня 2011 за позовом публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та звернення стягнення на заставлене майно,

У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк"(далі - Банк") звернулось до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог Банк посилався на те, що 29 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №35/2008, а 24 жовтня 2008 року - додаткову угоду до цього договору.

В забезпечення виконання такого договору цією ж датою між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави №35/1/2008р., предметом якого стали належні ОСОБА_3 три пасажирські автобуси марки "Богдан", а між Банком та ОСОБА_4 –договір застави №35/2/2008р., предметом якого став належний ОСОБА_4 автомобіль TOYOTA.

Оскільки ОСОБА_3 неналежно виконує умови кредитного договору, у зв’язку з чим, виникла заборгованість, Банк просив суд розірвати кредитний договір, а в рахунок погашення заборгованості на загальну суму 433 807,64грн. –звернути стягнення на предмети застави шляхом проведення прилюдних торгів із зазначенням початкової вартості трьох пасажирських автобусів –573 900грн., а автомобіля TOYOTA –190 000грн.

Протягом розгляду справи Банк неодноразово уточнював розмір загальної заборгованості за кредитним договором і остаточно визначив такий розмір станом на 26 листопада 2010 року в сумі 473 574,08грн.

рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 25 січня 2011 року позов задоволено. Постановлено: розірвати кредитний договір №35/2008 від 29 квітня 2008 року; звернути стягнення на заставлене майно –три пасажирських автобуси марки "Богдан", які належать ОСОБА_3, автомобіль TOYOTA, який належить ОСОБА_4, для задоволення вимог за кредитним договором у розмірі 473 574,08грн., шляхом надання Банку права продати предмети застави будь-якій третій особі –покупцю; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В письмових запереченнях Банк, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та часткову законність рішення, просить скаргу відхилити, а рішення суду змінити виключивши з його резолютивної частини посилання на спосіб звернення стягнення шляхом надання Банку права продати предмет застави будь-якій третій особі –покупцю.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах, визначених ст.. 303 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 істотних умов кредитного договору такий договір за вимогою Банку може бути розірвано і Банк набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Проте такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення по справі нового рішення.

Судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір №35/2008 про надання кредиту в сумі 423 695грн. з терміном повернення основної заборгованості по кредиту 26 квітня 2013 року зі сплатою 28% річних /а.с.8-11/. Додатковою угодою №1 від 24 жовтня 2008 року сторони погодили зміну кінцевого терміну повернення основної заборгованості по кредиту та підвищення ставки відсотків річних /а.с.12/. 29 квітня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3 укладено договір застави №35/1/2008, предметом якого є три пасажирські автобуси марки "Богдан", що належать ОСОБА_3 на праві власності, і між Банком та ОСОБА_4 укладено договір застави №35/2/2008, предметом якого є автомобіль TOYOTA, що на праві власності належить ОСОБА_4 /а.с.16-17,19-20/. Протягом дії кредитного договору ОСОБА_5 були порушені зобов’язання по своєчасному та повному погашенню кредитних коштів, внаслідок чого, Банк пред’явив вимогу про дострокове розірвання кредитного договору та звернення стягнення на майно, що є предметом застави, в рахунок погашення всієї суми заборгованості у розмірі 473 574,08грн.

При вирішенні спору по суті суд першої інстанції послався на ст. 20 Закону України "Про заставу", відповідно до положень якої заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Проте, суд не врахував, що транспортні засоби, які є предметами застави за договорами №35/1/2008 та №35/2/2008 від 24 квітня 2008 року, є рухомим майном, і відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"звернення стягнення на таке майно здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом.

Відповідно до ст. 11 зазначеного вище Закону обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом (1255-15) . Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (ч.3 ст. 24). Позивач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (ст. 25).

Відповідно до п.п. 4.4.4,4.4.5 Договорів застави №35/1/2008, №35/2/2008, якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов’язання Заставодавця, виконання яких забезпечене заставою, залишаються невиконаними і в разі якщо предмет застави знаходиться у володінні Заставодавця, останній зобов’язаний на вимогу Заставодержателя негайно передати предмет обтяження у володіння Заставодержателя. Якщо Заставодавець (майновий поручитель), у володінні якого знаходиться предмет застави, не виконує обов’язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння Заставодержателя, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Оскільки в матеріалах справи відсутні дані про реєстрацію Банком в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та письмових повідомлень всіх обтяжувачів, а наявні в матеріалах справи листи –претензії /а.с.24,25,26,80-81/ не є належними доказами на підтвердження дотримання Банком передбачених Законом та договором процедури і порядку звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову Банку необхідно відмовити.