Колегія суддів палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого – Дроботі В.В.

суддів – Мацунича М.В., Власова С.О.

при секретарі – Добра М.В.

з участю позивачки ОСОБА_1, представників сторін ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду від 3 лютого 2011 року, -

ОСОБА_1, посилаючись на те, що під час шлюбу з ОСОБА_4 нею було придбано земельну ділянку та побудовано на ній міні-готель в смт.Ясіня, полонина Драгобрат Рахівського району, пред’явила позов про визнання правочинів щодо цих об’єктів нерухомості недійсними. Частина земельної ділянки площею 200 кв.м. була продана 24 вересня 2004 року її чоловіком ОСОБА_5 без її – позивачки згоди, а 15 березня 2007 року міні-готель та земельна ділянка були подаровані чоловіком його брату ОСОБА_6 також без її згоди. Останній 25 липня 2007 року передав будову в іпотеку АК ПІБ.

Дані правочини порушили її право спільної сумісної власності на половину майна, а тому є недійсними.

рішенням суду усі три договори визнані недійсними, а за позивачкою визнано право власності на Ѕ частину міні-готелю площею 276, 59 кв.м. та земельної ділянки площею 0, 05 га в смт. Ясіня, полонина Драгобрат.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і ухвалення нового про відмову у позові. Апелянти вказують на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням вимог матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що під час шлюбу відповідачу була виділена земельна ділянка несільськогосподарського призначення на полонині Драгобрат Рахівського району загальною площею 0, 050 га, яка у березні 2004 року ним була викуплена у держави.

З того часу відповідно до вимог ст.ст.60, 61 СК України ділянка набула статус об’єкту спільної сумісної власності подружжя.

Частина цієї ділянки відповідачем ОСОБА_4 була продана 24 вересня 2004 року ОСОБА_5 без згоди позивачки, тобто всупереч вимог ст.67 СК, яка забороняє відчуження спільного майна одним з подружжя без попереднього визначення та виділу в натурі належної частки.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано визнав договір купівлі-продажу 200 кв.м. землі недійсним та визнав за позивачкою право на Ѕ частину спільного майна подружжя.

По зазначених підставах суд також вірно визнав недійсним договір в частині дарування вказаної земельної ділянки, укладений 15 березня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Враховуючи наведене, рішення в цій частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

В той же час з рішенням суду щодо визнання недійсними договорів дарування та іпотеки міні-готелю колегія погодитись не може.

Відповідно до положень ст.ст.57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно фізичної особи-підприємця чи приватного підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

З наданих апелянтом в порядку ст.ст. 295, 303 та 309 ЦПК України документів, які визнані апеляційним судом як нові обставини видно, що ОСОБА_4 з листопада 2004 року є фізичною особою-підприємцем і з того часу веде підприємницьку діяльність.

Як визнала позивачка в засіданні апеляційного суду, вона підприємцем не є і дозволу на ведення підприємницької діяльності немає.

Матеріалами справи №2-544/09 Рахівського районного суду доведено, що саме тоді, тобто в листопаді 2004 року ОСОБА_4 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації міні-готелю, будівництво якого було завершено у травні 2005 року.

рішенням від 10 травня 2005 року по цій справі, яке є чинним, власником міні-готелю визнано забудовника ОСОБА_4

Матеріалами справи №2-796/07 Рахівського районного суду доведено, що ОСОБА_1 під час шлюбнорозлучного процесу жодних вимог щодо поділу цієї нерухомості, як об’єкту спільної сумісної власності подружжя, не заявляла.

Загальновідомим є той факт, що цільовим призначенням міні-готелю і у зв’язку з цим його будівництво та експлуатація є підприємницька діяльність та надання послуг у сфері готельного бізнесу, а не проживання в ньому сім’ї подружжя.

Отже, сукупністю зазначених вище доказів стверджено, що даний об’єкт нерухомості побудований відповідачем ОСОБА_4 в період здійснення ним підприємницької діяльності, судовим рішенням міні-готель визнаний власністю не подружжя, а лише відповідача ОСОБА_4, він призначений не для задоволення потреб сім’ї, а для здійснення підприємницької діяльності, якою позивачка не займається.

Викладене свідчить про те, що міні-готель є майном фізичної особи – підприємця ОСОБА_4, а тому не входить до складу спільного сумісного майна подружжя.

Враховуючи наведене, ця особа вправі була відчужувати нерухомість на користь ОСОБА_7, а той вправі був передати його в іпотеку для забезпечення одержаного в ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" кредиту.

По зазначених підставах рішення суду в частині визнання недійсними правочинів по відчуженню міні-готелю підлягає до скасування.

Відповідно до положень п.1 та п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу – задовольнити частково.

рішення Рахівського районного суду від 3 лютого 2011 року змінити.

У вимогах ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та іпотеки міні-готелю в смт.Ясіня, полонина Драгобрат Рахівського району та визнання права власності на його Ѕ частину – відмовити .

рішення щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування земельної ділянки в смт.Ясіня, полонина Драгобрат Рахівського району та визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки залишити без змін.

рішення набирає законної сили після її його проголошення, але може бути оскаржено протягом 20 днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.