Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Категорія - 52

Доповідач - Бершадська Г.В.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючої –Бершадської Г.В.

Суддів –Міщія О.Я., Ткача З.Є.

при секретарі –Галкіній О.О.

з участю ОСОБА_1 та представника

Вільної профспілки машиністів України

Мушія Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"на рішення Тернопільського міськрайорнного суду від 4 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача Вільна профспілка машиністів України до Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", відділкової клінічної лікарні станції Тернопіль, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом до ДТГО "Львівська залізниця", відділкової клінічної лікарні станції Тернопіль, третіх осіб: Вільної профспілки машиністів України, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування висновку лікарсько-експертної комісії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У процесі розгляду справи позивачка зменшила позовні вимоги і просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням її з роботи, без поновлення її на роботі.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 січня 2011 року позов ОСОБА_1 до ДТГО "Львівська залізниця", відділкової клінічної лікарні станції Тернопіль, третіх осіб: Вільної профспілки машиністів України, ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного

прогулу в сумі 4664 грн. 83 коп.

Стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" на користь держави 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі представник апелянта ДТГО " Львівська залізниця" просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04.01.2011 року та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у даній справі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Представник апелянта вказував, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки суд, стягуючи на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язував цей прогул з незаконним звільненням її з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України, яке в зв'язку зі зміною позивачкою позовних вимог не було предметом спору.

Крім того, вказав, що суд розглянув справу з порушенням ч.2 ст 235

КЗпП України (322-08) , оскільки стягнув із залізниці на користь позивачки

середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу без поновлення її на

роботі та не звернув увагу на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 1.09.2009 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування висновку ЛЕК, поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу (рішення набрало законної сили).

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційної скарги не визнала та суду пояснила, що після поновлення її на роботі на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12.06.2007 року вона була допущена до роботи і лише в березні 2008 року звільнилась за власним бажанням.

Представник Вільної профспілки машиністів України Мушій Г.В. апеляційної скарги не визнав і пояснив, що позивачка ОСОБА_1 була незаконно звільнена з роботи без згоди профспілки. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Інші особи, які брали участь у справі, у судове засідання не з'явились. Про час і місце його повідомлені належним чином.

Судом установлено, що 01.06.2000 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду провідника пасажирських вагонів за контрактом терміном на 10 років. 07.12.2006 року адміністрація локомотивного депо Тернопіль звернулась з поданням до профспілкового комітету Вільної профспілки машиністів України про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням профспілкового комітету ВПМУ від 18.12.2006 року №17 у наданні адміністрації згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України відмовлено.

20.12.2006 року наказом начальника ВП "Локомотивне депо Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" №565/ос позивачка звільнена з посади провідника пасажирських вагонів приміського сполучення згідно п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України за наявності відмови профспілкового органу у наданні згоди на її звільнення є незаконним.

Відповідно до вимог ст. 235, ч.ч.1, 2 КЗпП України (322-08) у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір і який одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія вважає, що з таким висновком слід погодитись, оскільки він відповідає встановленим судом обставинам і вимогам закону.

За змістом ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав передбачених п.2 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Виходячи із установлених судом обставин і наведених вимог закону, суд обгрунтовано дійшов до висновку про неправомірність звільнення позивачки ОСОБА_1 із займаної посади, а у зв'язку з цим про наявність підстав для поновлення її на роботі і виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У грудні 2010 року позивачка, уточнивши і змінивши позовні вимоги, просила лише стягнути їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням її з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України.

Колегія погоджується з висновком суду щодо визначення періоду вимушеного прогулу позивачки за 5 місяців 22 дні (по 12.06.2007 року - день ухвалення рішення суду про поновлення її на роботі) та щодо визначення розміру середньомісячного заробітку в сумі 4664 грн. 83 коп. з урахуванням виплаченої їй за рішенням суду одномісячної заробітної плати в сумі 1063 грн. 97 коп..

Доводи апелянта щодо порушення судом меж позовних вимог є безпідставними, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачка мотивувала незаконним звільненням її з роботи за п.2, ч.1, ст. 40 КЗпП України, а тому суд у відповідності зі ст.11, ч.1 ЦПК України (1618-15) розглянув спір у межах цих вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у справі.

Встановлення судом на підставі зібраних доказів факту незаконного звільнення позивачки з роботи за п.2, ч.1, ст. 40 КЗпП України не потребує окремого визнання недійсним чи скасування наказу начальника локомотивного депо від 20.12.2006 року за № 565/ос, яким ОСОБА_1 було звільнено з роботи з цих же підстав.

Колегія не приймає до уваги, як безпідставне, посилання апелянта на залишення без змін ухвалою Верховного Суду України від16.08.2010 року рішень судів від 01.09.2009 року та від 24.12.2009 року в частині відмови

ОСОБА_1 в позові про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 8 червня 2010 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду від 1.09.2009 року у зв’язку з нововиявленими обставинами та скасовано дане рішення.

Таким чином, рішення суду ухвалене з одержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарзі його висновків не спростовують, у зв’язку з чим колегія не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України колегія суддів,-

Апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.