Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Киця С І

суддів - Шевчук Л.Я., Гапончука В.В.

при секретарі Матюхіна О. Г.

з участю представника позивача Рудика Д.В.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2011 року,

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2011 року в задоволені позову відкритого акціонерного товариства (тепер - публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль") до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Позивач - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вказує, що судом ухвалено необґрунтоване рішення, з порушенням норм матеріального і процесуального права, зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 лютого 2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 015/1101/24255, відповідно до якого було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом 25000грн. строком на 12 місяців з 28 лютого 2006 року по 27 лютого 2007року.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не отримав платіжну картку з ПІН-кодом та відповідно кредитні кошти.

Даний висновок підтверджується всією сукупністю доказів, яким суд дав правильну оцінку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В силу ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Як на підставу задоволення позову позивач посилається на кредитний договір. Разом з тим, судом встановлено, що відповідач, підписавши кредитний договір, не отримав платіжної картки, на яку було перераховано кошти за даним договором, а отже і ці грошові кошти. Сам факт підписання кредитного договору не свідчить про його укладення, так як договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

На оригіналі розписки про отримання платіжної картки відсутній підпис відповідача ОСОБА_4 У графі "дата та підпис отримувача" зазначена лише дата отримання – 15 березня 2006 року. А доказів, що у графі "Особу встановлено і підпис перевірено" підпис виконано ОСОБА_4, що свідчить про отримання картки саме ним, суду не надано та зазначено підпис ОСОБА_5, а інший підпис, що там мається не стверджує, що він виконаний ОСОБА_4

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 344 від 20 липня 2010 року при порівнянні досліджуваного підпису в графі "дата та підпис отримувача" в згаданій розписці про отримання платіжної картки ОСОБА_4 з зразками підписів ОСОБА_4 встановлено, що підписи відрізняються за загальними ознаками, а саме - транскрипції підпису (елементний склад), - тому являються неспівставними об’єктами. Цифровий запис містить малий об’єм графічного матеріалу, відносно короткий та ознаки почерку не відобразились в певному об’ємі, необхідному для ідентифікації почерку конкретної особи. По цій причині питання про виконання рукописного тексту на розписці про отримання платіжної картки та конверта з ПІН-кодом ОСОБА_4. чи іншою особою не вирішувалось.

Згідно ст. 57 ч. 2 ЦПК України висновок експерта є засобом доказування і він судом оцінений разом з іншими доказами.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що відповідачем проводилось погашення кредиту, що також підтверджує його отримання. До апеляційної скарги позивачем долучено надруковані на комп’ютері копії платіжних доручень за період з 23 травня 2006 року по 3 березня 2007 року про сплату кредиту. Проте ці платіжні доручення не підтверджують погашення боргу саме ОСОБА_4, не містять в собі його підпису, печатки банку та підписів посадових осіб, хоча реквізитами платіжного доручення це передбачено. Оригіналів цих платіжних доручень ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано. Крім того, з поданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_4 перед банком вбачається, що заборгованість погашалась ОСОБА_7, ОСОБА_8, а не відповідачем.

Колегія суддів вважає, що позивач не довів і не подав жодного беззаперечного доказу, що кредитні кошти були 15 березня 2006 року отримані ОСОБА_4, а отже підстави для стягнення заборгованості з відповідача відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.