Справа № 22-ц-114/2011

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Корюкіна М.П.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Фединяка В.Д., Бойчука І.В.

секретаря Возняк В.Д.

з участю: апелянта ОСОБА_2 її представника ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_4,

адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9 про визнання договору дарування удаваним та встановлення права власності на квартиру, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду від 13 серпня 2010 року, -

У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що договором дарування квартири від 08 лютого 2002 року приховано договір купівлі-продажу квартири, АДРЕСА_1, а тому вказаний договір дарування повинен бути визнаний удаваним.

Під час розгляду справи позивачка уточнювала підстави заявленого позову та зазначала, що 8 лютого 2002 року за її участю як представника обдарованої матері ОСОБА_10 Городенківською нотконторою був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1. За вказану квартиру нею сплачено 6500 доларів США, а договір дарування укладено з метою, що мама віддарує квартиру і вона стане її особистою власністю. Після придбання квартири з дозволу міської ради переобладнала її під офіс і весь час використовувала для роботи приватним нотаріусом.

Оскільки з часу укладення договору квартира куплена за її кошти, вважає, що набула права власності на неї, тому просила задоволити позов.

Справа № 22-ц-114/2011 р. Головуючий у 1 інстанції Корюкіна М.П.

Категорія 21 Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

рішенням Городенківського районного суду від 13 серпня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт в скарзі зазначає, що суд не звернув уваги на законодавство, що волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК як правило має наслідком визнання правочину недійсним.

Іншим шляхом визнати недійсним правочин та встановити право власності в неї немає можливості, оскільки мама померла, а колишні власники квартири визнали, що квартира фактично була проданою і вони отримали від неї гроші, про що ще у 2002 році написана письмова розписка.

Судом не враховано, що власники квартири ніколи не знали її матері і у них не було жодних підстав безоплатно передавати їй квартиру.

Суд повинен був вирішувати спір за нормами ЦК 1963 року (1540-06) .

Неправильним є висновок суду, що пропустила строк звернення з позовом за захистом порушеного права. Тільки в серпні 2009 року дізналась, що згідно заповіту від матері квартира може перейти у власність брата ОСОБА_4.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, які вимоги скарги підтримали, представника відповідача ОСОБА_4, який вимоги скарги не визнав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмову в задоволенні позову суд обґрунтував тим, що позивачка ОСОБА_2 не була стороною при укладенні договору дарування квартири, а тільки за дорученням підписала його від імені обдарованої мами ОСОБА_10, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, яка при житті не оспорювала договір, тому не має права на звернення.

Також, вона не зверталася з вимогами про право на квартиру з 2002 року.

Однак такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, неповно з"ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, тому є підстави для скасування рішення та ухвалення нового.

Суду першої інстанції необхідно було більш повно з’ясувати обставини справи, права та обов’язки сторін, перевіряти обґрунтованість доводів позивачки, заперечень представника ОСОБА_4 та сім’ї ОСОБА_7 як дарувальників квартири за змістом договору від 08 лютого 2002 року, давати належну правову оцінку зібраним доказам та вирішувати спір відповідно до вимог закону.

Суд повинен був всебічно і повно з’ясувати суть правочину, дійсне волевиявлення його учасників, у чому полягає неправомірність їх дій, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 підписала від імені матері ОСОБА_10 договір дарування квартири згідно письмової розписки, передала сім’ї ОСОБА_7 за квартиру 6500 доларів США, 22 січня 2007 року ОСОБА_10 довірила чоловіку позивачки ОСОБА_9 подарувати їй квартиру в м. Городенка та склала заповіт.

Тому, за названими обставинами, суд повинен був врахувати, що ОСОБА_2 є юридично заінтересованою особою з метою захисту майнових прав на квартиру і має право на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину. Позивачка має безпосередній інтерес у результаті розгляду спору, тому відмова їй в задоволенні позову у зв’язку із тим, що не була стороною оспорюваного договору та не порушено її майнове право, є невірною.

Відповідно до ст. 3 ЦПК, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Не обгрунтовано суд першої інстанції вважав, що оскільки ОСОБА_2 з 2002 року не зверталася з позовом про визнання договору дарування недійсним, тому пропустила строк позовної давності.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник не заперечували того факту, що позивачка про заповіт на квартиру могла дізнатися тільки в серпні 2009 року, а доводили тільки, що трирічний строк позовної давності для ОСОБА_2 розпочався з часу реєстрації договору дарування 22 січня 2002 року та закінчився ще 22 січня 2006 року, а звернулася вона з позовом в суд тільки 08 квітня 2010 року.

Вирішуючи спір щодо недійсності удаваного правочину від 08 лютого 2002 року, суд першої інстанції повинен був застосовувати не норми статті 235 ЦК, що діє з 01 січня 2004 року, а норми ст.58 ЦК в редакції 1963 року, оскільки відповідність чи невідповідність правочинів вимогам законодавства має оцінюватися судом на момент вчинення правочину.

Відповідно до змісту ст.ст. 58-59 ЦК в редакції 1963 року, сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин. Угода визнана недійсною вважається недійсною з моменту її укладення.

При вирішенні питання про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 8 лютого 2002 року за ст. ст. 224, 243 ЦК в редакції 1963 року за договором куплі-продажу продавець зобов"язується передати майно у власність покупцеві, покупець зобов"язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму, а за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Відповідно копії письмової розписки від 8 лютого 2002 року дарувальник квартири ОСОБА_5 в присутності свого чоловіка підтвердила, що отримала від ОСОБА_2 в рахунок продажу 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 6500 доларів США. Про зазначені обставини та що угода є удаваною, фактично мав місце договір куплі-продажу ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили письмовими поясненнями на а.с.8, 130 т1. Доклавши кошти до отриманої від продажу квартири, вони купили інше господарство.

Відповідно до копії будинкової книги у спірній квартирі зареєстрована тільки позивачка, вона весь час фактично користувалась квартирою. рішенням виконавчого комітету Городенківської міської ради від 28 травня 2002 року ОСОБА_2 погоджено реконструкцію з добудовою нежитлового приміщення під офіс для ведення нотаріальної практики на земельній ділянці площею 0,0006 га за рахунок земель запасу та надано в оренду цю ділянку на 25 років.

Відповідно до копій заповіту та довіреності а.с. 227, 228 т.1 ОСОБА_10 квартиру яку оформила позивачка як договір дарування заповіла їй та доручила її бувшому чоловіку ОСОБА_9 подарувати цю ж квартиру тільки для позивачки, що також підтверджує її доводи, що квартира фактично не була предметом дарування, а куплі-продажу за визначену суму 6500 доларів США.

Обставини, що спірна квартира була фактично куплена ОСОБА_2 підтвердив в судовому засіданні і її бувший чоловік ОСОБА_9 і у суда першої інстанції не було підстав не брати такі показання як докази.

Брат позивачки ОСОБА_4 вважає, що має право на спірну квартиру у зв"язку з тим, що мама ОСОБА_10 22 грудня 2008 року заповіла спірну квартиру йому.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_4 та його представник не заперечували надані позивачкою докази, що на час вчинення договору дарування передавала дарувальникам згідно письмової розписки 6500 доларів США. Представник відповідача ОСОБА_4 в пункті 9 заперечень на апеляційну скаргу підтвердив, що даритель квартири ОСОБА_5 отримала винагороду згідно розписки, однак вважає, що такий факт не має значення у спорі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів та інше.

Колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_2 подала достатньо доказів, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 8 лютого 2002 року за її участю як представника обдарованої матері ОСОБА_10 та дарувателів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 посвідченого Городенківською нотконторою був удаваною угодою, а насправді мали місце правовідносини які регулюють угоду куплі-продажу за що вона оплатила 6500 доларів США.

Відповідно до ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного інтересу. Статтею 16 названого Кодексу встановлено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тому, колегія суддів вважає, що позивачка у правовідносинах які склались між сторонами має право вимагати визнання права власності на спірну квартиру.

Статтею 328 ЦК унормовано, що право власності набувається на підставах не заборонених законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З підстав визначених законом договір дарування від 8 лютого 2002 року квартири АДРЕСА_1 за участю позивачки як представника обдарованої матері ОСОБА_10 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та дарувателів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є удаваною угодою. Насправді мали місце правовідносини які регулюють угоду куплі-продажу за що позивачкою оплачено 6500 доларів США, тому є підстави вважати, що ОСОБА_2 набула права власності на квартиру з підстав не заборонених законом.

Колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_2 довела ті обставини на які вона посилалась як на підставу заявлених вимог, тому її позовні вимоги підлягають захисту.

На підставі ст. ст. 58, 59, 224, 243 ЦК в редакції 1963 року, ст.ст. 15, 16, 328 ЦК в редакції з 1 січня 2004 року, керуючись, 218, 307, 309, 316 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

рішення Городенківського районного суду від 13 серпня 2010 року скасувати та ухвалити нове.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 8 лютого 2002 року з метою приховати іншу угоду що укладений за участю ОСОБА_2 як представника обдарованої матері ОСОБА_10 та дарувальниками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 посвідченого Городенківською державною нотаріальною конторою.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.