Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Феодосійської міської ради АР Крим до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, 1998 Відділу морської інженерної служби Чорноморського флоту РФ, треті особи: Феодосійське міське управління земельних ресурсів, Комунальне підприємство "Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", про визнання недійсним розпорядження, свідоцтва про право власності на квартиру, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6, ОСОБА_5 – ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 жовтня 2010 року,

17 грудня 2007 року Феодосійська міська рада АР Крим звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, 1998 Відділу морської інженерної служби Чорноморського флоту РФ (далі – 1998 ВМІС) в якому, з урахуванням уточнень до позову, просила визнати недійсним розпорядження 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 про передачу у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1, АР Крим, визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, яке було видане 1998 ВМІС 25.12.1996 року на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та передати у власність Феодосійської міської територіальної громади в особі Феодосійської міської ради квартиру АДРЕСА_1, АР Крим, визнати недійсним рішення 25 сесії Феодосійської міської ради 24 скликання від 26.03.2004 року № 1378 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0242га по АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, визнати недійсним державний акт серії КМ № 103414 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0242га по АДРЕСА_1, виданий 17.06.2004 року на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та передати у власність Феодосійської міської територіальної громади в особі Феодосійської міської ради вказану земельну ділянку, визнати недійсним запис під № 000401901493 у Книзі записів реєстрації державних актів про право власності за землю – про реєстрацію Державного акту Серії КМ №103414 про право власності на земельну ділянку площею 0,0242 по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9

Ухвалою Феодосійського міського суд АР Крим від 13 жовтня 2010 року, яка особами, які приймали участь у справі не оскаржувалася, було закрито провадження в частині позовних вимог Феодосійської міської ради АР Крим про визнання недійсним рішення сесії, державного акту на право власності на земельну ділянку, запису в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, оскільки розгляд таких справ відноситься до юрисдикції адміністративних судів у порядку КАС України (2747-15) .

Позовні вимоги мотивовані тим, що домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому належало на праві приватної власності Феодосійській міській раді АР Крим згідно реєстраційному свідоцтву від 15.09.1990 року. Рішенням Виконавчого комітету Феодосійської міської ради АР Крим від 03.03.1997 року № 223 право власності на житлові будинки № 7/2 та № 7/5 по вул. К. Лібкнехта, у м. Феодосії, АР Крим було визнано за 1998 ВМІС Чорноморського флоту. На підставі розпорядження 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 квартира АДРЕСА_1 була передана в спільну часткову власність відповідачів та їм видано свідоцтво про право власності на житло від 25.12.1996 року.

Позивач вважає приватизацію квартири незаконною та такою, що повинна бути визнана недійсною, оскільки на час прийняття Розпорядження про приватизацію, вказана квартира була власністю Феодосійської міської ради АР Крим та не належала 1998 ВМІС, тому Розпорядження 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 про приватизацію квартири та видане на його підставі свідоцтво про право власності є незаконні та повинні бути визнані недійсними. Позивач вказав, що ОСОБА_5, перебуваючи на посаді начальника ВМІС 1998 ЧФ РФ, одночасно був керівником органу приватизації та 25.12.1996 року оформив на свою сім’ю та отримав свідоцтво про право власності на житло – квартиру АДРЕСА_1. Згідно вкладишу до посвідчення особи НОМЕР_1, виданому 03.04.1995 року, та матеріалам кримінальної справи у відношенні зловживання ОСОБА_5 службовим положенням, Наказу командуючого Чорноморським флотом по особовому складу № 0141 від 02.10.2003 року (на підставі якого підполковник ОСОБА_5, колишній начальник 1998 ВМІС РФ відповідно з п.6 ст.51 Федерального Закону "Про військовий обов'язок та військову службу" (2232-12) достроково звільнений за власним бажанням та зарахований у запас), ОСОБА_5 був громадянином Російської Федерації, тому не мав права на участь у приватизації державного житлового фонду згідно до ст.1 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду". Позивач зазначає, що ксерокопія паспорта громадянина України, виданого 17.04.1998 року на ім'я ОСОБА_5, не спростовує факту наявності громадянства Російської Федерації у ОСОБА_5 на час приватизації. В ході передачі квартири був порушений порядок здачі та отримання житла військовослужбовцями, передбачений Положенням, затвердженим наказом Міністра Оборони № 20 від 03.12.1995 року, оскільки, ОСОБА_5 не здав квартиру АДРЕСА_3 та отримав житло у м. Феодосії. Згідно довідки № 965 від 05.12.2006 року домоволодіння АДРЕСА_2 належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 03.10. 1994 року військовою частиною № 95036 і частка в квартирі АДРЕСА_1 належить їй же на підставі спірного свідоцтва про право власності на житло від 25.12.1996 року, виданого 1998 ВМІС. Тим самим ОСОБА_6 два рази приймала участь у приватизації державного житлового фонду, чим були порушені вимоги ч.5 ст.5 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" відносно можливості участі громадян в безоплатній приватизації житла один раз.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 жовтня 2010 року позов було задоволено. Визнано недійсним розпорядження 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 про передачу у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1 АР Крим та свідоцтво про право власності квартиру АДРЕСА_1 АР Крим, видане 1998 ВМІС 25.12.1996 року на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та передано у власність Феодосійській міській територіальній громаді в особі Феодосійської міської ради квартиру АДРЕСА_1, АР Крим. Судом вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

Представник ОСОБА_6, ОСОБА_5 – ОСОБА_8 не погодився з рішенням суду та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвали нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального закону, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було з’ясовано ту обставину, що будинки АДРЕСА_1 мають різни номери, тобто розташовані під різними адресами і відповідно інвентарні справи на ці домоволодіння повинні бути різними. Домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 згідно інвентарної справи БТІ числиться під літ. "Г" і є нежилим приміщення, що не відповідає дійсності. Судом не була належним чином з’ясована приналежність будинків, хоча матеріали справи, підтверджуючи право власності на будинок АДРЕСА_1 за 1998 ВМІС Чорноморського флоту були надані суду. Апелянт зазначає, що у зв'язку з тим, що у 1998 ВМІС була ліцензія на проведення процедури приватизації, а спірне домоволодіння було збудовано Міністерством Оборони СРСР у 1953 році і закріплено за 1998 ВМІС, тому останній законно розпорядився своїм майном і передав його у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, проте, судом не були враховані данні обставини, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Окрім того, на думку апелянта судом була порушена ч.3 ст. 61 ЦПК України, оскільки рішенням Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії вже було встановлено, що будинок АДРЕСА_1 до приватизації належав 1998 ВМІС РФ. В порушення ст. 214 ЦПК України судом не було з’ясовано, чи були порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були то ким. Зважаючи на те, що будинки № 7/2 і № 7/5 належали 1998 ВМІС Чорноморського флоту РФ, право Феодосійської міської ради АР Крим при приватизації зазначених будинків порушено не було і немає правових підстав для задоволення позову. Апелянт вважає невірним висновок суду по те, що рішенням Феодосійської міської ради АР Крим від 03.03.1997 року право власності на житлові будинки АДРЕСА_1, АР Крим за 1998 ВМІС визнано лише у 1997 році, оскільки він не відповідає дійсності, так як у 1998 ВМІС не збереглися або були втрачені оригінали правовстановлюючих документів на зазначені домоволодіння в результаті поділу Чорноморського флоту, коли майно перерозподілялося між українським та російським флотами і начальник Феодосійського гарнізону звернувся з клопотанням до Феодосійської міської ради АР Крим про надання доручення начальнику БТІ зареєструвати право власності на житлові будинки № 7/2 і АДРЕСА_1 за 1998 ВМІС, так як на підставі рішення Феодосійської міської ради АР Крим № 30 від 07.10.1948 року було отримано дозвіл на будівництво двох збірно-щитових будинків для сімей військовослужбовців, які були збудовані за рахунок Міністерства оборони СРСР, закріплені за військовою частиною № 62717 та знаходилися на балансі 1998 ВМІС. Таким чином, на думку апелянта, позивач підтвердив право власності 1998 ВМІС на зазначені житлові будинки, а не передав їх у власність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов Феодосійської міської ради АР Крим, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі Розпорядження 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 квартира АДРЕСА_1 була передана в спільну часткову власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та видано свідоцтво про право власності на житло від 25.12.1996 року. Домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому належало на правів власності Феодосійській міські раді АР Крим згідно реєстраційному свідоцтву від 15.09.1990 року. Судом встановлено, що ОСОБА_5 знаходячись на посаді начальника 1998 ВМІС, одночасно був керівником органу приватизації та 25.12.1996 року, оформив та отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на себе та на членів своєї сім’ї. Згідно вкладишу до посвідчення особи НОМЕР_1, виданого 03.04.1995 року, ОСОБА_5, є громадянином Російської Федерації. Згідно довідки КРП "БРТІ м. Євпаторії" № 335/01-14 від 05.02.2010 року відповідачі не мають нерухомості, що належить їм на праві приватної власності. ОСОБА_6 була власником квартири № 53 по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого військовою частиною 95036 від 03.10.1994 року, відчуження (продаж) вказаної квартири здійснила 20.12.2006 року, таким чином, на час приватизації квартири АДРЕСА_1 АР Крим, ОСОБА_6 вже використала надане п.5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на безплатну приватизацію. Судом не були прийняті доводи відповідачів про право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому, на час приватизації, за Міністерством Оброни СРСР, а також 1998 ВМІС ЧФ, бо матеріали цивільної справи та інвентарної справи, що зберігається в КП "ФМБРТІ", не містять таких документів. Право власності на житловий будинок № 7/2 та АДРЕСА_1 визнано за 1998 ВМІС ЧФ лише з 03.03.1997 року згідно до рішення Виконавчого комітету Феодосійської міської ради народних депутатів № 223. При цьому, матеріали інвентарної справи містять реєстраційне свідоцтво на право власності за Феодосійської міською радою народних депутатів на домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з трьох житлових кімнат від 15.09.1990 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача порушені, оскільки приватизація спірної квартири була здійснена з порушенням вимог статей 5 і 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в частині визнання недійсним розпорядження 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 про передачу у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1 АР Крим і свідоцтва про право власності на вказану квартиру, яке 1998 ВМІС 25.12.1996 року на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9

Відповідно до положень ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року) недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону. Визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним передбачає відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України (ч.2 ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року) обов'язок сторони повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Розпорядженню 1998 ВМІС від 25.12.1996 року № 215 було видано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 АР Крим на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 у рівних частках (а.с.5), в той час як вказане домоволодіння в цілому належало на праві власності Феодосійській міській раді АР Крим, згідно реєстраційного свідоцтва 3 219 від 15.09.1990 року(а.с.4,159).

Рішенням Виконавчого комітету Феодосійської міської ради народних депутатів АР Крим від 03.03.1997 року № 223 було визнано право власності на житлові будинки № 7/2 і № 7/5 за 1998 ВМІС ЧФ(а.с.8,11,119-146).

Згідно довідки КРП "БРТІ м. Євпаторії" № 335/01-14 від 05.02.2010 року відповідачі не мають нерухомості, що належить їм на праві приватної власності. ОСОБА_6 була власником квартири № 53 по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого військовою частиною 95036 від 03.10.1994 року. 20.12.2006 року вона здійснила відчуження (продаж) вказаної квартири(а.с.219).

З огляду на зазначену довідку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час приватизації квартири АДРЕСА_1 АР Крим ОСОБА_6 вже використала право на приватизацію, що передбачено п.5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до якого, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

З матеріалів справи вбачається, що на час приватизації квартири АДРЕСА_1 АР Крим, яка відбулася згідно розпорядження 1998 ВМІС ЧФ РФ № 215 25 грудня 1996 року, ОСОБА_5 був громадянином Російської Федерації, що вбачається з вкладишу до посвідчення особи НОМЕР_1, виданого 03.04.1995 року і проходив військову службу у 1998 ВМІС ЧФ РФ(а.с.10) і вказане відповідачем, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, не спростовано.

Таким чином у ОСОБА_5 відповідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , яким передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло, були відсутні законні підстави на приватизацію зазначеного майна.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення прав позивача, під час приватизації ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1 АР Крим, оскільки приватизація була проведена з порушенням вимог статей 5 і 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Посилання апелянта на порушення прав осіб, які не приймали участі у справі, а саме ОСОБА_12 та членів його сім'ї, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ним не надано доказів на підтвердження зазначеного.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну правову оцінку наданим доказам, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_6, ОСОБА_5 – ОСОБА_8, та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313- 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_5 – ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 жовтня 2010 року відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.