822/2331/13-а Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, яким збільшена сума податку на додану вартісь - 15.10.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - позивач) до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 березня 2013 року № 0000151700.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Городоцької міжрайонної ДПІ (Ярмолинецьке відділення) №0000151700 від 15.03.2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач підтримав наданні заперечення проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість суб'єкта підприємницької діяльності позивача за період 14.02.2013 року по 20.02.2013 року. В результаті перевірки виявлено порушення п.п. 198.1, 198.2, п. 198.6, п.201.1, п. 201.4 та п. 201.6 ст. 200 ПК України від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, також суб'єктом господарювання занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за період з 01.07.2011р. по 31.10.2011р. внаслідок завищення податкового кредиту на 310896 грн. На підставі виявлених порушень складено акт № 71/17-2/НОМЕР_2 від 27.02.2013 року та винесено податкове повідомлення-рішення форми Р № 0000151700 від 15.03.2013 року у зв`язку з чим донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 310896 грн. а також штрафних санкцій на суму 155 448 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугували правовідносини з контрагентами з якими позивач протягом тривалого часу укладав договори: а саме: ПП "Алюпак" (№К10101 від 10.10.2011р.; №К18102 від 18.10.2011р.; №К18103 від 18.10.2011р.; №К21104 від 21.10.2011р.; №К21105 від 21.10.2011р.), ТОВ "ТБК Оріон" (№ К171 від 1. 07.2011р; № К5072 від 5.07.2011р.; №К8073 від 8.07.2011р.; №К8074 від 8.07.2011р.; №К150075 від 15.07.2011р.; №К19076 від 19.07.2011р.; №К19077 від 19.07.2011р.; №К22078 від 22.07.2011р.; №К25079 від 25.07.2011р.; №К1081 від 1.08.2011р.; №К2082 від 2.08.2011р.; №К2083 від 2.08.2011р.; №К3084 від 3.08.2011р.; №К4085 від 4.08.2011р.), ТОВ "ВІП Союз" (№К21091 від 21.09.2011р.; №К28092 від 28.09.2011р.; №К3101 від 3.10.2011р.; №К3102 від 3.10.2011р.; №К5103 від 5.10.2011р.; №К6104 від 6.10.2011р.; №К11105 від 11.10.2011р.), ТОВ "УА Реалті" (№К1091 від 1.09.2011р.; №К7092 від 7.09.2011р.; №К7093 від 7.09.2011р.; №К9094 від 9.09.2011р.; №К19095 від 19.09.2011р.).

Реальність проведення господарських операцій з контрагентами підтверджується наданими до матеріалів справи копій податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, рахунки-фактур, та специфікації. Наведені первинні матеріали відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) . Крім того, судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що в оформлених первинних документах відсутні порушення.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як передбачено п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, ПК України (2755-17) визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984 (z0034-11) , згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентами, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позивач діяв відповідно до вимог податкового законодавства та правомірно включив до податкового кредиту суми по податкових накладних від вказаних контрагентів.

Щодо посилань відповідача на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних які містяться в матеріалах справи (далі - ТТН) певних реквізитів і як наслідок відсутності підтвердження фактично придбаного товару та не доведення факту їх використання у господарській діяльності, суд зважає на наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність ТТН або не заповнення певних даних у ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 (z0128-98) "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363 (z0128-98) , зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363 (z0128-98) , розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.

Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ (2755-17) .

Крім того, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо посилань відповідача на Акт перевірки ДПС у Святошинському районні м. Києва про відсутність за місцезнаходженням приватного підприємства "Алюпак", а також Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість перевірки ТОВ "ВІП Союз".

Колегія суддів, вважає за потрібне зауважити, що ПК України (2755-17) не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Неможливість встановлення сплати продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на формування податкового кредиту, якщо він виконав усі передбачені законом умови і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 22.01.2009 року "Булвес" АД проти Болгарії".

Щодо посилань відповідача на Акт перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про анулювання Свідоцтва Реєстрації платника ПДВ 05 серпня 2011 року ТОВ "ТБК Оріон". Колегія суддів, вважає безпідставними, оскільки відповідно до сформованої судової практики, викладеної в рішеннях як Вищого адміністративного суду України, так і Європейського Суду з прав людини, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними.

Крім того, відповідачем до адміністративного суду не надано підтвердження визнання нікчемними правочинів між позивачем та ТОВ "ТБК Оріон". Тим самим податковий орган не наділений повноваженнями визнання нікчемним правочину та господарської операції, а повинен керуватись підпунктом 21.1.1 п. 20.1 ст. 20 ПК України згідно якого, податковий орган зобов'язаний дотримуватися Конституції України (254к/96-ВР) та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Посилання відповідача про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "УА РЕАЛТІ", колегія суддів також вважає необґрунтованими, по-скільки діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції.

Відтак, наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновки податкового органу викладені в Акті перевірки позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року - без змін.