Справа № 22ц-1557 

Головуючий у 1 інст. - Маслюк Н.В.

Доповідач - Хромець Н.С.

апеляційний суд Чернігівської області у складі:

Головуючого - судді Хромець Н.С.

Суддів - Демченко Л.М., Острянського В.І.

При секретарі - Зіньковець О.О.

З участю представника позивача - адвоката ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2., представника відповідача - адвоката ОСОБА_3.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право на проживання у житловому приміщенні, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2009 року задоволено позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2. та її неповнолітню дочку ОСОБА_6 визнано такими, що втратили право на проживання уАДРЕСА_1 та усунуто перешкоди ОСОБА_4. у користуванні зазначеною квартирою, що належить останньому по праву власності, шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2. просить рішення місцевого суду в частині визнання її та її неповнолітньої доньки Валерії такими, що втратили право на проживання та виселення з квартири скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до неї та неповнолітньої дитини відмовити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим і ухваленим з порушенням норм матеріального права. Відповідач посилається на відсутність у рішенні суду посилання на норму матеріального права, якою передбачена можливість одночасно з виселенням визнання осіб такими, що втратили право на проживання у житловому приміщенні. Крім того, апелянт зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги те, що вона проживає у спірній квартирі з часу свого народження, а позивач, придбавши у її батьків за договором купівлі-продажу квартиру у 1995 р. зареєстрував своє право власності лише у 2008 р, а вимагати виселення почав тільки у 2009 р., а також те, що всі комунальні платежі та ремонти квартири виконувала вона, з нею були укладені договори на окремі види послуг і не знала навіть, що є якийсь інший власник. ОСОБА_2. В апеляційній скарзі посилається також на те, що суд порушив вимоги ст. 9 ЖК України, відповідно до якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку передбачених законодавством, оскільки не з'ясував та не зазначив у рішенні підстав, з яких задовольнив вимоги позивача про виселення.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність у ОСОБА_2. та її неповнолітньої дитини законних підстав для проживання у квартирі, яка належить на праві приватної власності позивачеві, оскільки їх право на проживання, як членів сім'ї власника, припинилося разом з припиненням права власності колишніх власників. Самостійного права на проживання у квартирі з підстав, передбачених законом, відповідач ОСОБА_2. не набула, а тому доводи апеляційної скарги щодо порушень судом першої інстанції норм Житлового кодексу України (5464-10) є безпідставними. Висновки суду не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України та ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і посилання апелянта на те, що вона оспорює договір купівлі-продажу квартири від 14 лютого 1995 р. у судовому порядку. Рішення у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, яким відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2., набрало законної сили (а.с. 10-12), позивач ОСОБА_4 є власником житлового приміщення і його права, визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, підлягають захисту способами, визначеними ст.ст. 16, 386 та 391 ЦК України у тому числі і шляхом виселення осіб, які проживають у квартирі без законних підстав.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення прав неповнолітньої ОСОБА_7 також є необґрунтованими. Суд першої інстанції обґрунтовано застосував ч.4 ст. 29 ЦК України та зазначив, що місцем проживання дитини є місце проживання її батьків або одного з них. Оскільки ОСОБА_2. не набула самостійного права на користування спірним житловим приміщенням то, відповідно, і її дитина такого права не набула. Висновок суду в цій частині не суперечить також нормам ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства".

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців.