22ц-1408/2007 Про визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок - 25.10.2007 Прийняття

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 липня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади с. Ладинка в особі Ладинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок (з господарськими спорудами)

Звертаючись в суд з позовом до територіальної громади с Ладинка Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку спадкування після матері - ОСОБА_5 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ( далі спірне будинковолодіння). В позові зазначала, що вона є спадкоємицею першої черги всього майна, що належало її матері ОСОБА_5 на день смерті - 30.01.2005 року. Право власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_5 не було зареєстроване належним чином, оскільки перейшло до неї в порядку спадкування після її батьків -ОСОБА_6 та ОСОБА_7які, теж не мали правовстановлюючих документів на збудований ними будинок та споруди.

Відсутність правовстановлюючих документів на спірне будинковолодіння у всіх попередніх його власників, в т.ч. і у ОСОБА_5 є перешкодою для оформлення позивачкою права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 в зв"язку з чим виникла необхідність звернення до суду.

Як на обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на документи, що підтверджують родинні стосунки, на обставини та факти, які свідчать про виникнення і перехід права власності на спірне будинковолодіння, починаючи від ОСОБА_6 до ОСОБА_5, та після смерті ОСОБА_5 до позивачки.

Рішенням, що оскаржується, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: за нею визнано право власності в порядку спадкування на 1/2 частини спірного будинковолодіння, а право власності на 1/4 частину цього будинковолодіння визнано за ОСОБА_2, який за ініціативою суду був залучений до участі в справі у якості співвідповідача, оскільки, з інформації, наданої нотаріальною конторою, в липні 2000 року звертався з заявою про прийняття спадщини за законом в порядку права представлення після смерті своєї бабусі -ОСОБА_7, син якої та батько ОСОБА_2 - ОСОБА_8 помер до відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 просить його скасувати, посилається на порушення судом вимог матеріального та процесуального права, а саме, порушення ст. 1297 та ст. 1299 ЦК України ( 2004 року), відповідно до яких спадкоємець повинен звернутись в нотаріальну контору за прийняттям спадщини, якщо мова йде про нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах державної реєстрації нерухомого майна. Відсутність реєстрації права власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_5 на момент смерті свідчить, на думку апелянта, що ОСОБА_5 не була власницею спірного будинковолодіння, в зв"язку з чим воно не може входити до складу її спадкового майна.

Не надання доказів позивачем про право власності ОСОБА_5 на будинковолодіння АДРЕСА_1, на думку апелянта являється підставою для відмови в позові.

Апелянт також вказує на неправильне застосування судом ст. 88 ЦПК України щодо розподілу судових витрат, крім того зазначає, що рішення оскаржується в повному обсязі.

В судовому засіданні ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі та уточнив, що визнання за ним права власності на 1/2 частину спірного будинковолодіння є також незаконним з тих же підстав, які наводяться в апеляційні скарзі, а тому і в цій частині рішення суду просить скасувати. Порядок захисту свого права власності на спірний будинок він має намір визначити самостійно, вважаючи себе єдиною правоздатною особою, яка має право претендувати на спірне будинковолодіння.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала, просить її відхилити, посилаючись на доводи, викладені в позові, при цьому пояснила, що на все спадкове майно після смерті ОСОБА_7був заповіт останньої на користь ОСОБА_5, але нотаріальна контора з невідомих причин видала їй свідоцтво про право власності на земельний пай не за заповітом,а за законом, роз'яснивши, що спадкування будинковолодіння має теж відбуватись за законом, а не за заповітом.

Представник сільської ради Моргун М.В. апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає необгрунтованою. Зазначив, що жодних дій, які б свідчили про намір реалізувати своє право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_7апелянт з 2000 року не вчиняв, фактично спадщину після смерті ОСОБА_7прийняла ОСОБА_5 і володіла спадковим майном в повному обсязі до дня смерті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, проте, суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.

Підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 309 ч.1 п.4 ЦПК України є порушення судом або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо не застосовано закон, який піддягав застосуванню до спірних правовідносини або застосований закон, який не підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції, розглядаючи позов ОСОБА_1, правильно встановив суть спірних правовідносин і на підставі наявних в матеріалах справи доказів визнав доведеним право спадкування ОСОБА_5 спірного будинковолодіння після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а ОСОБА_1 - після смерті ОСОБА_5

Виходячи з того, що правовстановлюючі документи на спірне будинковолодіння відсутні, суд правомірно розглянув даний спір по суті, що узгоджується з положеннями ст. 3 ЦПК України та ч.2 п.1 ст. 16 і ст. 392 ЦК України. Доводи апелянта щодо неможливості визнання рішенням суду права власності на нерухоме майно за спадкоємцем у випадку, коли право власності спадкодавця на це майно не зареєстроване належним чином, спростовуються наведеними нормами закону.

В той же час, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції помилково застосував закон який не підлягав застосуванню і не застосував закон, який регулював правовідносини власності в порядку спадкування на час їх виникнення..

Вирішуючи питання щодо кола спадкоємців на спадщину,яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що спадкування мало здійснюватись за законом, а не за заповітом та визнав спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_5 та в порядку права представлення -ОСОБА_2, оскільки останній в строк, визначений законом, подав заяву про прийняття спадщини та довів родинні стосунки з померлим спадкоємцем та спадко давицею.

Відповідно до положень ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року, який підлягав застосуванню на момент виникнення спірних правовідносин ( 13.02.2000 року), спадкування здійснюється за законом та за заповітом. При цьому, спадкування за законом має місце за умови, коли та поскільки воно не змінене заповітом. У випадку, коли на майно залишено заповіт і він вступив в силу, безумовно спадкування здійснюється за заповітом ( за виключенням випадків, коли заповіт визнано недійсним або спадкоємець помер до відкриття спадщини чи відмовився від спадкування), і за законом здійснюватись не може.

Судом встановлено, що ОСОБА_702 жовтня 1988 року склала на користь своєї дочки - ОСОБА_5 заповіт на все майно, яке буде належати їй на день смерті ( а.с.23) Скасований, змінений чи визнаний недійсним цей заповіт не був.

ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_7фактично прийняла спадщину (а.с.70 зворот.)

За вказаних обставин, заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7в порядку права представлення ( а.с.68) не породжує юридичних наслідків і не може бути прийнята до уваги судом при визначенні кола спадкоємців та порядку спадкування.

Факт отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності за законом на земельну частку ( пай) після смерті ОСОБА_7( а.с. 13) а не за заповітом, не є документом, який підтверджує відмову від спадкування в розумінні ст. 553 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Таким чином, підстав для усунення ОСОБА_5 від спадкування за заповітом не було .

Апеляційний суд вважає, що наявність волевиявлення ОСОБА_7на залишення після її смерті саме ОСОБА_5 всього свого майна та засвідчення цього волевиявлення належно оформленим заповітом, а також фактичне прийняття всієї спадщини ОСОБА_5 свідчать, що остання після смерті ОСОБА_7стала єдиною власницею в порядку спадкування за заповітом спадкового майна в тому числі і спірного будинковолодіння.

Необхідною обставиною підтвердження позивачем права власності шляхом його визнання є підтвердження їм своїх прав на це майно. Такі докази позивачкою були надані суду ( а.с.8-23) та здобуті судом під час розгляду справи( а.с.70,80-89).

Аналізуючи обставини, що підтверджують право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинковолодінняАДРЕСА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірний будинок з господарськими спорудами був збудований ОСОБА_9 та ОСОБА_7і належав їм на праві спільної сумісної власності, але свідоцтво про право власності не було видане.

Проте, визнаючи за ОСОБА_9 та ОСОБА_7право на 1/2 частку будинковолодіння за кожним на момент смерті ОСОБА_6, суд помилково посилається на ст.22,28 КЗпШС України, що діяв на той час.

Юридична природа даного майна має визначатись як майно колгоспного двору, оскільки будинок і господарські споруди збудовані в період до 15.04.1991 року, тобто до введення в дію Закону " Про власність" (697-12) . ОСОБА_9 та ОСОБА_7, право спільної сумісної власності набули на це майно як члени колгоспного двору, а відповідно до роз"яснень, даних в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року " Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) це право збереглося за ними і після припинення колгоспного двору, тобто після введення в дію Закону України " Про власність" (697-12) та втрати чинності відповідного розділу Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , що регламентував право власності колгоспного двору.

Отже, після смерті ОСОБА_6 20.09.1994 року спадщина відкрилась на його 1/2 частину будинковолодіння.

Такими, що фактично прийняли спадщину являлись спадкоємці першої черги за законом - дружина ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_5, які проживали разом зі спадкодавцем в будинку, на частку якого і відкрилась спадщина та вступили в його управління і володіння. Спадкоємці, фактично прийнявши по 1/2 частині будинковолодіння, ОСОБА_7набула права власності на 1/2 частин цього володіння, а ОСОБА_5 - на 1/2 його частини.

Після смерті ОСОБА_713.02.2000 року, відкрилась спадщина на все майно, що їй належало, в т.ч. і на 1/2 будинковолодіння АДРЕСА_1. Спадкоємицею цього майна за заповітом являлась ОСОБА_5, яка його прийняла, будучи прописана та проживаючи в спірному будинку та фактично вступивши в його управління та володіння ( ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року).

Після смерті ОСОБА_5 в січні 2005 року ОСОБА_1, як спадкоємиця першої черги, враховуючи відмову іншого спадкоємця -ОСОБА_4 (а.с.48), має право на спадкування всього майна, що належало померлій її матері на день смерті, в тому числі і на спірне

будинковолодіння. Відсутність правовстановлюючих документів на будинковолодіння у ОСОБА_5 перешкоджають позивачці оформити своє право власності.

Відповідно до положень ст. 392 ЦК України ( 2004 рік) відсутність правовстановлюючих документів є підставою для звернення власника з позовом про визнання за ним права.

Проте, при вирішенні спору за зверненням ОСОБА_1, районним судом до спірних правовідносин були не правильно було застосовані норми матеріального права, а саме, замість ст. 534 ЦК УРСР в редакції 1963 року що регулює спадкування за заповітом, застосовано ст. 529 ЦК УРСР, що регулює спадкування за законом. Зазначені порушення призвели до ухвалення помилкового рішення.

Враховуючи всі викладені обставини, встановлені факти, а також приймаючи до уваги вимогу апелянта щодо скасування рішення суду першої інстанції вцілому, апеляційний суд вважає за можливе, скасувавши рішення районного суду, ухвалити нове рішення, з задоволенням вимог позивачки в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ч.1 п.4, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, ст.524, 534, 548, 549, ЦК 1963 року, 238, 1217, 1218, 1220, 1222, 1269, 1270 ЦК 2004 року, апеляційний суд,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду у Чернігівської області від 17 липня 2007 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання законної сили.