Апеляційний суд Вінницької області
Ухвала
Iмєнем України
15 лютого 2007 року колегія судців судової палати з цивільних
справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого: СтеблюкЛ.П.
Суддів: Луценка В.В., Голембевської Л.М.
При секретарі: Торбасюк О.I.
За участю: ОСОБА_1, представника відповідача Вдовиченко А.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових
засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду від 19 грудня 2006
року по справі за позовом ОСОБА_1 до СВК імені Котовського с. Лука
Барська про виплату заробітної плати згідно галузевої угоди та
виплату вихідної допомоги, -
Встановила:
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від
19.12.2006 року позов ОСОБА_1 до СВК ім. Котовського с. Лука
Барська про виплату заробітної плати згідно галузевої угоди та
виплату вихідної допомоги задоволено частково. Стягнуто з СВК ім.
Котовського с Лука Барська на користь ОСОБА_1 заборгованість по
заробітній платі в сумі 697 грн. 99 коп. в решті позовних вимог
відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування
судового рішення, посилаючись на порушення судом матеріального та
процесуального закону при постановці рішення. Просить постановити
нове рішення по суті його позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників
судового процесу, пере провіривши законність рішення суду, колегія
суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з
наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді IНФОРМАЦIЯ_1
в СКВ ім. Котовського с. Лука Барська. 19.03.2006 року його було
звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
, в зв'язку з скороченням посади.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує власними розрахунками
заробітної плати, посилаючись на положення Галузевої угоди між
міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями
підприємств та Профспілкою агропромислового комплексу України на
2005,2006 - 2005 роки.
Відповідно до п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України
особливості оплати праці членів кооперативів та їх об'єднань,
колективних сільськогосподарських підприємств, селянських
(фермерських) господарств визначаються законодавством про ці
суб'єкти господарювання, їх статутами та іншими
нормативно-правовими актами.
Стаття 19 ч. З ЗУ "Про колективне сільськогосподарське
підприємство" ( 2114-12 ) (2114-12)
від 14.02.1992 року закріплює, що оплата
праці здійснюється залежно від кількості та якості трудового
внеску кожного члена підприємства і зумовлюється кінцевими
результатами. СВК ім. Котовського с. Лука Барська - відповідач по
справі є згідно його статуту сільськогосподарським виробничим
кооперативом. Трудові відносини регулюються ЗУ "Про кооперацію"
( 1087-15 ) (1087-15)
, законодавством про працю, статутом та правилами
внутрішнього трудового розпорядку. Кооператив самостійно визначає
форми та систему оплати праці членів кооперативу та найманих
працівників з урахуванням норм та гарантій, встановлених
законодавством.
Iз матеріалів справи вбачається, що наказами №НОМЕР_1 та
№НОМЕР_2 адміністрацією кооперативу затверджено штатний розпис
адмінперсоналу кооперативу з визначенням розміру заробітної плати
кожного працівника, в зв'язку із змінами мінімальної заробітної
плати. Згідно п. 3.2, 3.4 колективного договору на адміністрацію
покладається обов'язок встановлювати форми та системи оплати
праці, а також інші види доходів працівників, в межах коштів,
зароблених колективами за узгодженням з профспілкою. Розробляє та
затверджує штатний розпис, щодо тарифних ставок, посадових
окладів, як обов'язкові для диференціації оплати праці в
залежності від фаху та кваліфікації працівників, складності і
умови виконуваних робіт, приймаючи їх як мінімальні гарантії
оплати праці.
Згідно ст. 91 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
форми та системи праці,
норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових
окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплати премій,
винагород та інших заохочувальних компенсаційних виплат
встановлюються підприємствами, установами та організаціями
самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій,
передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.
Ставити питання про підвищення заробітної плати господарство не
могло через велику суму заборгованості по зарплаті, яка станом на
01.10.2006 р. становила 210,6 тис. гривень.
Кооператив в своїй діяльності керується Статутом, а також
колективним договором, що затверджено за погодженням сторін угоди.
Згідно ст. 9 ЗУ "Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ) (3356-12)
положення колективного договору поширюється на всіх працівників
підприємства і є обов'язковим як для власника, так і для
працівників підприємства. Колективним договором в додатках
визначено розмір заробітної плати для всіх працівників
кооперативу.
Отже, встановлення розміру заробітної плати відноситься до
компетенції кооперативу. На це вказує і ст. 34 ЗУ "Про оплату
праці" ( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
.
Позивач до адміністрації про встановлення йому розміру
заробітної плати відповідно до галузевої угоди не звертався.
Крім того, відповідно до п. 5.2 Галузевої угоди норми та
нормативи праці носять рекомендаційний характер.
Вирішуючи спір суд першої інстанції підставно задовольнив
позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його
користь заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі 697 грн.
99 коп. та відмовив в решті задоволення позовних вимог, оскільки
вказана сума заборгованості підтверджена довідками СКВ ім.
Котовського НОМЕР_3, №НОМЕР_4.
При постановленні рішення судом вірно застосовано норми
матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги
не спростовують висновків суду, щодо відмови позивачу у
задоволенні його позовних вимог, а тому підстав для скасування
судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Барського
районного суду Вінницької області від 19 грудня 2006 року залишити
без змін.
2
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її
проголошення і може бути оскаржена до Верховного суду України
протягом двох місяців з дня набрання законної сили.