У листопаді 1995 р. К. звернулася з позовом до середньої загальноосвітньої школи N 53 та Бабушкінського РВНО м. Дніпропетровська з позовом про поновлення на попередній роботі, стягнення заробітної плати, зняття дисциплінарних стягнень, надання днів відпочинку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Позивачка посилалась на те, що з 1981 р. вона працювала у відповідача на посаді вчителя фізики з щотижневим педагогічним навантаженням 28 годин, а з 25 серпня 1992 р., крім того, виконувала за суміщенням роботу лаборанта кабінету фізики та прибиральниці. З 25 травня 1993 р. адміністрація школи без попередження припинила оплачувати роботу за суміщенням, а в подальшому зменшила й педагогічне навантаження, примусила працювати в несприятливих умовах і відмовила у наданні днів відпочинку за роботу в неробочі дні. До неї також було необгрунтовано застосовано дисциплінарні стягнення і переведено її на іншу роботу. Такими діями, на думку К., їй було завдано моральну й матеріальну шкоду. Позивачка просила відшкодувати їй цю шкоду і поновити порушені трудові права.

Рішенням Дніпропетровського обласного суду від 28 травня 1996 р. позовні вимоги задоволено частково. Постановлено поновити К. на роботі в середній загальноосвітній школі N 53 з педагогічним навантаженням 28 годин уроків фізики на тиждень та стягнути на її користь 327 млн. 619 тис. крб. заробітної плати. Накази N 4 від 23 січня 1993 р. та N 55 від 5 липня 1993 р. про накладення дисциплінарних стягнень скасовано.

У касаційній скарзі середня загальноосвітня школа N 53 просила скасувати це рішення, оскільки викладені в ньому висновки суду не відповідають обставинам справи, а провадження в останній закрити. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга в частині скасування рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 21 ЦПК (1501-06) суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи по першій інстанції. При розгляді даної справи цю вимогу закону було порушено.

З матеріалів справи видно, що в лютому 1995 р. К. звернулась у Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська з позовом до середньої загальноосвітньої школи N 53 про поновлення її на роботі. Ухвалою судді від 18 квітня 1995 р. у прийнятті заяви було відмовлено. Судовою колегією в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду, до складу якої входила суддя М., цю ухвалу скасовано, а справу направлено для розгляду до того ж суду. 29 грудня 1995 р. ухвалою Бабушкінського районного суду позовна заява К. була залишена без розгляду. Судовою колегією в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду за участю судді М. зазначену ухвалу суду скасовано, а справу передано на розгляд цього обласного суду по першій інстанції. Незважаючи на те, що суддя М. брала участь у розгляді даної справи в касаційному порядку, вона розглянула її по першій інстанції.

Оскільки справа розглянута неправомочним складом суду, постановлене в ній рішення відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК (1503-06) підлягає скасуванню. Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення Дніпропетровського обласного суду від 28 травня 1996 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до того ж суду.