РIШЕННЯ
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     12 лютого 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних
справах Апеляційного суду Київської області в складі:  головуючого
Воробйової Н.С., суддів Олійника В.I., Оношко Г.М., при  секретарі
Велицькому О.О.
 
     розглянула  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м.   Києві
цивільну справі за апеляційними скаргами  Генеральної  прокуратури
України  та  представника  ОСОБА_1  на  рішення   Білоцерківського
міськрайонного суду від 20 вересня 2006 року в цивільній справі за
позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури  України  ,  відділення
Державного казначейства України у Печерському районі м. Києва  про
відшкодування  моральної   шкоди,   завданої   незаконними   діями
правоохоронних органів.
 
     Заслухавши  доповідь  судді  Апеляційного  суду,  перевіривши
матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
 
                           встановила:
 
     У жовтні 2004 року  ОСОБА_1  звернувся  до  суду  з  названим
позовом  .  У  позові  зазначав,  що  він   працював   на   посаді
IНФОРМАЦIЯ_1  Таращанського  району  Київської  області.   Вироком
Шевченківського районного суду м. Києва від 06  травня  2003  року
був засуджений за ч. 1ст. 165,ч.З ст.27, ч.іст.  366,  ст.  42  КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
         /  в  ред  .I960  року/  до  2  років  6  міс.
позбавлення волі з позбавленням права обіймати  посади,  пов"язані
із здійсненням юридичної  практики  в  органах  внутрішніх  справ,
прокуратурі та суді строком на з роки. На підставі Закону  України
"Про амністію" звільнений від покарання.
 
     Ухвалою судової палати в  кримінальних  справах  Апеляційного
суду м. Києва від 24 грудня 2003  року  вирок  скасований,  справу
направлено на  додаткове  розслідування  .  30  серпня  2004  року
Генеральною прокуратурою справу закрито по ч.I ст. 165 КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         на підставі п.2 ст.  213  КПК  України  ( 1001-05 ) (1001-05)
          у
зв"язку з недоведеністю участі у вчиненні злочинів.
 
     Протягом 105 днів позивач перебував під вартою а з 11  грудня
2002 року щодо нього було застосовано  запобіжний  захід  підписка
про  невиїзд.  У  зв"язку  з  незаконним  засудженням,  незаконним
утриманням під вартою та у зв"язку  з  підпискою  про  невиїзд,  у
зв"язку з незаконними діями органів досудового слідства, фізичного
та психічного впливу позивачеві було завдано моральної шкоди,  яка
полягала у втраті престижної роботи, порушенні нормальних життєвих
зв"язків, потребі у  додаткових  зусиллях  для  організації  свого
життя та
 
     соціальної адаптації. Погіршився стан здоров"я позивача,  він
вимушений був  кілька  разів  стаціонарно  лікуватися,  погіршився
матеріальний стан  сім'ї  та  відносини  в  сім"ї,  була  втрачена
можливість нормального спілкування з вагітною дочкою.
 
     Розмір моральної шкоди позивач визначив у сумі 500  000  грн.
та просив зобов'язати відділення Державного  казначейства  України
відшкодувати зазначену суму за рахунок коштів державного бюджету.
 
     В судовому засіданні  представник  позивача  уточнив  позовні
вимоги. Просив стягнути моральну шкоду  в  розмірі  ,  визначеному
судово-психолого-психіатричної експертизою в сумі 19 332 000 грн.
 
     Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 20  вересня
2006 року  позов  задоволено  частково.  Постановлено  стягнути  з
відділення Державного казначейства у Печерському районі  м.  Києва
на користь  ОСОБА_1  283125  грн.  моральної  шкоди  ,  заподіяної
внаслідок незаконних дій  органів  прокуратури.  В  іншій  частині
позову відмовлено.
 
     В апеляційній скарзі Генеральна прокуратура  України  ставить
питання про скасування рішення суду з підстав неповного з"ясування
судом обставин , що мають значення для  справи  ,  невідповідності
висновків суду обставинам справи.
 
     В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення  суду  в
частині визначення* розміру моральної шкоди  та  ухвалити  рішення
про стягнення моральної шкодив розмірі 19 332 000 грн. Перевіривши
матеріали справи  в  порядку  ст.  303  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,
колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1  слід
відхилити, а апеляційна  скарга  Генеральної  прокуратури  України
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
 
     Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 01 грудня 1994
року  №266/94-ВР  "Про  порядок  відшкодування   шкоди,   завданої
громадянинові  незаконними  діями  органів  дізнання,   досудового
слідства, прокуратури суду" ( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
         /далі  Закону/  підлягає
відшкодуванню моральна шкода, завдана внаслідок незаконних  дій  у
вигляді незаконного притягнення як обвинуваченого  в  кримінальній
справі, незаконного взяття та тримання під вартою.
 
     Згідно з частинами 5,6 ст. 4 Закону, відшкодування  моральної
шкоди провадиться у разі, коли  незаконні  дії  органів  дізнання,
досудового  слідства,  прокуратури  і  суду   завдали   позивачеві
моральної втрати, призвели до порушення його  нормальних  життєвих
зв"язків, вимагають від нього додаткових  зусиль  для  організації
свого життя.
 
     Моральною шкодою визнаються страждання , заподіяні  внаслідок
фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або
 
     позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань,
погіршення  відносин  з  оточуючими   людьми,   інших   негативних
наслідків морального характеру.
 
     Розмір моральної шкоди, відповідно до частин2,3 ст. 13 Закону
визначається  судом  з  урахуванням  обставин  справи  виходячи  з
розміру не менше одного мінімального розміру заробітної  плати  за
кожен місяць перебування під слідством чи судом.
 
     Постановляючи  рішення  ,  суд  першої  інстанції   правильно
виходив з того, що незаконними діями відповідача , що  полягали  в
незаконному  притягнення  до  кримінальної   відповідальності   та
незаконному  приманні  під   вартою   позивачеві   були   порушені
конституційні  права  позивача  ,  що   завдало   йому   моральних
страждань, призвело до порушення
 
     нормальних життєвих зв"язків,  погіршення  психологічного  та
фізичного  стану  ,  порушення  стосунків  з  оточуючими   людьми,
тривалої ізоляції від суспільства та інших  негативних  наслідків,
завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно  до
вище вказаного Закону .
 
     Проте з розміром моральної шкоди, що підлягає  відшкодуванню,
повністю погодитися не можна оскільки при вирішенні  питання  щодо
розміру  відшкодування  моральної  шкоди  суд  не  в  повній  мірі
врахував положення п.9 постанови Пленуму Верховного  Суду  України
від 31 березня 1995 року №4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
         "Про судову практику в
справах  про  відшкодування  моральної  /  немайнової/   шкоди   "
відповідно до яких крім урахування характеру та  обсягу  моральних
страждань та немайнових втрат ,  яких  зазнав  позивач,  необхідно
виходити із засад розумності , виваженості та справедливості  ,  3
урахуванням наведених положень , фактичних обставин справи колегія
вважає, що розмір моральної шкоди підлягає зменшенню.
 
     При цьому колегія вважає таким ,  що  не  відповідає  засадам
розумності, виваженості та справедливості визначений судом  розмір
моральної шкоди  за  час  утримання  під  вартою  з  розрахунку  5
мінімальних заробітних плат за кожний день утримання під вартою та
вважає,  що  моральна  шкода  за  час  утримання  під  вартою  має
відшкодовуватися з розрахунку однієї мінімальної заробітної  плати
за день утримання під вартою, що становить 39375 грн.
 
     Всього підлягає відшкодуванню моральна шкода в сумі  125  625
грн., в  тому  числі  визначений  судом  першої  інстанції  розмір
відшкодування моральної шкоди , завданої  незаконним  притягненням
як  обвинуваченого  -86250  грн.  та  додатково  39  375   грн   .
відшкодування за час  утримання  під  вартою./86  250  +  39375  =
125625/.
 
     Доводи апеляційної скарги Генеральної прокуратури України про
те,  що  розмір   відшкодування   моральної   шкоди   не   повинен
перевищувати 9 тис грн. Не  приймаються  до  уваги.  Такий  розмір
відшкодування  не  відповідатиме  обсягу  та  характеру  моральних
страждань, яких зазнав позивач, істотності та  тяжкості  вимушених
змін у його життєвих та  виробничих  стосунках,  ступеню  зниження
його ділової репутації.
 
     Так само не приймаються до уваги доводи апелянта ОСОБА_1 щодо
визначення відшкодування моральної шкоди в розмірі 19 332 000 грн.
При  визначенні  розміру  відшкодування  моральної   шкоди,   крім
урахування характеру та обсягу страждань і немайнових втрат,  яких
зазнала особа, необхідно виходити  також  із  засад  розумності  .
виваженості та справедливості.
 
     Доводи апеляційної  скарги  Генеральної  прокуратури  України
щодо неповного з"ясування судом обставин , що мають  значення  для
справи, безпідставні . Обставини справи встановлені судом повно, у
відповідності з наданими сторонами доказами.
 
     Iнші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків  суду
, викладених у рішенні.
 
     Керуючись ст. ст. 309, 316 ЦПК України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,  колегія
судд ів , -
 
     вирішила:
 
     Апеляційну  скаргу  ОСОБА_1  відхилити.   Апеляційну   скаргу
Генеральної прокуратури України задовольнити частково.
 
     Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від  20  вересня
2006 року в частині  визначення  розміру  відшкодування  моральної
шкоди  змінити.  Стягнути  з  відділення  Державного  казначейства
України у
 
     Печерському районі м.  Києва  за  рахунок  коштів  державного
бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду  в  сумі  125625
грн. /сто двадцять п"ять тисяч шістсот двадцять  п"ять/.  В  іншій
частині позову відмовити.
 
     Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення  і  може
бути оскаржена до Верховного суду України протягом двох місяців.
 
     Головуючий
 
     Судді