УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2007 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Кіровоградської
області в складі:
головуючого- судді Кривохижі В.I., суддів Черниш Т.В.,
Чорнобривець О.С., при секретарі Дімановій Н.I., розглянувши
у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною
скаргою ОСОБА_1на рішення Олександрійського міськрайонного суду
від 2 жовтня 2006 року,
встановила:
17 лютого 2006 року ОСОБА_2звернувся до ОСОБА_1з позовом про
стягнення боргу. Позовні вимоги мотивував тим, що 30 березня 2004
року передав у борг відповідачці 3000 грн. В підтвердження свого
зобов'язання повернути борг до 15 травня 2004 року ОСОБА_1 надала
йому розписку, однак, не зважаючи на неодноразові вимоги, ні в
обумовлений термін, ні на момент звернення до суду гроші не
повернула. Посилаючись на такі обставини, просив стягнути суму
боргу, а також 10950 грн. пені за прострочення виконання
зобов'язання.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 2 жовтня
2006 року позов задоволено в повному обсязі, а також стягнуто з
відповідачки на користь позивача 139 грн.50 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне, на
її думку, застосування норм матеріального і процесуального права,
невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та
доказам, просила зазначене рішення скасувати і в позові відмовити.
Зазначала, зокрема, що з боргом розрахувалась повністю і вчасно.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач і її
представник доводи апеляційної скарги підтримали, представник
позивача їх заперечував.
Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного
рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія
суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких
підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що 30
березня 2004 року між сторонами було укладено в письмовій формі
договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язалась до 15
травня 2004 року повернути ОСОБА_2 взяті в борг гроші, проте в
обумовлений угодою строк не виконала прийнятого на себе грошового
зобов'язання.
Наведене судом обгрунтування правового висновку щодо
наявності підстав для стягнення боргу в сумі 3.000 грн., повною
мірою узгоджується з нормами ст.ст. 1046,1047,
2
1049 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідає обставинам справи, які
суд в достатній мірі з"ясував,
грунтується доказах.
Доводи відповідача щодо невідповідності висновків суду
фактичним обставинам справи та доказам безпідставні. ОСОБА_1 не
заперечувала факту складання та підписання боргової розписки,
однак переконливих доказів на підтвердження доводів про повернення
боргу не надала; не містять їх і матеріали справи. Покази свідків
ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на які посилалась відповідач, за наявності
боргової розписки в позикодавця не можна визнати належним доказом
факту повернення боргу.
В основу рішення в частині стягнення за прострочення
грошового зобов'язання суд поклав доводи позивача про те, що
відповідачка взяла на себе зобов'язання сплатити в разі
несвоєчасного неповернення боргу по 1% за кожний прострочений
день, і визнав цю суму неустойкою (пенею) за ч. З ст. 549 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, визначивши її розмір в сумі 10950 грн.
відповідно до п.1) ч.I ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Між тим, ч.
2 ст. 625 ЦК передбачено, що боржник, який прострочив виконання
грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовиязаний сплатити,
крім суми боргу, 3 % річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно ст.
1050 ЦК неустойка сплачується за правилами ст.ст. 549-552 ЦК
( 435-15 ) (435-15)
в разі несвоєчасного повернення речі, визначені
родовими ознаками. Як вбачається зі змісту боргової розписки,
сторонами встановлено розмір процентів за прострочення виконання
грошового зобов'язання- 1% за кожний прострочений день. ОСОБА_1
цього не заперечувала. Враховуючи, що визначена позивачем сума ,
про стягнення якої суд постановив, не перевищує суми, яку згідно
боргової розписки мала б сплатити відповідачка, колегія вважає, що
таке порушення в застосуванні судом норм матеріального права при
визначенні наслідків невиконання грошового зобов"язання, не
вплинуло на правильність вирішення справи. і
Наведені в апеляційній скарзі доводи не грунтуються на законі
та доказах, не спростовують правильного по суті рішення суду, тому
не можуть бути підставою для його скасування.
Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 303, 308, 313-315
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської
області від 2 жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту
проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги
до Верховного Суду України протягом двох місяців.