2-33/2011 Про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання права власності на квартиру, за зустрічним позовом про визнання права власності в порядку спадкування - 16.04.2013 Прийняття

на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, встановлення порядку володіння та користування квартирою,-

ОСОБА_2 звернулася в районний суд з вищевказаним позовом до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_5

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 1997 року вона почала проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7, який на той час був одружений з ОСОБА_8 та мав дочку - ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_9 16 лютого 2000 року ОСОБА_7 розірвав шлюб з ОСОБА_8, а 12 серпня 2001 року одружився з позивачкою.

За твердженням позивачки в грудні 2000 року вони спільно придбали квартиру АДРЕСА_1, проте покупцем за договором купівлі-продажу 1/5 частини даної квартири та обдарованим за договором дарування 4/5 її частин виступив саме ОСОБА_10

Посилаючись на те, що договір дарування був удаваним, вчиненим з метою приховати договір купівлі-продажу, а вони з ОСОБА_7 фактично з 1997 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, просила визнати договір дарування недійсним, встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу, визнати за нею право власності на 4/6 квартири АДРЕСА_1 (на 1/2 частину як на частку спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України і на 1/6 частину в порядку спадкування за законом), а також визнати право власності на 1/6 частину зазначеної квартири за її малолітнім сином ОСОБА_9

На думку позивачки відповідач ОСОБА_3 як дочка спадкодавця може претендувати лише на 1/6 частину спірної квартири, тобто 1/3 частину його половини квартири.

В додатковій позовній заяві від 10.09.2010 року ОСОБА_2 просила покласти на неї обов'язок виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/6 частини квартири, а також стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти в сумі 3049,25 грн. на відшкодування витрат на поховання спадкодавця.

Вимоги мотивовані тим, що 1/6 частина житлової площі квартири, на яку може претендувати ОСОБА_3 є недостатньою для можливості ізольованого проживання в ній відповідно до норм житлової площі на одну особу. Крім того, на поховання чоловіка нею затрачено кошти в сумі 9148,67 грн., 1/3 частину з яких має відшкодувати ОСОБА_3 як одна із трьох спадкоємців.

Згідно із заявою про збільшення позовних вимог від 03.02.2011 року (а.с. 213) ОСОБА_2 просила на підставі статей 112, 128 ЦК УРСР визнати право спільної сумісної власності в ідеальній долі на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, як придбаної за спільні кошти під час спільного проживання з чоловіком ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та на 1/6 зазначеної квартири в порядку спадкування після його смерті на підставі статті 1261 ЦК України.

Ухвалою суду від 14 березня 2011 року судом прийнято зазначену заяву про збільшення позовних вимог. Крім того, прийнято відмову ОСОБА_2 від позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, а провадження в справі в цій частині закрито.

ОСОБА_3 позов ОСОБА_2 не визнала і подала зустрічну позовну заяву (а.с. 25) про визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7, встановлення порядку користування цією квартирою шляхом виділення їй у користування кімнати у ній, а також визнання права власності на 1/3 частину грошових вкладів батька в філії ВАТ "Державний ощадний банк України".

В обґрунтування позову посилалася на те, що після смерті її батька ОСОБА_7 спадщина відкрилася на всю квартиру, а не лише на 1/2 її частину як про те стверджує позивачка, а також на грошові вклади в установі банку.

В заяві про збільшення позовних вимог від 03.08.2011 року ОСОБА_3 доповнила свої вимоги вимогою про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 3500 грн. збитків, пов'язаних із захистом (відновленням) її прав та інтересів в Тульчинському районному суді - сплатою винагороди за консультаційні та юридичні послуги.

Рішенням Тульчинського районного суду від 20 жовтня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 в селищі Березина Вінницького району Вінницької області на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3049,25 грн. витрат на проведення похорон ОСОБА_7

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 а також на 1/3 частину грошових вкладів в ТВБВ №10001/03 ВАТ "Державний ощадний банк України".

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із рішенням позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на несправедливість та незаконність рішення, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право спільної сумісної власності в ідеальній долі на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, придбаної за спільні кошти під час спільного проживання з чоловіком - ОСОБА_7, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 а та 1/6 частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом після його смерті. Крім того, просить визнати за її неповнолітнім сином - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 Покласти на неї обов'язок виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/6 частини спірної квартири. В задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_3 просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 також подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також порушення норм матеріального права просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково: визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, а в решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити. Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 Виділити в користування їй кімнату та лоджію в зазначеній квартирі, а кухню, коридори і санвузол, частину підвалу - залишити в спільному користуванні. Визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину вкладу на рахунку в установі банку, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3500 грн. збитків.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 і її представник - адвокат ОСОБА_11 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній. Проти апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечували.

Представники відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 і ОСОБА_12 проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували, підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_3

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували в шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка - ОСОБА_3, відповідач по справі. Після реєстрації 22 липня 2007 року шлюбу вона носить прізвище "ОСОБА_3".

16 лютого 2000 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 розірвано, а 12 серпня 2001 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_15 народився син ОСОБА_9, батьком якого записаний ОСОБА_7

20 грудня 2000 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу купив в ОСОБА_6 1/5 частину квартири під номером АДРЕСА_1

Того ж дня на підставі договору дарування він прийняв у дар від ОСОБА_16, яка діяла від власного імені, а також від імені та в інтересах ОСОБА_17 і ОСОБА_18, 4/5 частин зазначеної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер і після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з вищевказаної квартири, а також грошових вкладів, які знаходяться на рахунках в Державному ощадному банку України: НОМЕР_1 із залишком 74,26 грн., НОМЕР_2 із залишком 0,14 грн., НОМЕР_3 із залишком 45,83 грн., НОМЕР_4 із залишком 18,45 грн., НОМЕР_5 - залишок 0,22 грн., НОМЕР_6 залишок - 208741,71 грн.

Правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_7 і позивачки ОСОБА_2

Так, спірна квартира набута ОСОБА_7 у власність на підставі договорів купівлі-продажу та дарування в період часу, коли він не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

Стаття 74 СК України, згідно з якою майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, набула чинності з 1 січня 2004 року і не поширюється на дані правовідносини. Кодекс про шлюб та сім'ю України (2006-07) , який втратив чинність з вступом в дію СК України відповідного правового інституту не передбачав.

Не може бути підставою для визнання квартири спільною сумісною власністю і посилання позивачки на статті 112, 118 ЦК Української РСР, оскільки відповідні правові норми врегульовують порядок здійснення спільної власності, а не підстави її виникнення.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року "Про власність" (чинного на час виникнення спірних відносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже необхідними умовами набуття права спільної сумісної власності за цією підставою є: встановлення факту проживання однією сім'єю; набуття майна в результаті спільної праці або за спільні кошти.

Позивач повинна була довести не лише факт спільного проживання, а і ступінь її участі у придбанні спірного майна.

За заявою позивачки її відмову від позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю прийнято, а провадження в справі в цій частині закрито (а.с. 225).

Не підтверджені позивачкою належними і допустимими доказами обставини її участі в придбанні спірної квартири. Суд вірно не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_19 і ОСОБА_20 (батьків позивачки) по те, що вони позичили 4000 доларів ОСОБА_2, та ОСОБА_7 на придбання квартири, так як укладення договору позики на зазначену суму має бути підтверджене письмовими доказами.

Матеріали справи не містять і письмової угоди між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 про придбання (створення) спільної сумісної власності.

Відповідно до статі 1261 ЦК України (435-15) спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця: відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також його дружина - ОСОБА_2.

Тому суд першої інстанції вірно визначився як із обсягом спадкового майна, так і з колом спадкоємців першої черги за законом, які мають право на спадщину, а також визнав за ними право власності на спадкове майно в межах заявлених позовних вимог.

Так, за кожним із трьох спадкоємців за законом суд визнав право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_1. Крім того, за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/3 частину належних спадкодавцю вкладів в установах банків, оскільки вона заявила відповідну вимогу.

Згідно з статтею 1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд та поховання спадкодавця.

Оскільки один із спадкоємців, а саме позивач ОСОБА_2 понесла витрати на поховання спадкоємця, причому зазначені витрати на суму 9148,67 грн. є розумними і підтверджені матеріалами справи, а відповідач ОСОБА_3 не надала доказів іншої вартості необхідних витрат, 1/3 зазначених витрат обґрунтовано стягнуті судом з відповідача.

Суд першої інстанції вірно вказав на те, що вимоги ОСОБА_2 про покладення на неї обов'язку виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/6 частини спірної квартири не підлягають до задоволення у зв'язку з відсутністю згоди останньої на таку компенсацію.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників може мати місце лише на умовах і в порядку, що передбачені статтею 365 ЦК України: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

ОСОБА_2 не довела існування вищевказаних обставин, які могли б бути підставою для припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні, не заявила вимоги про таке припинення, а лише просила зобов'язати її сплатити компенсацію, що не відповідає вимогам закону.

При визначенні розміру компенсації позивач просила врахувати вартість здійсненого нею за власні кошти ремонту в спірній квартирі. Разом з тим, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи №1577/12/21 від 27.02.2013 року встановити коли виконувалися ремонтно-будівельні роботи по поліпшенню умов проживання в квартирі АДРЕСА_1 станом на час проведення дослідження не вбачається можливим, тобто ремонт міг бути проведений як за життя спадкодавця, так і після його смерті.

Водночас не підлягають до задоволення вимоги ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою шляхом виділення їй в користування кімнати площею 12,1 кв. м. та лоджії площею 2,2 кв. м. та залишення в спільному користуванні кухні, коридорів, санвузла та частини підвалу.

Відповідні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що ОСОБА_2 не бажає визнавати її право на 1/3 частину спадкового майна, не дає можливості користуватися ним.

Згідно з статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Спір між сторонами виник з приводу належності спадкового майна та розміру часток у ньому спадкоємців, а не щодо користування ним.

ОСОБА_3 не проживала і не проживає в спірній квартирі, а її право власності на частину квартири підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку, з моменту якого виникає право володіння користування і розпорядження нею.

Відтак ОСОБА_3 не довела неможливості здійснення нею права спільної часткової власності за згодою інших співвласників відповідно до статті 358 ЦПК України, відповідності запропонованого нею варіанту встановлення порядку користування квартирою розмірам часток співвласників.

Суд першої інстанції вірно визначив, що 3500 грн., сплачені ОСОБА_3 її представнику за договором доручення на ведення справи в суді є витратами на правову допомогу, а не збитками і розумінні статті 22 ЦК України.

Розподіляючи судові витрати суд першої інстанції відповідно до статті 88 ЦПК України залишив судові витрати за сторонами у зв'язку з частковим задоволенням їх позовів і в цій частині рішення суду не оскаржувалося.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, правильно їх оцінив і дійшов до законного і обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог сторін.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують і не вказують на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Тому відповідно до статті 308 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.

Керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 і відповідача ОСОБА_3 відхилити, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.