УХВАЛА
Iменем України
2006 року листопада місяця 23 дня судова колегія судової
палати в цивільних
справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого: Лисенка П.П.,
суддів: Данилової О.О.,
Кутової Т.З., при секретарі: Варміш О.С.,
за участю: позивачки ОСОБА_1 її представника ОСОБА_5,
відповідачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві
цивільну справу за апеляційними скаргами
ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м.
Миколаєва від 22 серпня 2006 року за позовом ОСОБА_1 в інтересах
недієздатного ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4
про
визнання угод недійсними
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою в
інтересах недієздатного ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання
угод недійсними.
В позові зазначено, що 15 липня 2004 року її племінник
ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 належну йому на праві власності
квартируАДРЕСА_1. В подальшому 27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 продала
вказану квартиру ОСОБА_4
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 страдає психічними хворобами і
на час вчинення вказаної угоди не розумів значення своїх дій,
позивачка просила визнати обидва договори купівлі-продажу квартири
недійсними.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22
серпня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсними договори -
купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, які були укладені 15 липня 2004
року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та 27 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 і
ОСОБА_4
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5337 грн., з ОСОБА_3 на
користь ОСОБА_4 28673 грн.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 просить вказане
рішення суду скасувати та в задоволенні позову відмовити, а
відповідачка ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, а справу
повернути на новий розгляд. На думку апелянтів рішення суду є
незаконним, оскільки судом безпідставно прийняті до уваги тільки
висновки судової психіатричної експертизи і не дано оцінки іншим
доказам по справі, а також не застосовано положення закону про
добросовісного покупця.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши
матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом,
квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на підставі договору
купівлі-продажу від 11 листопада 1997 року, укладеного з ОСОБА_7
(а.с. 56).
За договором купівлі - продажу від 15 липня 2004 року ОСОБА_2
продав вказану квартиру ОСОБА_3 за 5337 грн., а остання за
договором від 27 жовтня 2004 року продала її ОСОБА_4 за 28673 грн.
(а.с. 27 - 30).
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13
червня 2005 року ОСОБА_2 визнано недієздатним та його опікуном
призначено ОСОБА_1.
Суд в межах заявлених вимог, повно та всебічно дослідив
обставини справи, доказам, які надали сторони, дав належну оцінку
і дійшов вірного висновку про те, що договір купівлі-продажу від
15 липня 2004 року, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 належну йому
квартиру АДРЕСА_1, відповідно до вимог ст. 225 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
є недійсним, оскільки згідно з висновками амбулаторної
судово - психіатричної експертизи від 4 травня 2006 року на момент
укладення вказаного договору ОСОБА_2 не усвідомлював значення
своїх дій та не міг керувати ними. Правильними також є висновок
суду і про недійсність наступного договору купівлі - продажу цієї
ж квартири від 27 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на
підставі ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки підставою для
його укладення був вищезазначений недійсний договір.
Таким чином, суд обгрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 і
визнав обидва оспорюваних договори недійсними та застосував
правила реституції, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5337
грн., а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 28673 грн.
Доводи відповідачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі стосовно
неповноти та необгрунтованності судової медично-психиатричної
експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки вона була проведена
на підставі медичних документів, матеріалів справи та
безпосереднього огляду ОСОБА_2. Отриманої експертами інформації з
зазначених джерел виявилося достатньо для викладення відповідних
висновків. Вказані висновки є послідовними і не містять в собі
протиріч.
Посилання відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що
вона є добросовісним набувачем, а тому спірна квартира не
підлягала витребуванню протирічать п. З ст. 388 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно з яким власник має право витребувати майно у
набувача в разі, якщо воно вибуло з володіння власника, або особи,
якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки ж судом встановлено, що ОСОБА_2 не усвідомлював значення
своїх дій на момент укладення договору, тобто спірна квартира
вибула з його володіння по мимо його волі, а тому позивач і має
право на її витребування .
Перевіривши законність та обгрунтованність оскаржуванного
рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що воно відповідає
вимогам норм матеріального і процесуального права, а тому підстав
для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 301, 305, 308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня
2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному
порядку
безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох
місяців з дня набрання нею законної сили тобто з дня проголошення.