УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючої: Готри Т.Ю.,
суддів : Панька В.Ф., Мацунича М.В.,
при секретарі: Боклах Г.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1 на рішення
Ужгородського міськрайонного суду від 20 березня 2006 року в
справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, з участю 3-х осіб
ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування частини
житлового будинку недійсним,-
встановила:
У липні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що зі слів дочки йому стало
відомо про те, що між ним та відповідачкою ОСОБА_1 укладено
договір дарування належної йому 1/2 частини житлового будинку по
АДРЕСА_1. Однак, де і коли був укладений цей договір йому не
відомо.
Вважає, що укладений договір дарування частини житлового
будинку є недійсним так як, такий відповідачкою укладено шляхом
обману, яка переслідуючи мету за будь-яких обставин закріпити за
собою хоча б частину цього житла та знаючи про стан його здоров"я
(вади слуху, зловживання спиртними напоями), завезла його до
нотаріуса і примусила підписати вказаний договір.
Наміру дарувати відповідачці житло він не мав, оскільки хотів
таке продати співвласнику будинкуОСОБА_4 з яким був укладений
попередній письмовий договір про майбутній продаж належної йому
1/2 частини будинку, за кошти від продажу якого він хотів купити
житло для дочки.
У момент підписання спірного договору вважав, що продає житло
своїй дочці, так як через вади зору та слуху не зрозумів суті
договору і не чув ні від нотаріуса, ні від відповідачки про
обставини зазначені в ньому, а в наслідок сильного алкогольного
сп"яніння, в якому перебував з вини відповідачки, не усвідомлював
значення своїй дій і не міг ними керувати.
За наведених обставин просив визнати недійсним договір
дарування % частини
житлового-будинку АДРЕСА_1, укладений між ним та
ОСОБА_1
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 березня
2006 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування %
частини житлового будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_1,
укладеного 05 липня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1просить рішення суду
скасувати, як незаконне, і ухвалити нове рішення.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1, її представник
ОСОБА_6 та 3-я особа ОСОБА_3 скаргу підтримали, вимоги викладені
в ній просили задовольнити.
ОСОБА_2, його представник ОСОБА_7 3-і особи ОСОБА_5 та
ОСОБА_4 скаргу не визнали, просили таку відхилити, а рішення суду
залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, їх представників,
3-х осіб, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали
справи, колегія судців вважає, що скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Так, судом встановлено, що 5 липня 2005 року між позивачем
ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір дарування
частини житлового будинку, згідно якого позивач подарував
відповідачці належну йому 1/2 частину будинку з надвірними
будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 остання прийняла в дар
вказану частину житлового будинку разом з надвірними будівлями
(а.с.82).
Однак, укладаючи спірний договір позивач мав на увазі не
договір дарування, а договір купівлі-продажу, оскільки дійсне
волевиявлення позивача було направлено на відчуження належної йому
частини будинку на користь співвласника цього будинку ОСОБА_4.
Дана обставина стверджується попереднім договором про укладення в
майбутньому основного договору купівлі-продажу житла від
10.06.2005 року, укладеним між ОСОБА_5, яка діяла за дорученням
свого батька - позивача ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець),
який є співвласником вказаного будинку.
За наведених обставин у колегії суддів виникли сумніви щодо
добровільного укладення позивачем спірного договору дарування
частини житлового будинку, а тому колегія суддів вважає, що це є
достатньою підставою вважати, незважаючи на ряд інших доказів, що
відповідачка ОСОБА_1обманула позивача, скориставшись його вадами
зору і слуху, та уклала на свою користь спірний договір дарування.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду
першої інстанції, згідно ст.308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, слід
залишити без зміни, а апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1
відхилити.
Керуючись ст.ст. 307,308,315,319 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія судців,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 -відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 березня 2006
року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців
з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги
до суду касаційної інстанції.