РI Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року серпня місяця "28" дня колегія суддів судової
палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в
складі:
Головуючого - Цуканової I.В.
Суддів: Кутурланової О.В., Капітан I.А.
при секретарі -Дибі Ю.В.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні
цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16
червня 2006 року
за позовом. ОСОБА_5
до
ОСОБА_2,
ОСОБА_4
про визнання договору дарування недійсним, визнання договору
купівлі-продажу укладеним, та визнання права власності на 1/2
частину квартири, -
встановила:
06.10.2005 року позивачка звернулася до суду із зазначеним
позовом, посилаючись на те, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_2, 23.10.2003 року придбали на ім'я останнього у ОСОБА_4
квартиру АДРЕСА_1, при цьому фактично договір купівлі-продажу
оформили договором дарування.
Оскільки після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не визнає за нею
права власності на 1/2 частину квартири, придбаної на спільні
кошти подружжя, просила визнати договір дарування, укладений між
відповідачами від 23.10.2003 року, удаваним, договір
купівлі-продажу - дійсним та визнати за нею право власності на 1/2
частину квартири.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від
16.06.2006 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано договір дарування кв. АДРЕСА_1 укладений 23 жовтня
2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, недійсним.
Визнано договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 від 23 жовтня
2003 року між: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - дійсним.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину кв.
АДРЕСА_1.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав на рішення
суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати,
ухвалити нове, яким позивачці у задоволенні позову відмовити,
посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають
значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважає
встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та
порушення норм матеріального і процесуального права.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
При розгляді справи апеляційним судом представник апелянта
апеляційну скаргу підтримав, позивачка, її представник,
відповідачка ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали, просили рішення
суду залишити без змін, як постановлене з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, осіб, що з'явилися, перевіривши
законність і обгрунтованість рішення суду у визначених законом
межах, колегія: суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає
задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у
зареєстрованому шлюбі з 31.01.1997 року. /а.с. 5/.
Рішенням місцевого суду Комсомольського району м. Херсона від
05.07.2005 року шлюб між ними розірвано, /а.с. 4/.
23.10.2003 року ОСОБА_4 і ОСОБА_2 уклали між; собою договір
дарування кв. АДРЕСА_1 (далі квартира), право власності на яку
набув ОСОБА_2 /а.с. 8/.
Постановляючи рішення, суд виходив з того, що фактично угода
дарування квартири укладена з метою приховати угоду її
купівлі-продажу, яку сторони дійсно мали на увазі, тому до угоди
дарування слід застосувати правила, що регулюють угоду
купівлі-продажу.
Суд також визнав за позивачкою право власності на 1/2 частину
квартири, як на половину майна, що є спільною сумісною власністю
подружжя.
Проте, з таким висновком суду погодитися неможливо.
Згідно ч.2 ст. 58 ЦК України (1963р ( 1540-06 ) (1540-06)
.), що діяв на
час укладення договору дарування, якщо угода укладена з метою
приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила,
що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
кожна сторона
зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
На підтвердження своїх доводів позивачка послалася на копію
розписки, виготовленої на її прохання продавцем квартири ОСОБА_4,
в якій зазначено, що остання отримала від ОСОБА_2 6 000 доларів
США за продану квартиру /а.с. 7/.
Крім вказаної розписки, суд поклав в основу рішення пояснення
позивачки, пояснення відповідачки ОСОБА_4, показання свідків
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про підставу придбання квартири ОСОБА_2, чим
порушив вимоги ст.ст. 58,59 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
щодо
належності і допустимості доказів.
Оскільки суду всупереч вимогам ст. 64 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
не пред'явлено оригінал розписки, а її копія, як встановлено
судом, складена ОСОБА_4 на прохання позивачки; в цій копії не
вказано дату її складення і дату отримання грошей від ОСОБА_2;
проти змісту копії розписки та існування оригінала останній
заперечував, то цей доказ, за думкою судової колегії, не є
достовірним і до уваги не приймається.
Що стосується пояснень сторін (позивачки, відповідачки
ОСОБА_4), то судова колегія виходить з наступного.
Згідно ст. 57 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
доказами є будь-які
фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або
відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення
сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення
справи; ці дані встановлюються в т.ч. на підставі пояснень сторін,
допитаних як свідків.
Як видно з матеріалів справи, сторони показання як свідки в
порядку, встановленому ст. 62 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, не давали,
тому їх пояснення як докази, не можуть бути використані судом.
Принагідно зазначити, що навіть у разі допиту цих осіб як
свідків, їх показання теж: не мали б юридичної сили, оскільки ціна
та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи
нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі
показань свідків, крім випадків кримінально-караних діянь, про що
зазначено в п.іб Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
судову практику в справах про визнання угод недійсними" №3 від
28.04.1978р. ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
з наступними змінами.
З цих же підстав рішення суду у розглянутому спорі не може
грунтуватися і на показаннях свідків щодо дійсності угоди
купівлі-продажу квартири.
Так як позивачка не надала доказів в підтвердження своїх
доводів щодо угод, а дійсність договору дарування квартири
підтверджується нотаріально посвідченим текстом договору, який
підписано обома сторонами договору, і показаннями свідка ОСОБА_8
(нотаріуса), самі учасники договору його в установленому законом
порядку не оспорили, то позовні вимоги ОСО БА_5 про недійсність
договору дарування квартири і дійсність договору її
купівлі-продажу є необгрунтованими.
Відповідно, позивачка не довела, що квартира є спільною
сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу між нею та
ОСОБА_2 згідно ст. 69 СК України, тому позовні вимоги ОСОБА_5 про
визнання права власності на 1/2 частину квартири теж; є
необгрунтованими.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, не
доведено обставини, які суд вважає встановленими, при ухваленні
рішення судом порушено норми матеріального і процесуального права,
то згідно ст. 309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду слід
скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_5 у задоволенні позову
відмовити.
На підставі ст. 58 ЦК України (1963р ( 1540-06 ) (1540-06)
.), ст. 69 СК
України, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів, -
ВИРIШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
задовольнити.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16
червня 2006 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позову про визнання договору
дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу укладеним
та визнання права власності на 1/2 частину квартири.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може
бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України
протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: I.В.Цуканова
Судді: I.А.Капітан, О.В.Кутурланова
I.В.Цуканова