ПОСТАНОВА
Іменем України
10 липня 2018 року
Київ
справа №569/2394/17
адміністративне провадження №К/9901/30666/18, №К/9901/30670/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області та ОСОБА_2 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Першко О.О. від 22.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Мацького Є.М., Шевчук С.М., Шидловського В.Б. від 18.10.2017 у справі №569/2394/17 за позовом ОСОБА_2 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про зобов'язання поновити виплату пенсії,
УСТАНОВИВ:
В лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - Рівненське ОУПФУ) поновити йому виплату пенсії за вислугу років, розрахованої відповідно до чинного законодавства, з 01.01.2015 року у розмірі 90% середнього заробітку, без обмеження виплати.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з 01.09.2005 року йому призначена пенсія відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від середнього заробітку. Починаючи з 07.06.2007 року він працює суддею Господарського суду Рівненської області. З 01.04.2015 року виплату пенсії йому припинено, однак в подальшому за рішенням суду з 10.09.2015 року її виплату відновлено. Проте, виплата пенсії за період з 10.09.2015 року по 31.12.2016 року здійснювалась у розмірі 85% від середнього заробітку як працюючому пенсіонеру, оскільки нараховувана йому пенсія перевищувала 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З 01.01.2017 року виплату пенсії знову зупинено. Вважаючи, що невиплата належної йому пенсії обмежує конституційні права та суперечить установленій практиці Європейського суду з прав людини, звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2017 року позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за період з 01.01.2015 року по 13.08.2016 року залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Рівненське ОУПФУ виплатити позивачу розмір утриманих податків з його пенсії за період з 14.08.2016 по 31.12.2016. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що повернення заборгованості після перерахунку пенсії позивача на підставі судових рішень було здійснено з утриманням з пенсії позивача 15% виплати у зв'язку з його роботою протягом цього періоду. Рішення Управління щодо обчислення розміру пенсійної виплати позивача прийняте на підставі Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15)
та "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19)
.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не надали оцінки його доводам щодо запровадження дискримінації при здійсненні права на мирне володіння майном і отримання призначеної пенсії та щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в сфері соціального захисту та пенсійних виплат, а послалися лише на те, що норми Закону №1734-VІІІ (1734-19)
від 06.12.2016 року щодо змін до Закону України "Про прокуратуру" неконституційними не визнавались. До того ж, він зазначав зовсім інші підстави неправомірності дій відповідача, які судами не досліджувались та оцінка їм не дана.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу позивача без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Позивач заперечень та відзивів на касаційну скаргу відповідача не подавав.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача. А ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач з 01.09.2005 року перебуває на обліку у відповідача та йому відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року (1789-12)
(в редакції, чинній на час призначення пенсії) призначено пенсію за вислугу років, виходячи з розрахунку 90 % від розміру середньомісячної заробітної плати.
З 07.06.2007 року ОСОБА_2 працює на посаді судді Господарського суду Рівненської області.
З 01.04.2015 року, відповідно до п. 15 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" виплата пенсії позивачу припинена.
Постановою Рівненського міського суду від 29 березня 2016 року в справі №569/2796/16-а, яка набрала законної сили, позивачу відновлено виплату пенсії з 10.09.2015 року.
На виконання вказаної постанови відповідач відновив виплату пенсії позивачу з 10.09.2015 року по 31.12.2016 року в розмірі 90% середнього заробітку, без обмеження її максимального розміру.
З 01.01.2017 року виплата пенсії позивачу припинена відповідно до п. 15 Закону України "Про прокуратуру" із змінами, внесеними 06.12.2016 року, які набрали чинності з 01 січня 2017 року, оскільки позивач продовжує працювати суддею.
ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати призначеної пенсії з 01.01.2017 року.
Відповідач листом № 97/10 від 30.01.2017 року повідомив позивача про відсутність підстав для відновлення виплати призначеної пенсії, оскільки позивач продовжує працювати на посаді судді. Зазначено, що на виконання судових рішень позивачу відновлено нарахування та виплату пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у попередньому розмірі з 10.09.2015 року по 31.12.2016 року. Оскільки позивач працює і нарахований розмір його пенсії перевищує 150% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, то у вказаний період пенсія йому виплачувалась в розмірі 85% призначеного розміру.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач здійснюючи відрахування з пенсії позивача податку на доходи фізичних осіб в розмірі 15%, діяв неправомірно, оскільки з 01.07.2016 року пенсія позивача оподаткуванню не підлягає, так як становить менше 10740 грн.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасним та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Згідно ст. 11 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Проте, суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували, як і не з'ясували усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Так, зобов'язуючи відповідача виплатити позивачу розмір утриманих податків з його пенсії за період з 14.08.2016 по 31.12.2016, суди не врахували, що позивач не заявляв таких позовних вимог та з уточненням позовних вимог не звертався.
Разом з тим, невирішеними залишились заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 щодо виплати його пенсії за період з 10.09.2015 року по 31.12.2016 року у розмірі 85% від середнього заробітку як працюючому пенсіонеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, враховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів попередніх інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції .
Керуючись ст.ст. 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
Судді Верховного Суду