694/488/13-ц Про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 29.08.2013 Прийняття

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить скасувати накази начальника Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 №148/ОС-ПЧК-01 від 14.06.2012 року та №37/ОС-ПЧК-01 від 03.04.2013 року про звільнення її з посади чергового по переїзду другого розряду за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; поновити її на посаді чергового по переїзду другого розряду 10 околодку Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 з 14 червня 2012 року; стягнути з ДП "Одеська залізниця" на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 червня 2012 року по 10 грудня 2012 року в розмірі 21 687 грн. 64 коп. та з 3 квітня 2013 року по день винесення судом рішення; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 5 500 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 14 червня 2012 року вона була незаконно звільнена з роботи за прогул без поважної причини. рішенням Звенигородського районного суду від 10 грудня 2012 року було скасовано наказ начальника Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 № 148/ОС-ПЧК-01 від 14 червня 2012 року про її звільнення за прогул без поважної причини та поновлено на роботі. Наказом начальника Корсунь-Шевченківської дистанції колії позивач була поновлена на роботі. рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 березня 2013 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2012 року було скасоване, а в позові відмовлено, як пред'явленому до неналежного відповідача. 03 квітня 2013 року начальник дистанції колії ОСОБА_4 видав наказ № 37/ОС-ПЧК-01, яким знову звільнив її з посади чергового по переїзду 2 розряду 10 околодку ст. Богачево за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою звільнення вказав рішення Апеляційного суд Черкаської області від 26 березня 2013 року та наказ № 148/ОС-ПЧК-01 від 14 червня 2012 року.

В судовому засіданні позивачка повністю підтримала свої позовні вимоги та просила їх задовольнити. Пояснила, що о 20 годині 30 травня 2012 року вона приїхала на своє робоче місце - переїзд, де побачила, що проходу до шафи, де зберігається колійний інструмент та буксирувальний трос, а також до переносних сигналів зупинки поїзда немає, оскільки на проході стоїть дефектоскопний візок, ящик з колійним інструментом та гідравлічний домкрат. Позивач запропонувала черговій по переїзду ОСОБА_5 прийняти речі, однак вона відмовилась. Позивач відмовилась приймати зміну і повідомила про неналежні умови праці шляховому майстру ОСОБА_6, який прибувши на переїзд також відмовився очистити прохід до шафи та викликав бригадира колії ОСОБА_7, щоб той приймав зміну замість неї, а сам став оформляти якісь документи, фактично відсторонив її від роботи та сказав, що вона буде звільнена. Позивач ще деякий час побула біля переїзду, а потім була змушена піти додому. Вважає, що її звільнення за прогул без поважних причин є незаконним. Також позивач просила поновити строк на звернення до суду, оскільки перший раз вона звернулась вчасно, однак невірно визначила відповідача та рішення суду з цих підстав було скасовано апеляційною інстанцією.

Представник позивачки ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Уточнив, що за час вимушеного прогулу з 03 квітня 2013 року по 29 серпня 2013 року з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 10 429 грн. 56 коп. Вказав на те, що адміністрація дистанції колії двічі незаконно звільнила ОСОБА_1 з роботи, оскільки перший раз вона не вчиняла прогулу, а другий раз стягнення на неї було накладено по закінченню строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також просив поновити строк звернення до суду, як пропущений з поважних причин та зазначив, що наказ про звільнення від 14 червня 2012 року позивачці не надали до цього часу.

Представник відповідача Павалакі О.Ю. позов не визнала повністю. Вказала на те, що позивачка пропустила строк на звернення до суду, оскільки була ознайомлена з наказом про звільнення від 14 червня 2012 року. Вважає, що позивачку було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України правомірно, оскільки вона не була відсторонена від роботи, а не прийняла зміну в зв'язку з тим, що їй ніде було ставити велосипед. Звільнення позивачки було проведено відповідно до закону за згодою профкому. Вказала на те, що позивач самовільно без поважних причин залишила своє робоче місце, хоча нічого не загрожувало її життю чи здоров'ю. Від отримання наказу про звільнення з роботи та трудової книжки позивачка відмовилась.

Третя особа ОСОБА_4 також заперечував проти задоволення позову та просив відмовити в його задоволенні в зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Пояснив, що звільнення позивачки 14 червня 2012 року було законним, оскільки вона не прийняла зміну на переїзді по причині відсутності місця для стоянки її особистого велосипеду, а з 22 год. 30 хв. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, мотивуючи це відстороненням від роботи, до якої вона не приступала. Посилання позивачки на те, що адміністрація не забезпечила безпечні умови праці ОСОБА_1 ОСОБА_4 вважає безпідставними, оскільки позивачка взагалі не прийняла зміну, не заходила в переїзний пост. Актом комісії, яка виїжджала на місце 07.06.2012 року, не встановлено факту небезпечності умов праці позивачки. Звільнення позивачки 03 квітня 2013 року було проведено на підставі рішення апеляційного суду від 26 березня 2013 року та наказу від 14 червня 2012 року та також є законним.

Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що він працює технічним інспектором праці на Одеській залізниці. 04 липня 2012 року до інспекції надійшла скарга ОСОБА_1 на її незаконне звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України. 11 липня 2012 року він виїздив на станцію Богачеве для перевірки обставин, вказаних у скарзі ОСОБА_1 Під час перевірки було встановлено, що 30 травня 2012 року чергова по переїзду 220 км ОСОБА_1 відмовилась приймати зміну в зв'язку з тим, що не було доступу до шафи з інструментом та знаків зупинки, оскільки цьому заважали дефектоскопний візок, ящик з інструментом та домкрат, які знаходились біля приміщення чергової по переїзду на площадці вимощеній тротуарною плиткою, що є проходом до шафи. Вона запропонувала усунути вказані недоліки черговій по переїзду ОСОБА_5 та повідомила про це майстра ОСОБА_6 Інші опитані особи пояснювали, що ОСОБА_1 відмовилась приймати зміну по тій причині, що їй ніде було поставити особистий велосипед. Провівши перевірку, ОСОБА_8 вважає, що ОСОБА_1 не допускала прогулу. Колективний договір передбачає, що працівник має право відмовитись від виконання роботи, якщо це загрожує життю чи здоров'ю. ОСОБА_1 вчасно з'явилась на робоче місце, виявила недоліки на робочому місці та повідомила про це майстра ОСОБА_6, який повинен забезпечувати належні умови праці. Однак той не усунув недоліки в роботі, а викликав на підміну бригадира ОСОБА_7. ОСОБА_1 залишила переїзд вже після того, як її замінили. Другий раз ОСОБА_1 було звільнено з порушенням ст. 148 КЗпП України, оскільки минув строк для застосування дисциплінарного стягнення, а підставами звільнення вказано підстави, які не передбачені діючим трудовим законодавством.

Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він працює шляховим майстром. З позивачкою по роботі у нього були конфліктні стосунки. 30 травня 2012 року йому зателефонувала ОСОБА_1 і сказала, що не буде приймати зміну, оскільки на місці, де вона зазвичай ставить свій велосипед, стоїть візок з інструментом. Просила приїхати і прибрати візок. Він відмовився прибрати дефектоскопний візок та ящик з інструментами на вимогу позивачки. Зателефонував начальнику дистанції колії ОСОБА_4 та той сказав шукати їй заміну. Оскільки ОСОБА_1 відмовилась приймати зміну, він викликав ОСОБА_7, який приїхав о 22 год. і прийняв зміну. Вказівки ОСОБА_1 йти з роботи ОСОБА_6 не давав. Вона не намагалась зайти до приміщення посту. До шафи з інструментом можна було пройти через маленький прохід біля дефектоскопного візка та по клумбі.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що він виконував обов'язки бригадира колії. Стосунки з позивачкою у нього нормальні. Приблизно о 20 год. 30 хв. 30 травня 2012 року йому зателефонував ОСОБА_6 і сказав, щоб він приїхав і прийняв зміну у ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_1 не хоче приймати зміну. ОСОБА_1 не хотіла приймати зміну, бо їй заважав ящик з інструментом. Він прийняв зміну, а ОСОБА_1 в цей час знаходилась метрів за п'ять біля переїзду. Потім після 22 години приїхав син ОСОБА_1 і вона поїхала додому.

Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що вона працює черговою по переїзду. Стосунки з позивачкою у неї погані. О 20 годині 30 травня 2012 року ОСОБА_1 прийшла на чергування, однак відмовилась приймати зміну, бо на місці, де вона ставить велосипед, стояв дефектоскопний візок і ящик з інструментом. ОСОБА_1 сказала їй прибрати візок, але вона відмовилась. Потім приїхав майстер ОСОБА_6 з ОСОБА_7, який прийняв у неї зміну. Коли свідок пішла з переїзду о 22 годині, то ОСОБА_1 ще залишалась там. Також вказала, що у ОСОБА_1 завжди якісь претензії, їй весь час щось не подобається. Під час чергування свідка візок також стояв біля посту, однак він їй не заважав.

Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що він працює бригадиром колії. З позивачкою конфліктів не було. Близько 20 год. 30 травня 2012 року йому зателефонував ОСОБА_6 і сказав, щоб він привіз його на переїзд, бо ОСОБА_1 не хоче приймати зміну. Коли вони приїхали, позивачка відмовлялась прийняти зміну, мотивуючи це тим, що їй ніде ставити велосипед. ОСОБА_6 викликав ОСОБА_7, щоб він прийняв зміну. Коли приїхав ОСОБА_7, то ОСОБА_1 знаходилась біля посту. ОСОБА_6 їй не погрожував. Позивачці весь час щось заважало. Вона часто сварилась з черговими по переїзду ОСОБА_5 та ОСОБА_16.

Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що він є головою профкому Корсунської дистанції колії. З позивачкою має нормальні стосунки. Був запрошений на нараду з розгляду вчинення ОСОБА_1 прогулу під час чергування з 30 на 31 травня 2012 року. ОСОБА_1 пояснювала, що відмовилась приймати зміну через захаращеність проходу до шафи з інструментом. ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 пояснювали, що ОСОБА_1 відмовилась приймати зміну, бо не було де поставити велосипед. Під час огляду переїзду було встановлено, що не було загрози життю та здоров'ю ОСОБА_1 Доступ до шафи був, але прохід був недостатній по вимогах техніки безпеки, менше метра. Також до шафи можна було пройти по клумбі. Також вказав на недоброзичливі відносини ОСОБА_1 з колективом.

Свідок ОСОБА_12, яка працює заступником начальника Корсунь-Шевченківської дистанції колії з кадрів та соціальних питань, суду пояснила, що стосунки з позивачкою у неї нормальні, конфліктів не було. 31 травня 2012 року їй подзвонив ОСОБА_6 та повідомив, що ОСОБА_1 відмовилась приймати зміну, бо не було де поставити велосипед. ОСОБА_6 подзвонив ОСОБА_4 і той сказав викликати їй підміну. ОСОБА_6 викликав ОСОБА_7 та той прийняв чергування від ОСОБА_5. На нараді 06 червня 2012 року ОСОБА_1 подала скаргу, в якій зазначила, що відмовилась приймати зміну через загрозу її життю та здоров'ю. В той же час інші присутні на нараді, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 вказували на те, що вона відмовилась приймати зміну, бо не було де поставити її особистий велосипед. В день звільнення ОСОБА_1 видавали наказ та трудову книжку, однак вона відмовилась їх отримати. Скарги на позивачку надходили і раніше, оскільки вона не вміє спілкуватись з людьми. За погані стосунки з колегами їй оголошувалась громадська догана.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 02 червня 2005 року працювала учнем чергового по переїзду в 10-му околодку Корсунської дистанції колії Одеської залізниці, а з 30 червня 2005 року - черговою по переїзду. 14 червня 2012 року позивачку звільнено з роботи за прогул без поважних причин (а.с. 6-7).

Згідно виписки з протоколу № 57 від 14.06.2012 року профспілковий комітет Корсунської дистанції колії надав згоду на розірвання трудового договору з черговою по переїзду ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 39).

рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2012 року було скасовано наказ начальника Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 №148/ОС-ПЧК-01 від 14.06.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади чергового по переїзду другого розряду за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Поновлено ОСОБА_1 на посаді чергового по переїзду другого розряду 10 околодку Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 з 14 червня 2012 року та стягнено з Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 21 687 грн. 64 коп., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 2 500 грн. (а.с. 8-10).

Наказом № 278/ОС-ПЧК-01 від 14 грудня 2012 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді чергового по переїзду 2 розряду з 14 червня 2012 року (а.с. 73).

рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 березня 2013 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2012 року було скасоване, а в позові ОСОБА_1 відмовлено, як пред'явленому до неналежного відповідача (а.с. 11-12).

Наказом начальника Корсунської дистанції колії № 37/ОС-ПЧК-01 від 03 квітня 2013 року позивачку звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин на підставі рішення Апеляційного суду Черкаської області від 26.03.2013 року та наказу №148/ОС-ПЧК-01 від 14.06.2012 року (а.с. 5).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 234 КЗпП України передбачає, що у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу суд може поновити ці строки.

ОСОБА_1 вчасно оскаржила до суду наказ про звільнення від 14 червня 2012 року, однак рішення місцевого суду про задоволення її позову було скасоване через пред'явлення позову до неналежного відповідача. Наказ про звільнення від 03 квітня 2013 року позивач оскаржила до суду 08 квітня 2013 року. Враховуючи вказані обставини, суд вважає за можливе поновити їй строк звернення до суду.

Вирішуючи питання про часткове задоволення позову по суті спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин, як поважних, здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Очевидно, поважними причинами варто визнати такі причини, що виключають вину працівника. При такому розумінні поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП не суперечить п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, який кваліфікує поведінку працівника як порушення трудової дисципліни (прогул - це різновид такого порушення) за наявності вини працівника.

Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місцезнаходження підприємства, він не може бути звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП.

Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

За п. 4 ст. 40 КЗпП оформляється звільнення працівників, які самовільно залишили роботу (не виконали обов'язок письмового попередження власника про звільнення за власним бажанням або залишили роботу до закінчення встановленого двотижневого строку; уклали відповідно до законодавства строковий трудовий договір і залишили роботу до закінчення строку трудового договору за відсутності права на його дострокове розірвання; працівники, які залишили роботу, якщо вони зобов'язані відпрацювати встановлений законодавством строк після закінчення вищого навчального або професійно-технічного закладу, за умови, що навчання проводилося за рахунок державного бюджету). У випадках самовільного залишення роботи звільнення проводиться з зазначенням останнього дня роботи як дня звільнення, хоча наказ про звільнення може бути виданий значно пізніше.

Судом встановлено, що позивачка відмовилась приймати зміну, мотивуючи свої дії тим, що прохід до шафи з інструментом та стенду із сигнальними знаками зупинки був заставлений дефектоскопним візком, ящиком з інструментами та домкратом. Факт неприйняття позивачкою зміни підтверджується записом в Журналі приймання і здачі чергувань та актом, складеним 30 травня 2012 року о 22 год. 10 хв. (а.с. 45, 46).

Поясненнями сторін, свідків та складеними документами підтверджується факт знаходження дефектоскопного візка, ящика з інструментом та домкратом на площадці, вимощеній тротуарною плиткою, що є проходом до шафи, де зберігається частина інвентарю переїзду та стенд зі знаками.

Даний факт також підтверджується актом обстеження робочого місця чергового по переїзду 220 км перегону Богачеве-Стецівка від 11.06.2012 року, складеним комісією у складі інженера з охорони праці Корсунської дистанції колії ОСОБА_13, голови профспілкової організації ОСОБА_11, страхового експерта з охорони праці Корсунь-Шевченківської філії ФССНВ ОСОБА_14, яка встановила, що зі свідчень працівників ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 між приміщенням посту чергових та клумбою на бетонних плитах знаходились - для зберігання у нічний час - ящик з інструментами, домкрат та дефектоскопний візок, які перешкоджали підходу працівника до шафи з інструментом по плитам. Комісія також вказала, що в нічний час чергові не користуються колійним інструментом з шафи. Необхідність проходу до шафи та переносних сигналів зупинки поїзда могла виникнути тільки при створенні на переїзді аварійної ситуації. Доступ до шафи з інструментом був вільний по клумбі, де відсутні будь-які предмети чи інші фактори, які б створювали небезпеку для життя чи здоров'я працівника. До шафи був вільний доступ також і в обхід клумби. Тому комісія прийшла до висновку, що 30.05.2012 року не було створено виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров'я ОСОБА_1 (а.с. 35 ).

Відповідно до п. 4.4 Інструкції з улаштування та експлуатації залізничних переїздів, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 54 від 26.01.2007 року (z0162-07) , черговий, який приступає до чергування на переїзді, повинен перевірити залізничну колію в межах 50 м від переїзду по обидва боки, стан обладнання переїзду, всіх його пристроїв, наявність пломб у пломбованих пристроях, наявність і стан ручних сигналів, петард, інструменту та інвентарю.

Статтею 6 Закону України "Про охорону праці" встановлено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці, а також страхового експерта з охорони праці.

З пояснень позивачки, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 вбачається, що позивачка, виявивши порушення та відмовившись приймати зміну, негайно повідомила шляхового майстра ОСОБА_6 про даний факт.

Згідно відповіді голови Шевченківської територіальної профспілкової організації ОСОБА_15 № 919 від 12.07.2012 року на звернення ОСОБА_1, при звільненні позивачки не враховано положення про систему управління охороною праці на Одеській залізниці (наказ № 579/Н від 07.12.2009 року), за яким на залізниці діє ступеневий контроль за станом охорони праці, згідно з яким першу ступінь оперативного контролю, щозмінно повинен проводити керівник зміни, в даному випадку бригадир колії, який відповідно до додатку № 10 до наказу від 07.12.2009 року № 579/Н "Перелік питань, які перевіряються при ступеневому контролі за станом охорони праці" повинен на ряду з іншими питаннями перевіряти маршрути безпечного руху працівників по території цеху дільниці. Однак, фактично графік роботи бригадира з 8 год. до 17 год. не дозволяє в повній мірі проводити контроль стану робочого місця чергового по переїзду з цілодобовим графіком роботи (а.с. 101-103).

Враховуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку, що підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади чергового по переїзду за прогул без поважних причин 30 травня 2012 року були відсутні.

В судовому засіданні встановлено, що 30 травня 2012 року позивачка вчасно прийшла на роботу та з 20 години приблизно до 23 години знаходилась біля свого робочого місця (переїзду). Вона також була присутня, коли шляховий майстер ОСОБА_6 почав шукати їй заміну та викликав в.о. бригадира колії ОСОБА_7 для прийняття зміни, а також коли останній прийняв зміну. Таким чином, суд вважає, що позивачка фактично була відсторонена від роботи, а залишаючи робоче місце, діяла за розпорядженням шляхового майстра ОСОБА_6 та з його відому. Крім того, на думку суду, даного конфлікту можливо було уникнути, усунувши перешкоди, які знаходились на проході до шафи з інвентарем переїзду та стенду зі знаками.

За таких обставин, наказ начальника дистанції № 148/ОС-ПЧК-01 від 14.06.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул без поважних причин є необґрунтованим, незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, наказом №37/ОС-ПЧК-01 від 03.04.2013 року ОСОБА_1 було знову звільнено за п. 4 ст.40 КЗпП на підставі рішення апеляційного суду від 26 березня 2013 року за прогул без поважних причин, вчинений 30 травня 2012 року, що є порушенням ст. 148 КЗпП, яка передбачає, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Тому наказ №37/ОС-ПЧК-01 від 03.04.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул без поважних причин також є необґрунтованим, незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 14 червня 2012 року по 10 грудня 2012 року та з 03 квітня 2013 року по 29 серпня 2013 року (день ухвалення рішення у справі).

Згідно довідки про доходи Корсунської дистанції колії №ПЧ-08/510 від 30.05.2013 року за квітень-травень 2012 року позивачка ОСОБА_1 отримала заробітну плату в розмірі 4 725 грн. 31 коп. (а.с. 96) Кількість відпрацьованих днів за цей період - 39.

Таким чином, за час вимушеного прогулу в період з 14 червня 2012 року по 10 грудня 2012 року підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 21 687 грн. 64 коп. (121,16 грн. середньоденна заробітна плата х 179 днів вимушеного прогулу).

Згідно довідки про доходи Корсунської дистанції колії №ПЧ-08/507 від 30.05.2013 року за лютий-березень 2013 року позивачка ОСОБА_1 отримала заробітну плату в розмірі 3 241 грн. 49 коп. (а.с. 97). Кількість відпрацьованих днів - 46.

Таким чином за час вимушеного прогулу в період з 03 квітня 2013 року по 29 серпня 2013 року підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 10 429 грн. 56 коп. (70,47 грн. середньоденна заробітна плата х 148 днів вимушеного прогулу).

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує глибину моральних страждань позивачки та вимоги розумності і справедливості. На думку суду, діями відповідача щодо неправомірного звільнення позивачці завдано моральної шкоди, яка полягає в порушенні нормального способу життя, позбавлення її роботи та засобів існування. Тому суд вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до ст. 367 ЦПК України підлягають негайному виконанню.

На підставі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує з відповідача на користь позивачки понесені нею та документально підтверджені витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 000 грн., та судовий збір в дохід держави в розмірі 371 грн. 17 коп.

На підставі ст.ст. 232- 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 79, 84, 88, 208, 209, 212- 215, 367 ЦПК України, суд,

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства "Одеська залізниця", третя особа ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати накази начальника Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 №148/ОС-ПЧК-01 від 14 червня 2012 року та №37/ОС-ПЧК-01 від 03 квітня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади чергового по переїзду другого розряду за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Поновити ОСОБА_1 на посаді чергового по переїзду другого розряду 10 околодку Корсунь-Шевченківської дистанції колії ПЧ-8 з 14 червня 2012 року.

Стягнути з Державного підприємства "Одеська залізниця" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 червня 2012 року по 10 грудня 2012 року в розмірі 21 687 (двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят сім) грн. 64 коп. та з 3 квітня 2013 року по 29 серпня 2013 року в розмірі 10 429 (десять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 56 коп., моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Одеська залізниця" в дохід держави судовий збір в розмірі 371 грн. 17 коп.

Повний текст рішення складено 02 вересня 2013 року.

рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допустити до негайного виконання.

рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Черкаської області через Звенигородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.