Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., при секретарі Косатій М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, зазначивши в позові, що 08 грудня 206 року він надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 99000 грн., які він зобов"язувався повернути в строк до 02.12.2011 року. У визначеній у договорі строк кошти ОСОБА_2 не повернув. Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 99 000 грн., 0.1% від простроченої суми боргу - 27 225 грн.

У ході розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог на суму 13 266 грн., яка складає 0.1 % від основного боргу - 99 000 грн. за період з 03.09.2012 року по 14.01.2013 року.

У свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 08.12.2006 року, який ухвалою суду від 22.02.2013 року об"єднаний в одне провадження.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених в позові, зустрічний позов залишити без задоволення.

Представник відповідача та позивача за зустрічним позовом проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечує, пояснивши, що ОСОБА_1 повинен був надати нотаріусу розписку яка б підтверджувала передання ОСОБА_2 визначеної грошової суми до посвідчення договору позики нотаріально. Під час підписання договору позики від 08.12.2006 року грошові кошти ОСОБА_2 передані не були, тому договір є безгрошовим та не породжує обов"язку повернення обумовленої угодою суму грошей.

Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 99000 грн. і зобов"язався повернути їх до 02.12.2011 року. Про це свідчить договір, укладений 08.12.2006 року ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі № 7207 та росписка ОСОБА_2 від 08.12.2006 року, згідно з якою він зобов"язався повернути ОСОБА_1 до 02.12.2011 р. грошові кошти у розмірі 99 000 грн.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки у передбачений у договорі позики строк відповідач борг не повернув, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 99 000 грн., 0.1% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, як це передбачено п.4 договору, - 40 491 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню.

Позивач як сторона, на користь якої виноситься рішення суду, також має право в порядку ч. 1 ст. 88 ЦПК України на стягнення з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судових витрат, зокрема судового збору у розмірі 1394,91 грн.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Належних та допустимих доказів, передбачених ст. 218 ч.1 ЦК України, які б підтверджували безгрошовість договору матеріали справи не містять, тому зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору від 08.12.2006 року, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214- 215 ЦПК України, суд, -

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 139 491 грн., судовий збір - 1394,91 грн., всього стягнути - 140 885 (сто сорок тисяч вісімсот вісімдесят п"ять) грн.91 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, - відмовити.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.