Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Радченко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів,

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів про стягнення коштів, в якій зазначає, що відповідачами не виконуються зобов’язання за договорами позики, які укладені у виді трьох письмових розписок. В обґрунтування позову посилається на те, що 17.10.2004 року вона позичила відповідачам 2 200 000 доларів США, 22.10.2004 року позичила їм же 800 000 доларів США, а 01.09.2005 року знову їм же позичила 400 000 євро строком на 1 рік зі сплатою 17 процентів річних. Відповідачі позикових зобов’язань не виконали, тому позивач просила стягнути з них кошти в розмірі 53 357 623 грн. 48 коп. в рівних частинах з кожного із відповідачів.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6 позов підтримали повністю, посилаючись на наявність боргу за трьома розписками, при цьому лише відповідач ОСОБА_4 частково сплатив заборгованість за кожною із розписок в сумі 10 тис. дол., 15 тис. Євро, 30 тис. дол., інші відповідачі борг не повертали, строк дії зобов’язання пролонговано згідно умов розписок та із врахуванням направлення претензії лише в 2010 році, вважали, що строк давності не порушено.

Позивач в судове засідання не з’явилась, повідомлені нею причини неявки суд вважав неповажними, тому суд враховує положення ч.1 ст. 38 ЦПК України та вирішує спір з врахуванням висловленої представниками позивача позиції та відповідно до підписаної позивачем позовної заяви.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову в частині вимог до своїх довірителів заперечила повністю, посилаючись на пропуск строку позовної давності без поважних причин, не заперечила проти стягнення 1/3 частини ціни позову з ОСОБА_4 з огляду на визнання ним позову, пояснила, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не уповноважували ОСОБА_4 проводити розрахунки із позивачем, їм про це було невідомо, тому вважала, що часткове виконання ним позикових зобов’язань не має правових наслідків для інших відповідачів, строк дії розписок письмово не пролонговувався.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з’явився, хоч про час і місце слухання справи належно повідомлявся, причин неявки не повідомив, тому суд вважав можливим розглянути спір без його участі враховуючи заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові пояснення, в яких він позов визнав повністю (а.с.53,137-138).

Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи. суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

17 жовтня 2004 року ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 прийняли від ОСОБА_1 2 200 000 доларів США на строк 1 рік (з можливою прологацією за взаємною згодою сторін) під 17 % річних (виплати щомісячно), що підтверджується письмовою розпискою, яка підписана трьома відповідачами (а.с.6).

22 жовтня 2004 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 прийняли позику від ОСОБА_1 в розмірі 800 000 доларів США, проценти по цій позиці вираховуються виходячи з 17 % річних від суми позики з виплатою процентів щомісячно, строк позики –1 рік з можливою прологацією за взаємною згодою сторін, що підтверджується письмовим борговим зобов’язанням, яке підписане трьома відповідачами (а.с.8).

01 вересня 2005 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 прийняли позику від ОСОБА_1 в розмірі 400 000 Євро, проценти по цій позиці вираховуються виходячи з 17 % річних від суми позики з виплатою процентів щомісячно, строк позики –1 рік з можливою прологацією за взаємною згодою сторін, що підтверджується письмовим борговим зобов’язанням, яке підписане трьома відповідачами (а.с.7).

15 травня 2008 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 10 000 доларів США в рахунок сплати боргу за борговим зобов’язанням від 17.10.2004 року, що підтверджується розпискою, підписаною позивачем та відповідачем ОСОБА_4 (а.с.117), а також визнається представниками позивача в судовому засіданні та відповідачем ОСОБА_4 в письмових поясненнях.

15 травня 2008 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 30 000 доларів США в рахунок сплати боргу за борговим зобов’язанням від 22.10.2004 року, що підтверджується розпискою, підписаною позивачем та відповідачем ОСОБА_4 (а.с.115), а також визнається представниками позивача в судовому засіданні та відповідачем ОСОБА_4 в письмових поясненнях.

15 травня 2008 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 15 000 Євро в рахунок сплати боргу за борговим зобов’язанням від 01.09.2005 року, що підтверджується розпискою, підписаною позивачем та відповідачем ОСОБА_4 (а.с.116), а також визнається представниками позивача в судовому засіданні та відповідачем ОСОБА_4 в письмових поясненнях.

01 червня 2009 року позивач звернулась до відповідачів із письмовим повідомленням, в якому просила повідомити їй строки повернення позики (а.с.9).

22 січня 2010 року позивач звернулась до відповідачів із претензією, в якій вимагала терміново провести розрахунки за грошовими зобов’язаннями на загальну суму 5 683 390 доларів США та 698 641 Євро, в тому числі основний борг 3 000 000 доларів США та 400 000 Євро, відсотки за користування позикою 2 683 390 доларів США та 298 641,10 Євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.01.2010 року складає 53 394 330 грн. 33 коп., що підтверджується претензією, описами вкладення у цінні листи, квитанціями пошти (а.с. 10-11, 23-25).

Позивачем пред’явлено позов на загальну суму 53 357 623 грн. 48 коп., яка розрахована відповідно до офіційного курсу валют НБУ станом на 29.01.2010 року виходячи із вказаної в претензії суми боргу в іноземних валютах.

Суд вважає необгрунтованими позовні вимоги відносно суми боргу, оскільки позивачем не враховано часткове погашення 15.05.2008 року відповідачем ОСОБА_4 за кожною із трьох розписок заборгованості.

Так залишок заборгованості за основним боргом складає:

- за розпискою від 17.10.2004 року: 2 200 000 –10 000 = 2 190 000 доларів США,

- за розпискою від 22.10.2004 року: 800 000 –30 000 = 770 000 доларів США,

- за розпискою від 01.09.2005 року: 400 000 –15 000 = 385 000 Євро.

Всього було повернуто за трьома розписками із розрахунку відповідно до офіційного курсу валют НБУ станом на 29.01.2010 року (аналогічного до наявного у позові) 488 061 грн. 20 коп. ((40 000 доларів США х 8,0012 = 320 048 грн.) + (15 000 Євро х 11,20088 = 168 013,20 грн.)).

Таким чином, на час розгляду справи судом залишок заборгованості за трьома розписками складає 53 357 623 грн. 48 коп. - 488 061 грн. 20 коп. = 52 869 562 грн. 28 коп.

Вирішуючи питання про вид стягнення, суд враховує, що в позовній заяві, підтриманій представниками позивача в судовому засіданні зазначено, що "кожний із відповідачів зобов’язан у рівній частці сплатити на користь Позивача всю суму заборгованості", тобто позивачем пред’явлено вимогу про стягнення передбачених позовом коштів з трьох відповідачів у рівних частинах. Посилання представника позивача ОСОБА_5 на доцільність стягнення боргу у солідарному порядку суд не приймає до уваги, оскільки всупереч вимогам ст. 31 ЦПК України позовні вимоги в письмовій формі не уточнювались, не змінювались, не доповнювались, тому з врахуванням положень ст. 11 ЦПК України правова оцінка надається наявним у справі позовним вимогам про стягнення заборгованості в рівних частинах з кожного із відповідачів, тобто по 1/3 частині суми боргу з кожного.

За таких обставин, згідно наявних у справі позовних вимог та письмових доказів позивач ОСОБА_1 має право вимоги про стягнення з кожного із відповідачів фактичної суми боргу в рівних частинах, тобто 52 869 562 грн. 28 коп. : 3 = 17 623 187 грн. 43 коп.

Вирішуючи питання про правові підстави покладення на кожного із відповідачів в судовому порядку обов’язку сплатити борг суд враховує наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того закон них підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Визнання позову відповідачем ОСОБА_4 в частині адресованих до нього позовних вимог не порушує права чи законні інтереси інших осіб, тому враховуючи його письмову згоду виконати умови домовленостей із позивачем на нього можливо покласти передбачені позовом обов’язки сплати заборгованості у відповідній частці від загальної суми.

Згідно ч.4 ст. 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_4 погодився із умовами позикових зобов’язань за розписками, прийняв до виконання умови правочину між ним та позивачем, частково виконав відповідні зобов’язання шляхом часткового повернення позики за кожною із трьох розписок, 15.05.2008 року письмово погодився надалі виконувати умови договору, у встановленому законом порядку вказаний правочин не оспорював, визнав позов повністю.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_4 в односторонньому порядку неповністю та несвоєчасно виконує договорні зобов’язання, на нього слід покласти обов’язок сплати позивачеві передбачених договором коштів, тобто непогашена частина боргових зобов’язань може бути стягнута з нього в судовому порядку відповідно до позовних вимог, а саме в розмірі 1/3 частини непогашеного боргу з передбаченими договором процентами.

Шляхом часткового повернення ОСОБА_4 боргу ним було вчинено дії, які перервали перебіг строку позовної давності, представники позивача наполягали на тому, що строк давності не пропущено, відповідач ОСОБА_4 заяв про застосування наслідків спливу позовної давності не подавав, тому відповідні наслідки не застосовуються в частині позовних вимог до цього відповідача з огляду на передбачений ст. 11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Вказане вище свідчить про те, що визнання відповідачем ОСОБА_4 позову не суперечить закону.

Таким чином, визнані відповідачем позовні вимоги про стягнення на користь позивача заборгованості за договорами позики з ОСОБА_4 на загальну суму 17 623 187 грн. 43 коп. слід задовольнити.

Інші відповідачі проти позову заперечили, тому в частині звернутих до них позовних вимог суд приймає до уваги наступне.

У наявних в матеріалах справи розписках зазначено строк дії договорів позики –1 рік, будь-яких доказів про продовження терміну їх дії, прологацію за взаємною згодою сторін суду не подано, у такій саме письмовій формі додаткові угоди, договори, правочини між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або ОСОБА_3 не укладалось.

Застосування положень абз.2 ч.1 ст. 1049 ЦК України до спірних правовідносин є, на думку суду, неможливим оскільки в даному випадку строк повернення позики визначений не моментом пред’явлення вимоги, а чітко передбачений у письмових розписках.

За таких обставин, суд вважає, що позика з процентами згідно умов укладених між сторонами письмових договорів повинна була бути повернена за розпискою від 17.10.2004 року –17.10.2005 року, за розпискою від 22.10.2004 року –22.10.2004 року, за розпискою від 01.09.2005 року –01.09.2006 року.

Односторонні та непогоджені з іншими боржниками дії ОСОБА_4 щодо переривання позовної давності не мають правових наслідків для ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які подібних дій не вчиняли, тому часткове повернення позики ОСОБА_4 має правове значення виключно для правовідносин між ним та ОСОБА_1

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд вважає, що позивач своєчасно довідалась про обставини, за яких було порушено її права, оскільки в період дії договорів вона не отримувала передбачених умовами договору щомісячних платежів, а по завершенні дії договорів з нею не було проведено розрахунок жодним із боржників.

До суду позивач звернулась після спливу термінів позовної давності за всіма трьома розписками –лише 01.02.2010 року.

Таким чином, встановлений ст. 257 ЦК України термін позовної давності на момент звернення позивача за цим позовом сплинув.

Поважних причин пропуску строку позовної давності суду не повідомлено, заяви про відновлення такого строку суду не подавалось, представники позивача вважали строк позовної давності не пропущеним, а розгляд питання про їх поновлення вважали недоцільним.

Відповідно до ст. 267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні та неодноразово у письмовій формі заявлено про застосування позовної давності, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, а сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в повному обсязі в зв’язку із спливом позовної давності.

Крім того, суд приймає до уваги також і необґрунтованість позовних вимог в частині цих відповідачів, оскільки позов в цій частині не ґрунтується на законі та належних і допустимих доказах. Зокрема, відсутні дані про досягнення домовленості між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з іншого боку всіх суттєвих умов договору, в тому числі конкретизації строків (щодо процентів), місця і порядку виконання зобов’язань, у письмових розписках відсутній підпис кредитора, що унеможливлює висновок про її волевиявлення як сторони правочину, не встановлено також і співвіднесення сутності позикових правовідносин між цими сторонами із посиланнями в розписках на певні гарантійні зобов’язання за участю не залученої до правочину юридичної особи, відсутні також передбачені двома розписками додатки № 1.

За умови заперечень відповідачів на позивача цивільно-процесуальним законодавством покладено обов’язок доведення обставин, на які він посилається, зокрема в частині наявності позикових правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, належного розрахунку заборгованості. Однак позивач такі обставини належно не довела, а позов в частині вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належно не обґрунтувала.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 слід відмовити у повному обсязі.

Суд вважав недоцільним залучення згадуваного у розписках ТОВ "УТН-центр"до участі в справі, оскільки представники сторін в судовому засіданні заперечили проти цього, пояснили, що ТОВ "УТН-центр"не було учасником спірних правовідносин, його права не зачіпаються та не порушуються розписками, сторони не є засновниками ТОВ, реквізити цієї юридичної особи їм не відомі.

Згідно ч.1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги доведені лише частково, також частково ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та матеріалах справи.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідача ОСОБА_4, оскільки звернуті до нього позовні вимоги судом задоволені.

До вступу рішення в законну силу суд вважає недоцільним скасування вжитих по цій справі заходів забезпечення позову, зокрема і враховуючи часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57, 60, 88, 174, 209, 212- 214 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 267, 526, 525, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд,

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 17 623 187 гривень 43 копійки, судові витрати в розмірі 1820 гривень, а всього 17 625 007 гривень 43 копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення –з дня отримання копії цього рішення.