Каховський міськрайонний суд Херсонської області

у складі: судді Терещенка О.Є.

при секретарі Яковенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Каховка, цивільну справу за по-зовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання права спільної сумісної власності на майно по-дружжя та визнання правочину недійсним,

20.01.2011 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1994 року і по теперішній час вона і відповідач ОСОБА_2 проживають однією сім’єю, ведуть спільне господарство, виховують двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, але шлюб у встановленому порядку не зареєстровано.

Позивачка зазначала, що під час спільного проживання, згідно договору купівлі-продажу від 06.11.2002 року, ОСОБА_2 придбав 1/100 часток комплексу, нежитлових будівель автобази, розта-шованої в АДРЕСА_1.

Відповідно рішенню виконкому Каховської міської ради від 28.08.2007 року №410 "Про оформ-лення права приватної власності на об'єкти нерухомості", в результаті зміни часток між співвласниками ВАТ "Укрводбуд" та ОСОБА_2, було видане свідоцтво про право приватної власності на 7/100 ча-сток комплексу будівель автобази по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2.

16 жовтня 2008 року відповідач ОСОБА_2 подарував 7/100 часток комплексу, нежитлових будівель автобази, розташовані в АДРЕСА_1, своїй дочці –відповідачці ОСОБА_3, при цьому, позивачка вказувала, що договір дарування був посвідчений нотаріусом без її письмової згоди, чим грубо порушено її права, а також права та інтереси неповнолітніх дітей. Про здійснення наведеного правочину їй стало відомо від ОСОБА_2 тільки в січні 2011 року.

Просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 7/100 часток комплексу нежитлових будівель автобази, розташовані в АДРЕСА_1, визнати недійсним правочин, а саме договір дарування на 7/100 частин комплексу нежитлових будівель автобази, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16.10.2008 року.

В судовому засіданні позивачка уточнила свої позовні вимоги, зазначивши, що, проживаючи од-нією сім’єю з ОСОБА_2 з 1994 року, вони разом влаштовували спільний побут, разом виховували та утримували матеріально неповнолітніх дітей, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. Крім того з 1997 року і по теперішній час позивачка працює у пекарні, яка належить ОСОБА_2, і, окрім вико-нання цієї роботи, неодноразово виконувала обов’язки експедітора, щоб заробити грошові кошти для ут-римання родини, виїзжала для супроводу вантажів з зерном до м. Миколаєва, м. Запоріжжя, м. Мелі-тополя. Знаходячись у відпустці по догляду за дитиною, здійснювала комерційні рейси до Польщі, здій-снюючи закупівлю товару, а потім реалізовувала його в магазині, який, також, належить ОСОБА_2

Позивачка наголосила, що в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 орендував земельні ділянки і займався вирощуванням сільгосппродукції, під час посівних робіт та збору врожаю вона вимушена була працю-вати поваром і готувати обіди для робітників. Таким чином вона намагалася принести для своєї з ОСОБА_2 сім’ї максимальний прибуток.

Станом на 1995 рік відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_2. За цією ж адресою до кінця 2002 року, без реєстрації, проживала і вона, а після народження і їх спільна дитина - син ОСОБА_4.

Позивачка зазначила, що на час придбання спірного майна, між нею та відповідачем склалися всі ті відносини, що притаманні подружжю. Тому вона вважає себе дружиною ОСОБА_2.

Просила суд встановити факт проживання однією сім’єю її, - ОСОБА_1, та відповідача ОСОБА_2; визнати спільною сумісною власністю сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/100 частин комплексу нежитлових будівель автобази, розташованих в АДРЕСА_1, придбаних ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2002 року; визнати не-дійсним правочин, а саме договір дарування на 7/100 часток комплексу нежитлових будівель автобази, посвідчений приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_8 16 жовтня 2008 року

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав поністю, пояснивши, що на момент укладення договору дарування 7/100 частин комплексу нежитлових будівель він приховав факт наявності в нього сім’ї: дружини та неповнолітніх дітей, щоб швидше оформити договір і не отримувати згоди від жінки на відчудження майна. Не заперечував проти задоволення позову, оскільки розуміє, що шляхом відчуд-ження спільного сумісного майна порушив права та законні інтереси позивачки та їх неповнолітніх ді-тей.

Відповідачка ОСОБА_3, яку було притягнуто до участі у справі ухвалою Каховського міськ-районного суду, позовні вимоги не визнала і пояснила, що ОСОБА_1, дійсно, має на утриманні з відповідачем спільних дітей, але вона ніколи не була дружиною відповідача і не здійснювала з ним спіль-ну діяльність. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідачки –адвокат ОСОБА_9 позов не визнав, просив відмовити у його за-доволенні через необгрунтованість позовних вимог.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він працює головою правління ВАТ "Укрводбуд"і йому відомо, що в 2002 року ОСОБА_2 придбав від вказаного підприємства частину комплексу нежитлових будівель автобази. Свідок зазначив, що при оформленні вказаної угоди купівлі-продажу від імені автобази, яка є структурним відділенням ВАТ "Укрводбуд", виступала особа, яка на даний час є померлою, а тому йому відомо лише те, що об’єкт нерухомості був проданий і гроші від його продажу надійшли на рахунок підприємства. Хто саме діяв від імені ОСОБА_2 і чи приймала участь у купівлі-продажу ОСОБА_1 свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_11 зазначила, що їй добре відомо, як сусідці, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживають і ведуть спільне господарство з 1997 року; разом виховують своїх неповноліт-ніх дітей; спільно влаштовують свій побут; разом і тривалий час займаються виробництвом хліба, при-близно з 1997 року, тобто з початку свого спільного проживання однією сім’єю.

Свідок ОСОБА_12 пояснив в судовому засіданні, що він знає ОСОБА_2 з 1964 року, працює в нього тривалий час, з ОСОБА_1 знайом з 1994 року. Свідок зазначив, що позивачка, дійсно, з 1997 року працювала у сімейному бізнесі з ОСОБА_2, видавала хлібні вироби з пекарні, приймала гроші від його реалізації, знаходилася в магазині.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що він з 1994 року знає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно проживають і є сім’єю,оскільки він мешкає по сусідству. Свідок зазначив, що часто бував у го-стях і завжди був впевнений, що ОСОБА_2 вважає ОСОБА_1 своєю жінкою, оскільки вони разом виховували своїх неповнолітніх дітей, робили покупки, ремонт в помешканні, разом їздили на відпо-чинок. Свідок також зазначив, що позивачка працювала у відповідача ОСОБА_2 в пекарні, це був їх сімейний бізнес.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стали співмешкати з 1994-1995 років, точно не пам’ятає. Жили завжди, як одна сім’я, разом виховують двох дітей, разом працюють.

Свідок ОСОБА_15 показала, що вона тривалий час працювала у ОСОБА_2 реалізатором хлі-бо-булочних виробів. Свідок зазначила, що відповідач часто привози хліб на реалізацію разом зі своєю дружиною –ОСОБА_1. В подальшому ОСОБА_1 часто приймала касу, збирала отримані від реалізації кошти, робила звіти по продажу.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши дока-зи у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно договору купівлі-продажу від 06.11.2002 року, ОСОБА_2 придбав 1/100 часток комплексу, нежитлових будівель автобази, розташованої в АДРЕСА_1 (а.с.7).

Згідно рішенню виконкому Каховської міської ради від 28.08.2007 року №410 "Про оформлення права приватної власності на об'єкти нерухомості", в результаті зміни часток між співвласниками ВАТ "Укрводбуд" та ОСОБА_2, останньому було видане свідоцтво про право приватної власності на 7/100 часток комплексу будівель автобази по АДРЕСА_1 (а.с.12).

У відповідності договору дарування від 16.10.2008 року відповідач ОСОБА_2 подарував на-лежні йому на праві особистої власності 7/100 часток комплексу нежитлових будівель автобази, розта-шовані в АДРЕСА_1, ОСОБА_3 (а.с.а.с.10-11).

Згідно свідоцтвам про народження (а.с.а.с.13-14) ОСОБА_2 має на утриманні неповнолітніх дітей : сина ОСОБА_4,1996 року народження та дочку ОСОБА_5, 2008 року народження. Матір’ю вказаних дітей в свідоцтвах зазначено ОСОБА_1.

При перевірці доводів позивачки, суд виходить з того, що до правовідносин, які виникли між по-зивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 з приводу визнання спірного об’єкту нерухомості спільною сумісною власністю та визнання факту проживання однією сім’єю в зазначений період засто-совуються відповідні норми КпШС України (2006-07) та Закону України "Про власність" (697-12) , які діяли на той час.

Статтею 22 КпШС України та статтею 16 Закону України "Про власність", які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям під час шлюбу, на-лежить їм на праві спільної сумісної власності.

Однак, правила статей 22, 28, 29 КпШС України не застосовуються до спорів про поділ майна, які живуть однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, як зазначено у пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 (v0016700-98) "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України (2006-07) ". Такі спори мають вирішуватись згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК УРСР (1540-06) з урахуванням роз’ясень, наданих Пленумом Верховного Суду України в пункті 5 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , розглядаючи по-зови, пов’язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що, відповідно до чинного законодавства, спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст.22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім"ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю ( п.1 ст. 17, ст. 18, п.2 ст. 17 Закону України "Про власність").

Враховуючи пояснення свідків ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, приймаючи до уваги наявність на утриманні у позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 двох неповнолітніх дітей, в свідоцтвах про народження яких останні зазначені батьками, суд враховує доведеним, що вказані сторони проживають разом з 1994 року по даний час, ведуть спільне господарство та побут, взаємні права та обов'язки по відношенню один до одного. Таким чином, суд враховує, що між ними існують фактичні шлюбні відносини. Ця обставина визнається сторонами і стверджується показаннями свідків, а також фотокартками з сімейних свят, на яких відображені почуття та переживання людей, що проживають як одна сім’я.

Разом з тим, суд вважає, що даний факт не має юридичного значення, так як згідно законодавст-ва, чинного на час придбання ОСОБА_2 спірного об’єкту нерухомості, сам факт проживання осіб однією сім’єю, без реєстрації шлюбу, не міг слугувати підставою для визнання придбаного у цей період майна спільною сумісною власністю таких осіб.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власні-стю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Таким чином, позицію позивачки стосовно визнання за нею права спільної сумісної власності суд вважає необгрунтованою, оскільки, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, відповідно якій кожна сторона по справі повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, позивачкою не доведено суду відповідними доказами ступінь її участі у спільній з відпо-відачем ОСОБА_2 праці.

Так, позивачкою не наведено суду відповідних документів, які б, взагалі, свідчили про її спільну працю з відповідачем (записів про її роботу на підприємстві ОСОБА_2 в трудовій книжці або копій трудових угод), отримання спільних кредитів або займів для придбання майна, внесення за придбання майна своїх особистих коштів (чеків, квитанцій, прибутково-касових ордерів, будь-яких інших пла-тіжних документів), приймання участі у нотаріальному оформленні угоди купівлі-продажу спірного майна. Також суд не може залишити поза увагою і відсутність будь-яких доказів участі позивачки в утриманні спірного майна після його придбання (тобто участі у проведенні ремонтних робіт, встановлен-ня обладнання, меблів та інш.).

За наведених підстав, суд не вбачає і підстав для визнання недійсним договору дарування, укла-деного 16.10.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки вказаний правочин було укладено у передбаченому законодавством порядку, оформлено нотаріально, з перевіркою добровільності дій дарувальника. Доказів, які б свідчили про недійсність спірного правочину, суду, взагалі, не надано.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та визнання правочину недійсним - залишити без задоволення.

рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області через Каховський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскар-ження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.